Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Близько 11:40 ранку 22 квітня 2025 року Запоріжжя прокинулося не від кави.
А від вибуху. росіяни завдали чергового ракетного удару по місту. І знову — по житловому будинку. І знову — посеред білого дня. І знову — гинуть мирні. Це вже навіть не система. Це методичка.
Але далі — цікавіше. Бо щойно ракета лишає криваву воронку, російська пропаганда миттєво дістає свою улюблену скрепу: «Це українське ППО!» Такий собі багаторічний серіал — «Сам себе обстріляв». Нові серії виходять після кожного масованого удару, і, здається, сценаристам байдуже, що сюжет давно не тримається купи.
Отже, за версією російських «аналітиків», українська ППО не просто рятує міста від ракет — вона ще й сама в них цілить. Прямісінько в багатоповерхівки. Прямісінько в людей. Бо що ще логічніше, ніж система, яка мала би перехоплювати ракети, але натомість сама їх «придумує» і запускає собі у вікна?
Фантазія тут розгулялася на повну. Якщо немає уламків — значить, ППО. Якщо уламки є — все одно ППО. Якщо відео з прильотом — це монтаж. Якщо є загиблі — «самі винні». Класика жанру, де чорне — біле, а терорист — визволитель.
Але ось у чому різниця. Українці бачать, звідки летить. Чують сирени. Спостерігають ракети у небі. І знають, хто справжній ворог. Бо ППО — це не «літаючий злочинець», а щит. Щит, який щодня рятує сотні життів. Не завжди встигає. Не завжди може. Але бореться. На відміну від тих, хто стріляє навмання, а потім придумує казочки.
Тому коли вранці падає будинок у Запоріжжі, і гинуть мирні мешканці, не треба нам співати про «нещасний випадок». Не треба шукати винного серед тих, хто захищає. Винний — у москві. На аеродромі. У командному пункті. І в кожному пальці, що натискав кнопку пуску.
Знаєш, чим насправді є оці «версії» про ППО? Це спроба зняти з себе провину. Типу «ми не при справах, це вони самі собі». Як крадій, що викликає поліцію і кричить: «Ой, мене обікрали, і ще й гаманець у кишеню поклали!»
Але, на жаль для них, українці вміють розрізняти дим від театрального диму. Вони знають, що таке ППО — і що таке влучання з ворожої ракети. І не поведуться на дешеву «постановку».
От тільки шкода, що поки ми спростовуємо чергову маячню, хтось втрачає дім. Хтось — рідну людину. А хтось — віру в те, що колись це все закінчиться.
Але закінчиться. Бо неправда довго не живе. А правда — має дуже впертий бронежилет.
