Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Олександр Толоченко втратив на війні обидві ноги, але зумів повністю відновитися та стати ментором у реабілітаційному центрі TYTANOVI REHAB.
Розмову з бійцем було оприлюднено 6 травня на сайті Армія FM.
Після підриву на міні Олександр Толоченко провів вісім днів у комі та зіткнувся з неможливістю класичного протезування через високу ампутацію, проте не здався.
Сьогодні ветеран веде активне життя, займається спортом, розвиває власний бізнес і допомагає побратимам проходити реабілітацію в центрі.
Він власним прикладом щодня доводить, що життя після поранення може бути повноцінним.
— Пане Олександре, чим ви займалися до повномасштабної війни і про що тоді мріяли?
— До повномасштабної війни був будівельником. На початку широкомасштабного вторгнення поїхав до рідного села в Житомирській області і звернувся до військкомату. Мій тато та старший брат пішли на війну теж. І їх мобілізували одразу, а мені відмовили. Казали, що не можна, щоб троє з сім’ї пішли. Я долучився до ТрО в Житомирській області в березні 2022-го. Наприкінці року за станом здоров’я звільнився мій тато, і я знову звернувся до військкомату, і мені запропонували службу за контрактом. І це була моя мета — я як чоловік маю захищати свою землю. Я бачив себе штурмовиком і долучився до батальйону «Айдар».
— Як сталося поранення?
— 11 травня 2023 року після успішного штурму ворожих позицій я натрапив з групою на протипіхотну міну.
— Розкажіть про момент, коли потрапили до лікарні та почали відновлюватися?
— Я не пам’ятаю, коли мені ампутували ноги. Вісім днів був у комі, прокинувся в лікарні. Кома — це найстрашніше, що відбувалося зі мною, бо не розумів, де я живу взагалі. Снилися побратими, які загинули на тому штурмі. Коли відбулося поранення, мені відірвало одну ногу, другу ампутували через те, що не змогли врятувати. 17 годин тривала моя евакуація. Усвідомлення було дуже тяжке, бо я не міг зрозуміти, що в мене немає двох ніг. Думав, однієї немає, зараз швидко відновлюся і повернусь до хлопців. А коли зрозумів, що в мене настільки складне поранення, було тяжко. Через мій моральний стан, я постійно потрапляв до реанімації.
— Що допомогло вам вийти із цього стану?
— Найбільше, що допомогло вийти з депресії, — це спорт. Я повністю, поки чекав на своє складне протезування, посвятив спорту. Їздив на силові змагання, на водні, на баскетбол на кріслах колісних, волейбол сидячи.
— Ви проходили реабілітацію в центрі TYTANOVI REHAB. Як ви про нього дізналися?
— Про центр дізнався, коли його ще як такого не було — був маленький рехаб без назви. Ми лежали в клініці, де робили операції для протезування. До цього я рік шукав методи, як мені поставити протези, бо мені не відмовили — казали, що в мене дуже короткі культі, що треба вчитися добре їздити на кріслі колісному, бо протезування неможливе. Я дізнався, що в Києві роблять остеоінтеграційне протезування (метод, при якому титановий імплантат вживлюється безпосередньо в кістку), приїхав і залишився в цьому центрі.
— Скільки воїнів нині відновлюється у вас і яка головна мета роботи центру?
— В Україні нині дуже багато складних кейсів. Щомісяця ми стараємось випускати по 20 людей, якщо говорити про класичне протезування. У найскладніших випадках ми випустили 100 людей за рік. «Титанові» — це як велика сім’я. Хлопці приїжджають на довготривале лікування, лежать хтось пів року, хтось рік. Це стає спільнотою, ми один одному вже не чужі люди. Йдемо до однієї мети — максимально відновитися. Крім спорту, в нас є артпростір, де хлопці відновлюються ментально. Найважливішою є соціалізація — щоб ветеран не комплексував через поранення і міг повернутися в соціум.
— Ви особисто тепер там працюєте. Чи багато ветеранів серед персоналу?
— Наш центр постійно відкритий до співпраці. Ми надаємо місця під ветеранів: інструктори з ходьби, водії, ментори.
— Скільки тривала ваша реабілітація до моменту, коли ви стали самостійним?
— Десь півтора року. Поки поставили протез на одну ногу, потім другу. Я вже поєднував реабілітацію і роботу. Зараз я на тому рівні, що крісло колісне не використовую взагалі. Зранку одягаю протези, йду в душ, сідаю в автомобіль і їду на роботу. Цілий день на ногах. Я дійшов до цілі, яку ставив із самого початку.
— Яку пораду ви дасте військовим, які тільки починають цей шлях?
— Перш за все — знайти себе. Спробувати всі адаптивні види спорту. А потім заводити сім’ю, народжувати дітей, бо нашу країну потрібно збільшувати.
— Чи є потреби у вашого центру і як слухачі можуть допомогти?
— Ми постійно відкриваємо збори на протезування. Кожному пацієнту шукаємо кошти через меценатів або збори. Нас можна знайти в інстаграмі TYTANOVI REHAB.
— Як потрапити до вас на реабілітацію людині з тяжким пораненням?
— Проблем немає, центр допомагає абсолютно всім військовим. Потрібно знайти нас в інстаграмі чи фейсбуці, написати адміністратору і приїхати на консультацію.
— Що ви хотіли б сказати наостанок?
— Допомагайте військовим. Пам’ятайте, що війна триває в Україні. Слава Україні і Слава ЗСУ!
Як повідомляла АрміяInform, доброволець «Вітер» розповів про дронову логістику.
