Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
«Ми їхали в бій на танку Т-64 назустріч російським колонам. Минали багато сіл та містечок. І в кожному з них місцеві жителі виходили на узбіччя доріг і проводжали нас у бій молитвами...» — так командир танкового взводу Василь з 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого згадує перші дні повномасштабного вторгнення та переддень запеклих боїв за Макарів у 2022 році.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
Ці зворушливі проводи стали для екіпажу Василя не лише символом народної підтримки, а й додатковою мотивацією у нерівній боротьбі. Вже незабаром їхньому Т-64 довелося зійтися у двобої з двома російськими танками нового покоління. Проте, як зазначають у бригаді, кількісна та технічна перевага не врятувала ворога від люті українських танкістів.
«Росіяни приготували засідку. Вони вкопали танки збоку від шляху нашого просування, щоб вдарити, коли ми проїжджатимемо повз. Та я помітив їх раніше: зокрема по слідах гусениць, які вони не замаскували», — розповідає Василь, який на той момент був навідником. Його влучний постріл з гармати Т-64 був настільки точним, що башту одного з російських танків відірвало та відкинуло в поле. За мить та ж доля спіткала й іншу ворожу машину.
За роки повномасштабного вторгнення Василь пройшов різні ролі у складі танкового екіпажу — був навідником, механіком-водієм, командиром танка. Його фронтові шляхи пролягли через Київщину, Миколаївщину, Донбас, а зараз його підрозділ нищить ворога на Харківщині.
На бойовому рахунку Василя та його побратимів чимало важливих цілей, серед яких і командний пункт противника. «Розвідка передала інформацію, що в одному з будинків розмістився пункт управління ворога, який добряче охороняли, у тому числі бронетехнікою та дронами. Та це не завадило моєму екіпажу рознести російський прихисток», — згадує танкіст.
Після танкової атаки місцевість зачистила українська піхота, яка виявила там значний склад зброї та визволила з підвалу господаря оселі, якого росіяни тримали в полоні. Чоловік розповів, що окупанти, яким вдалося вціліти після атаки, тікали в паніці.
Сьогодні Василь не уявляє свого життя без танків, називаючи їх надзвичайно могутньою силою на полі бою. Цікаво, що до 2015 року він жив цивільним життям і ніколи не цікавився бронетехнікою.
«Тепер я люблю танки і все, що з ними пов’язане: міць, звук, руйнівний постріл… Останнього росіяни бояться, як вогню, бо не можуть зреагувати на нашу атаку: спочатку відбувається „прильот“, а вже потім лунає звук пострілу…» — ділиться Василь.
З Князівською бригадою пов’язане й особисте життя Василя — його дружина Валентина є інструктором з тактичної медицини в цьому ж підрозділі. Він каже, що спільна служба полегшує життя, адже можливість хоча б іноді бачити близьку людину додає сил. А про можливі поранення Василь жартує, що краще за власну дружину його ніхто не «підлатає».
Ще одна потужна мотивація для Василя — його семирічний син Ілля, який чекає на батька з перемогою на Волині. Хлопчик ділиться з татом своїми шкільними успіхами, а Василь робить усе можливе, щоб Ілля ріс у мирній країні та ніколи не знав жахіть війни.
Як повідомляла АрміяInform, його історія — це не про втрату. Це про незламність. Артилерист із позивним «Варан» повернувся до служби після тяжкого поранення та ампутації кінцівки. Його місце — біля гармати. І він до нього повертається.
До речі, якщо вас цікавить спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
