Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Його історія — це не про втрату. Це про незламність. Артилерист із позивним «Варан» повернувся до служби після тяжкого поранення та ампутації кінцівки. Його місце — біля гармати. І він до нього повертається.
Історію незламного бійця оприлюднили на сторінці Військово-Морських Сил ЗСУ.
Служба в Збройних Силах України для «Варана» — це справа честі й вибору, зробленого ще в дитинстві. Родом з Одещини, він виріс поруч із прикладом старшого брата — офіцера артилерійської розвідки, і з 2019 року став частиною підрозділу артилерії морської піхоти.
Повномасштабне вторгнення боєць зустрів на посаді навідника гармати 2А36, згодом став командиром гармати M777. У складі підрозділу брав участь в обороні Миколаєва, визволенні Херсона, обороні Донеччини. Під час одного з бойових епізодів — внаслідок ворожого артобстрілу — зазнав важкого поранення ноги.
Попри швидку евакуацію та зусилля медиків, кінцівку врятувати не вдалося. Після операції перше, що запитав боєць, — коли зможе повернутись до підрозділу. Реабілітацію пройшов стрімко. Не тому, що легко — а тому, що мав чітку мету: знову бути в строю.
Повернення артилериста на фронт стало справжньою подією для його бойових побратимів. У підрозділі він швидко адаптувався, ділиться бойовим досвідом, працює на пункті управління вогнем та готується до повернення в артилерійський розрахунок.
«Я не для того втратив ногу, щоб сидіти склавши руки. Моє місце — у строю», — говорить боєць.
Як повідомляла АрміяInform, він працював не з окопів, не з техніки, а в самому серці окупації — у тимчасово зайнятому Херсоні. Без бронежилета, без роти за спиною, але з чітким розумінням: кожен його крок — удар по ворогу. Позивний «Сікач» — боєць, для якого фронт не мав географії. Там, де він був, там уже була війна.
