Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Старший солдат Максим у 2014 році брав участь в АТО. Нині він сапер у 116 окремій механізованій бригаді ЗС України.
Як було відбито масовану ворожу атаку на Харківщині у 2024 році? Та як діють піхотні групи противника під час штурмів? Про це Максим розповів нашому кореспонденту.
Пошматували ворожу колону, до якої входило 12 одиниць техніки
«Коли почалося широкомасштабне вторгнення, я працював у Польщі. Звідти поїхав до Львова, і там у березні 2022 року призвався до Збройних Сил. Бо до рідної Чернігівщини вже не зміг би дістатись — мости були зруйновані.
Спочатку служив у 24 бригаді імені короля Данила. Згодом перевівся до 116-ї. Тут я потрапив до інженерно-саперного взводу. Навчання для цього проходив в Іспанії.
На нинішньому місці служби я забезпечую інженерну підготовку спорядження боєприпасів для скидів з БПЛА. Моє завдання полягає в тому, щоб з небойового транспортного положення безпечно перевести боєприпас у бойову готовність, увімкнути, перевірити й потім дати пілоту сигнал, щоб він починав роботу з ураження цілі.
…Можу пригадати, як ми брали участь у відбитті ворожого штурму в районі одного з населених пунктів на Харківщині у 2024 році.
То була масована атака, я навіть не рахував живої сили противника. Саме наше завдання було — знищувати ворога за допомогою скидів, FPV-дронів. І в нас не один екіпаж там працював.
На позиції наших підрозділів рухались ворожі танки й БМП. Якщо мені не зраджує пам’ять, у кількості десь 12-14 коробочок. З них три — це точно танки. БМП були разом з десантом. Йшли колоною полем.
Наприклад, лежить їх там вже 10-15 осіб розірваних, то наступні йдуть прямо по них
Це був ранок… Пам’ятаю, з розвідки повідомили, що на нас суне колона противника. Спочатку ворог викинув маскуючі дими та продовжив рух.
Ми підготували боєприпаси, дрони й чекали, поки ворог зайде в зону нашого ураження.
Більшу частину ворожої техніки ми знищили за допомогою FPV-дронів, артилерії. Наш екіпаж, до речі, теж в одну БМП влучив. Загалом у них тільки 4 одиниці змогли вийти з того поля. Піхота противника, звісно, порозбігалася по населеному пункту, ховалася, як миші по комишах. І ми її методично добивали потім. Тобто, не тільки скидами, а й за допомогою артилерії й нашої піхоти.
По місцю, де я був, у цей час ворожа артилерія працювала, і КАБами вони нас закидували.
…Після цієї поразки противник поступово поміняв тактику біля того населеного пункту.
Вони почали малими тактичними групами по 2-4 особи пересуватись і накопичуватись у бліндажах, в ямах, де можна тільки сховатися. Але більша частина їх не доходила. Бо ми по них працювали. Вони там так і зоставалися лежати. Завжди йшли однією й тією самою дорогою. Наче роботи.
Наприклад, лежить їх там вже 10-15 осіб розірваних, то наступні йдуть прямо по них. Якщо там поранений їхній, то ніхто йому, як правило, допомоги не надає.
Раз я тільки бачив, як перемотували одного. Я так зрозумів, що то якийсь командир групи. Але там нічого було вже перемотувати, бо він був розірваний повністю. Руки й ноги вже не мав».
