У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
Їхній шлях було перервано вогняним ударом. Автівка гвардійців 5 Слобожанської бригади «Скіф» потрапила під ворожий удар FPV-дроном. В одну мить усе охопило полум’я. Серед пекельних язиків полум’я та диму опинився і гвардієць Віталій Угнівенко. Обпечений, із уламком у правому оці, він усе ж знайшов у собі сили, аби витягти пораненого побратима з охопленої вогнем автівки.
Історію бійця оприлюднили на сторінці Національної гвардії ЗСУ.
Двері було заблоковано, тож довелось вибиратися крізь вікно, маючи лише 10% зору. Він рятував не лише побратима, а й честь воїна, у якої немає меж.
Ця історія стала частиною проєкту «Фенікси» — циклу відвертих розмов із тими, хто вижив там, де шансів майже не було, хто проходить крізь важкі операції та реабілітацію і знову прагне повернутися у стрій.
Віталій Угнівенко — людина із міцною внутрішньою опорою. Бойовий досвід він здобув ще під час АТО. А 25 лютого 2022 року разом зі старшим братом він вступив до лав 5 Слобожанської бригади НГУ. До війни брати працювали у приватному бізнесі: продавали металопрокат і будівельні матеріали, займались страхуванням. Але з першим днем повномасштабної війни в їхніх серцях уже не було сумнівів.
«Ми зібралися з побратимами ще до вторгнення й домовились: якщо почнеться — підемо. І пішли», — розповідає Віталій.
Під час інтерв’ю він спокійно, без зайвого пафосу, розповідає про той страшний день: «FPV-дрон ударив у машину. Все зайнялось миттєво. Водій загинув. Я дивом залишився при тямі. Машина злетіла у кювет, двері заклинило. Вибиралися через вікно. Я бачив хоч щось — відсотків десять, побратим зовсім нічого не бачив. Допоміг йому вилізти. Ми боялись, що прилетить ще один дрон, добивати».
Поранення були тяжкими: око, вуха, опіки рук і ніг. Довгі місяці лікарень, складні операції, реабілітації. «У лікарні розумієш одне: жити можна і треба. Навіть якщо тобі кажуть, що бачити вже не будеш, — знаходиш у собі сили йти далі», — каже він.
Його праве око бачить лише на один відсоток, барабанна перетинка пробита, але він не втрачає оптимізму. «Страхи є. Лежиш у палаті з іншими бійцями, слухаєш їхні новини від лікарів. Інколи серце стискається, коли чуєш: „Око не збережемо“. Але треба йти далі», — каже боєць.
Нині Віталій проходить реабілітацію і вже думає про повернення у стрій. Адже, як він сам каже: «Жити можна. І жити потрібно — для побратимів, для родини, для всіх нас».
Матеріал підготувала знімальною групою Анни Черненко та Володимира Павлова у рамках проєкту «Фенікси». Історії таких, як Віталій, стають символом незламності українських воїнів та надією для всієї країни.
Відділення інформації та комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
Як повідомляла АрміяInform, його життя — готовий сценарій для воєнного блокбастера. Анатолій з позивним «Даф» — боєць 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Його шлях на війні — це історія сучасного українського козака, який не чекає наказу, а сам бере ініціативу в руки.
