Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
«Дуже кумедно я потрапив у танкісти», — починає свою розповідь Дмитро. Наразі він командир танка в 30 окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Йому 24 роки, а воює він від самого початку широкомасштабного вторгнення.
«До цього я був у піхоті 114 бригади ТрО. Їхали якось із „замполітом“. Він каже: „Будемо робити танковий взвод. Давай ти будеш танкістом?“. Кажу: ні. Але він все одно поставив мене командиром танка».
«Я одразу спитав, чи є танки? Бо в нас не було…»
Однак танків на той момент у бригаді ще не було. А підрозділ Дмитра потрапив на Донеччину під Хромове. Там вони відбивали ворожі штурми. В одному з боїв Дмитро дістав контузію. А після лікування опинився вже в князівській бригаді.
«Поки лежав у госпіталі, то нас вирішили порозкидати по інших бригадах. І я потрапив сюди. Лежав „капався“, а мені кажуть, що я вже в 30 бригаді. Я одразу запитав: „чи є танки?“. Бо в нас там танків не було. Сказали, що є. Ми ще до того самі навчалися. Їздили в Нацгвардію, в „Рубіж“. Коли потрапив сюди, то тут навчали бойові хлопці, потім ще їздив у навчальний центр. Спочатку відучився на навідника та побув трохи навідником, а потім ще відучився на командира».
«Працюю на „віджатому“ в кацапів танку»
Нині Дмитро є командиром танка Т-72. Це трофейна машина, яку бійці бригади захопили ще під час харківського контрнаступу. І тепер вона вже більш ніж 2 роки б’є своїх колишніх господарів. Дмитро зазначає, що не хотів тоді ставати танкістом, бо боявся. Адже танк завжди пріоритетна ціль. А ще й закритий простір, з якого ще треба якось вибратися, якщо щось відбудеться з танком. Але досить швидко його ставлення до цього змінилося.
«У танку відчувається потужність! Ще й гармата 125-го калібру. До того я був гранатометником. 76 калібр. Ну таке. А тут якщо постріл, то це постріл! Якби зараз дали вибір — танк чи повернутися в піхоту? Нізащо в піхоту. Лише танк».
Також Дмитро говорить, ще залюбки попрацював би на західній техніці, адже чув про неї багато гарних відгуків.
«Є знайомі, які служать на „Леопардах“ та „Абрамсах“. Я їх розпитував. Те, що розповідають, то воно того варте. Але маємо, що маємо».
-
- Фото Олександра Марченко / АрміяInform
-
- Фото Олександра Марченко / АрміяInform
«Дрони — це просто капець, їх дуже багато»
FPV-дрони, «Ланцети» та дрони-розвідники — головна проблема зараз для танкістів, говорить Дмитро.
«FPV-дрони, також „Орлани“. Бо вони дають цілевказання дня „Краснополя“. Це в них така установка є. І вона дуже точна. „Мавіки“ ще. Бо якщо вони тебе помітили, то артилерія від тебе не відчепиться. Буде постійно „кошмарити“. Але основна проблема — FPV-дрони. Це просто капець. Їх дуже багато. На початку війни якось було легше».
«По ночах, аби батьки не знали, виїжджав у Стоянку, де прикривав екіпаж БПЛА»
Дмитро у Збройних Силах з 2020 року. Спочатку була строкова служба. Звільнився буквально за місяць до початку широкомасштабного вторгнення. А коли воно почалося, не зміг сидіти вдома.
«Я пішов у військкомат. Але він був закритий. Я з Київської області, і в нас там було ДФТГ. Я приєднався до них. Там був кулеметником. У мене був ПКМ-Б. По ночах, аби батьки та знайомі не знали, виїжджав у Стоянку. Прикривав екіпаж БПЛА. Вони вже в нас тоді були. Потім вже у квітні приєдналися до ЗСУ».
«Мотивація була проста — поряд була Буча, і я знав, що там відбувалося»
Найбільше переживав, аби кацапи не прийшли до моєї хати та до моїх родичів, продовжує Дмитро.
«Спочатку мотивація була проста. Буча від мене була недалеко. Аби вони не прийшли до моєї хати. У мене мама, батько, бабуся, сестра. Краще я буду їх гнати — скільки зможу. Зараз з мотивацією трохи гірше. Бо не знаємо строків служби. Але основа залишається — це наша земля. Треба їх гнати звідси. Аби вони не просувалися далі. І знову не опинилися під хатою».
Дмитро розповідає, що чув про новий контракт для українців віком від 18 до 24 років. Каже, багатьох його знайомих він зацікавив. Але скільки з них приєднається до ЗСУ, він не знає. Утім, у нього є багато питань до тих, хто старший і ухиляється: «Чому ми маємо воювати, а вони ні? Чи ми гірші? Що вони робитимуть, коли ворог дійде до їхніх хат?».
Головна мрія Дмитра — мир та величезний паркан на кордоні з росією.
«Хочу миру та повернутися в цивільне життя. Аби не було цих ракет та дронів. Хочу будинок свій збудувати. Хочу, аби коли прокидався, то пташки співали, а не артилерія працювала. Хотілося б, аби всі території повернулися. А Курщину хай собі залишають. Вона нам не потрібна. І побудувати такий паркан, залитий бетоном, аби й літаками не змогли сюди залетіти».
Більше про бойову роботу танкістів 30 окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького можна прочитати тут.
