Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ірина була в Польщі. Вона могла залишитися там у безпеці, продовжувати допомагати біженцям і жити далеко від війни. Але зробила інший вибір — повернулася в Україну, мобілізувалася і поїхала на фронт, туди, де вже воювали її брат, син і племінник.
Історію захисниці оприлюднили на сторінці Генерального штабу ЗС України.
Ірина добре знала польську мову та мала необхідні контакти, тож перші місяці війни допомагала українцям, які рятувалися від бойових дій. Але коли її рідні пішли до війська, зрозуміла: бути осторонь вона не може.
«Мій брат пішов добровольцем, син, племінник, похресник… Я зрозуміла, що теж маю повернутися», — розповідає вона.
До війни Ірина понад 20 років працювала на телебаченні, і цей досвід допоміг їй знайти своє місце в армії. Її запросили в бойову бригаду, де вона почала розповідати історії українських військових.
Вже за тиждень після мобілізації Ірина вирушила в зону бойових дій біля Лимана. Вона неодноразово бувала в районі АТО, але визнає: масштаби цієї війни зовсім інші.
На передовій її чекали не лише репортажі, а й справжні випробування. В одному з виїздів команда Ірини підірвалася на міні. Диво, що всі вижили. Після лікування в госпіталі вона повернулася до служби.
«Мені 55 років, і не всі розуміють, чому я повернулася. Але для мене це важливо. Я пишаюся нашими людьми», — говорить вона.
Серед її знайомих чимало українців, які мали можливість жити за кордоном, але свідомо повернулися захищати країну.
«Це люди з різних сфер: бізнесмени, митці, айтівці. Але вони знають, що мають бути тут. І це не просто пафос».
Як повідомляла АрміяInform, Євгенія Прокопенко — мати двох доньок і волонтерка з 2014 року. Після початку повномасштабного вторгнення вона вирішила не лише допомагати, а й особисто стати до лав Збройних Сил України.
