Сьогодні в Україні — День відзначення військових журналістів — тих, хто, ризикуючи життям, виконує завдання з перших днів російсько-української війни,…
У найгарячіших точках фронту, де долі вирішуються за секунди, воюють ті, для кого броня стала другою шкірою. Танк Т-80, командир Грін, навідник Чорний і механік-водій Мороз — це екіпаж, який знищує ворога з мінімальної відстані та власним прикладом доводить: українські танкісти — справжні воїни нового покоління.
Про танковий екіпаж розповіли у випуску «War-шоу» на каналі 5 окремої штурмової Київської бригади.
«Їдемо тихо — б’ємо голосно»
«Коли під’їжджаєш до позиції і починаєш працювати — це найкраще відчуття», — каже Грін, командир екіпажу. У 21 рік він веде свою машину в саме пекло, атакуючи ворога з 20-30 метрів. Завдяки особливостям Т-80 вони можуть підійти майже непомітно: турбіна працює тихіше, а гусениці не створюють звичного гуркоту на м’якій землі.
Кожен їхній вихід — це хірургічно точний удар. Вони під’їжджають на мінімальну дистанцію, швидко відпрацьовують і йдуть, залишаючи позаду лише руїни ворожих укріплень. «Ми працювали по бліндажу — метрів 20-30, майже впритул. Я побачив ворога вживу, і єдине бажання — закопати його там, щоб більше не виліз», — зізнається Грін.
«Адреналін, вибухи і страх, який відступає»
Танк на війні — це броньований бастіон, але й він не безсмертний. FPV-дрони змінили правила гри: якщо раніше основними загрозами були артилерія та ПТРК, то тепер головна небезпека — дрони-камікадзе. «Раніше їхали без страху, а зараз думаєш не про арту чи міни, а тільки про дрон, який може прилетіти у люк або в боєкомплект», — розповідають бійці.
Найбільш напружений момент — це бої в Іванівському. Вони вийшли зранку, щоб знищити укріплений будинок, у якому засіли вороги. 18 снарядів — і будівля стала уламками. А коли росіяни спробували відповісти вогнем, екіпаж Т-80 швидко знайшов та знищив ворожу БМП, що ховалася за будинком. «Беха була метрів за 60. Один постріл — і вона вже горіла», — згадує навідник Чорний.
Але не всі виїзди проходять ідеально. В одному з останніх боїв ворог влучив у танк — уламки пробили люк, а механік-водій Мороз отримав поранення. «Осколки полетіли в обличчя, ще й грудка землі прилетіла. Але крові немає — значить, працюємо далі», — каже він.
«Коли бачиш, як піхота радіє твоєму приходу — це найкраща нагорода»
Кожен вихід танкового екіпажу — це підтримка для піхотинців, які борються за кожен метр української землі. «Коли повертаєшся назад, а пацани тобі махають з окопів — це найкраще відчуття. Вони розуміють, що ми їх не кинули, що ми з ними», — кажуть танкісти.
Війна змінила їх. Більше немає страху, немає вагань. «Раніше було страшно, зараз — ні. Їдеш, працюєш, і вже навіть коліна не тремтять. Є тільки одна ціль — бити ворога, поки не виженемо його геть», — говорить командир Грін.
«Приєднуйся до танкових військ — роботи вистачить!»
5-та окрема штурмова бригада постійно шукає нових бійців. «Маєш бажання — приходь. Вчимо всьому: водіння, навігації, стрільбі. Танкістом може стати кожен, у нас є місця і для механіків, і для забезпечення», — запевняють воїни.
«Не вагайся. Приходь у 5-ту штурмову — будемо бити ворога разом!» — кажуть вони.
Як повідомляла АрміяInform, гуркіт пострілів, злагоджена робота та життя між боями — так виглядає щоденність артилеристів 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Вони — невід’ємна частина оборони, її «щит і ударна міць», що працюють на випередження, завдаючи ударів там, де ворог цього не чекає.
