Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Військовий 26 артилерійської бригади Олександр — командир вогневого взводу.
Для чого придумали моторчик на його гарматі FH-70? Та чи можна прямим влучанням знищити ворожий 2С7 «Піон»? Про це артилерист розповів нашому кореспонденту.
Гармата може переміщатися самостійно з невеликою швидкістю до 15-20 кілометрів на годину
«Я з Житомира. Вперше потрапив до армії у 2018. Це були збори: навчання танкової бригади резерву. От там по суті я і почав вчитися застосування артилерії.
А 25 лютого 2022 року я зателефонував до ТЦК, дізнався, чи є вакантні місця у 26 артилерійській бригаді. Сказали, що є. І ввечері я вже був там.
Зараз ми працюємо на FH-70. Це «прицепухи», але вони з моторчиком (155-мм причіпна саморухома гаубиця. — Ред.). Я командир вогневого взводу.
FH-70 — гармата, яку створювали наприкінці 1960-х, прийнята на озброєння в 1970-х трьома країнами: Велика Британія, Німеччина та Італія.
Ствол у неї англійський, казенна частина — німецька, двигун у цієї гармати, щоб вона могла сама заїжджати на вогневу позицію — від Volkswagen. На озброєнні є в багатьох країн.
Загалом гармата досить непогана. І задумка для моторчика така: щоби їй можна було переміщатися самостійно, з невеликою швидкістю до 15-20 кілометрів за годину. Це досить зручно. Тобто виїхав, причепив до тягача і поїхав собі на чотирьох колесах.
Так само і назад: відчепив, вона сама заїхала, покрутилася по капоніру, встала, як треба. І все. Це чудово.
Якби ще наша гармата була нова, то можна було б постійно влучати в ціль з другого-третього пострілу. І інколи так у нас і виходить. Це ще залежить і від боєкомплекту. Тому влучити в ціль у нас зараз виходить десь з п’ятого-шостого пострілу.
Нині одне з наших завдань — це контрбатарейна боротьба. Тобто стріляємо під час відбиття штурму або по ворожих мінометах, або по гарматах. А раніше ми відпрацьовували і по техніці, і по танках. Але цієї техніки у ворога ми не бачили вже кілька місяців.
От, як виняток, вчора стріляли ми по ворожій системі РБУ-6000, коли вона виїжджала на позицію для відкриття вогню. Це така саморобна РСЗВ морського типу. Трішечки не влучили ми. Якби на три секунди, може, пізніше був постріл, то влучили б. Перед нею буквально був розрив.
Пощастило, що касетою я влучив точно в це скупчення, мінімум там 10 москалів було
Але основною ціллю все ж таки зараз для нас є піхота.
Було і не один раз, коли ми влучали та знищували десант після того, як підбили БМД чи БМП.
Насамперед потрібно сказати, що цілі нам дає та бригада, з якою ми співпрацюємо. Вже від бригади, від її стилю керування залежить, хто буде коригувати вогонь: або ми, або вони.
Як правило, штурми ми допомагаємо відбивати ще на далеких підступах, коли йде накопичення особового складу, і він вже починає висуватися для штурму.
Як правило, ми бачимо стріми, де видно нашу роботу. І після кожної стрільби ми проводимо аналіз: як стріляли, чим стріляли і як покращити це в майбутньому. Може, треба поміняти підривник чи ще щось. У кожному випадку є свої нюанси, які потрібно врахувати.
«Найжирніша» ціль, яка у нас була, це 2С7 «Піон». Пряме влучання. Це було в районі Бахмута. Ми ще тоді не працювали на піхотні бригади, цілі нам давала наша бригада. Єдине, що під час того влучання не було детонації БК, бо він, («Піон». — Ред.) мабуть, був пустий. Це був 2023 рік.
Також у 2023 році ми почали працювати з 93-ю бригадою. Ми підтримували їх, коли вони відбивали ворожі штурми. За Кліщіївкою це було. Ми ще на далеких підступах касетами лякали ворога, ну або били вже прямо по штурмових групах. У кожній йшло по три, п’ять, сім осіб.
По посадочках вони йшли до дамби, накопичувались там і потім штурмували. І от якось дві такі групки зібралися в посадці. А я вже дві касети по них пустив. І так пощастило, що касетою я потім влучив точно у це скупчення. Мінімум там 10 москалів було. Але потім з них двоє таки піднялись і втекли.
Згадую ще один випадок. Влітку минулого року я чергував, і ми ганяли ворожий танк-черепаху (неформальна назва російських танків з масивними імпровізованими надбудовами. — Ред.) у районі Кліщіївки. Не влучили ми тоді. Але ганяли ми його десь годину.
Потім щось дивне сталося. Бачив я, що в той танк FPV-дрон влучив. Але він їхав далі. Потім зупинився біля нашої М113. У москалів такої нема. Поїхав за нею, а за ними ще один танк, я так зрозумів, що наш. Бо це вже було на каналі. Далі я не стежив за цим, бо не було стрімів.
А вранці я читаю в інтернеті, що 22 бригада затрофеїла ворожий танк в тому місці та взяла в полон екіпаж. То це добре, що я тоді не влучив по тому танку.
А екіпаж його, до речі, зупинився біля нашої М113, щоб запитати, як проїхати на Кліщіївку».
До речі, якщо вам цікаві не тільки історії героїв, але й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
