Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Війна стирає кордони між людьми, змінює долі, руйнує та водночас створює щось нове. Ян «Кенобі», командир 1-го Інтернаціонального легіону, та Анастасія, бойова медикиня, знайшли одне одного посеред бойових дій. Їхня історія — це про боротьбу, втрати та любов, яка загартовується війною.
Історію захисників оприлюднили на сторінці Сухопутних військ ЗС України.
Їхні шляхи перетнулися у 2022 році в Кругляківці. Ян тоді командував піхотною ротою, а Анастасія служила в медичному пункті. Їхнє знайомство сталося випадково — коли медики прийшли допомогти травмованому командиру іншої роти.
«Він був таким мужнім, серйозним — мені сподобався одразу», — пригадує Анастасія. Але тоді вона не дозволяла собі навіть думати про стосунки. Війна не залишала місця для сентиментів, а військові чутки лише підсилювали обережність.
Ян і сам не поспішав. Вони довго просто спілкувалися, аж поки всі його особисті питання не були вирішені, і тільки тоді між ними зародилося справжнє почуття.
Разом вони пройшли крізь моменти, коли серце стискалося від страху. Ян бачив на екрані вибух там, де щойно була його кохана. Анастасія — рятувала поранених під обстрілами, знаючи, що на неї чекає той, хто хвилюється.
«Ми відразу поставили межу між особистим життям і виконанням завдань. Не було такого: «ти моя дівчина, не йди туди», — каже Ян. Вона працювала в евакуаційних групах, діставала поранених із самого пекла бою. Ян мусив змиритися з тим, що не може її захистити так, як хотів би.
Одного разу, евакуюючи загиблого бійця, Анастасія потрапила під обстріл. Ян спостерігав це на моніторі — величезний спалах, а потім кілька секунд тиші, які здавалися вічністю. «Я думав — все, її немає… Але потім почув голос у радіо»
Обстріли, контузії, операції. Війна не раз змушувала їх замислитися над тим, чи повернуться вони живими. Ян згадує один зі своїх бойових виходів: міни вибухали за лічені метри, і лише замерзлий ґрунт врятував їхню групу від загибелі.
Анастасія пережила важкі поранення. «Коли ти поранений — не думаєш про те, як за тебе хвилюються. Ти думаєш про своїх бійців, про те, як врятувати їх», — каже вона.
Їхні почуття загартувалися під кулями. Вони пройшли випробування, які вистачило б на кілька життів. Коли Анастасія завагітніла, Ян ще більше відчув страх втратити її.
«Коли я отримав поранення, найбільше боявся, що син залишиться без батька», — зізнається він. «Але коли ти поруч із тією, кого кохаєш, усі страхи відступають.»
Попри всі труднощі, вони не відступають, бо знають: разом вони потрібні Україні — і один одному.
Як повідомляла АрміяInform, вона рятує життя на передовій, допомагає пораненим та знаходить час для творчості. «Шанталь» — бойова медикиня 34 окремої бригади берегової оборони, яка з 2022 року віддано виконує свою місію. Одеситка, художниця, письменниця та велика любителька тварин, вона ділиться своїм досвідом, думками про майбутнє та натхненням, яке знаходить навіть у найважчі моменти.
