Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
У 59 років більшість чоловіків насолоджуються заслуженим відпочинком, проводять час із сім’єю або займаються улюбленими справами. Але не Валентин, позивний «Купол» — командир взводу протитанкових ракетних комплексів 100 окремої механізованої бригади. Його місце — серед бойових побратимів, на передовій, у самому серці війни за свободу України.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
Валентин має чималий життєвий досвід: строкова служба в повітряно-десантних військах, ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС, кар’єра в правоохоронних органах, звання підполковника. Напередодні повномасштабного вторгнення він відчував, що наближається велика буря.
«У мене було стійке відчуття того, що має початися щось нехороше. Мені пропонували поїхати працювати за кордон, але інтуїція підказувала залишитися», — згадує боєць.
24 лютого 2022 року телефонний дзвінок сина підтвердив його передчуття: «Тату, війна. Ворожі війська вже під Києвом». Того ж дня Валентин прийшов до військкомату і став до лав 100-ї бригади, тоді ще підрозділу ТрО.
Перший рік війни «Купол» провів у Ковельському батальйоні, де разом із побратимами облаштовував оборонні позиції на кордоні з Білоруссю. Але у 2023 році він не вагаючись написав рапорт, щоб вирушити на передову.
Бої під Бахмутом, потім Харківський напрямок, а згодом — Серебрянський ліс. На одному з бойових виходів на Торецькому напрямку його інтуїція знову врятувала життя.
«Ворожа артилерія працювала по наших позиціях. Я відчув, що мушу відійти до побратима „Агронома“. Лише за кілька хвилин після того, як я залишив свою позицію, туди влучила міна», — розповідає Валентин.
Це було його третє поранення, і, мабуть, найтяжче. Лікарі хотіли його списати, але боєць не здався — домігся повернення до строю.
Попри свій вік і бойові поранення, «Купол» не думає про відпочинок. Для нього найважливіше — бути поруч із побратимами, битися за Україну.
«Я міг би зараз рибалити вдома, але я не можу залишити своїх хлопців. Ми — одна сім’я. Поки можу стояти на ногах і стріляти — буду захищати свою країну», — каже Валентин.
Як повідомляла АрміяInform, 100 окрема механізована бригада продовжує знайомити нас зі своїми героями. Цього разу в центрі уваги — боєць артилерійського дивізіону з позивним «Дімас», який служить на посаді номера обслуги САУ 2С22 «Богдана».
