Фельдшер за освітою, який до широкомасштабного вторгнення рф працював у Кривому Розі на шахті. Йому 34 роки, за плечима вже…
Розвідка — це не тільки спостереження за ворогом, але й щоденні тренування, кмітливість та нестандартні рішення. Морський піхотинець «Міккі» знає це як ніхто інший, адже саме він прокладає шлях для побратимів та знищує ворога в тилу.
Історію бійця оприлюднили на сторінці Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
«Міккі» разом із сім’єю змушений був кілька місяців перебувати в окупації. Коли їм пощастило, і вони змогли виїхати на підконтрольну українським військам територію, хлопець одразу ж пішов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, аби стати до лав Сил оборони України.
«Думки про те, що я можу вчинити інакше, абсолютно не виникало. Я давав присягу українському народові, служив строкову службу. Крім того, я вдосталь бачив, як поводяться на нашій землі окупанти», — ділиться думками молодий розвідник.
У ТЦК «Міккі» одразу запропонували йти на службу тоді ще в 124 окрему бригаду територіальної оборони. Спочатку він потрапив до автомобільної роти, а потім продовжував нести службу в інших логістичних підрозділах. Проте з перших днів боєць мріяв про службу в розвідці.
«Розвідка — це дуже цікаве місце служби, тут багато залежить від кмітливості, винахідливості, нестандартних підходів до виконання завдань. Ти весь час у русі та змушений вдосконалюватися», — зауважує воїн.
Підрозділ молодшого сержанта і справді особливий. Морпіхи-розвідники виконують складні та дуже важливі завдання. Вони часто діють самостійно, без підтримки суміжних підрозділів, на лінії бойового зіткнення та в тилу ворога.
Розвідка — це не просто про спостереження позицій окупантів. Розвідники прокладають безпечний шлях піхоті на позиції, розвідують мінно-вибухові загородження ворога, аналізують зміни в загальній обстановці в зоні своєї відповідальності, і, звичайно ж, безпосередньо займаються знищенням живої сили та техніки рашистів.
«Під час виконання бойових завдань здебільшого все залежить від тебе самого. Як ти підготувався, як складений план виконання завдання, які чинники враховані, яке спорядження підібране, виходячи зі специфіки завдання.
Величезну увагу ми приділяємо тренуванням особового складу, особливо молодому поповненню. Я треную їх сам, постійно, кожен день, якщо ми не на бойовому завданні. Якщо боєць успішно виконує тренувальне завдання — ну, що ж, ти молодець. Якщо ні — тренуємось далі», — широко усміхається молодий командир.
На війні є місце і мріям, і надіям. І так має бути тому, що це надає сил для того, щоб продовжувати нашу боротьбу за нашу країну, звільнення її територій та наших людей, які чекають на нас на окупованих російськими загарбниками українських землях.
Попри важкі роки, проведені на війні, «Міккі» не втрачає оптимізму. Мріє повернутися з мамою в рідне село й знову засадити город. А ще він неодмінно хоче побувати в Генічеську і покататися там з водних гірок. Чоловік переконаний, що це обов’язково відбудеться.
Як повідомляла АрміяInform, сержант Повітряних Сил Євген Погожих знає, що таке справжній ризик. На Харківському напрямку, під щільним вогнем ворога, він виніс пораненого побратима з-під удару ворожого FPV-дрона, попри мінометний обстріл і смертельну небезпеку.
