Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Вадим із позивним «Попіл» ніколи не планував стати військовим. До великої війни він жив спокійним життям у Хмельницькому, працював у приватній фірмі, торгував молочними продуктами. Колись, наприкінці 90-х, проходив строкову службу як водій-санітар і навіть не хотів звільнятися, але адаптація до цивільного життя після армії виявилася не складною.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 148-ї окремої артилерійської бригади Десантно-штурмових військ ЗС України.
23 лютого 2022 року він був на концерті «Без обмежень», відчуваючи тривожне передчуття. Наступного ранку почалася війна. Першим ділом Вадим евакуював родину. Друзі й знайомі, які пройшли АТО, радили не поспішати до військкомату — «твоя черга ще прийде». І вона настала навесні 2023-го.
У військкоматі Вадима визначили водієм в артилерійську бригаду Десантно-штурмових військ. «Я все життя за кермом, тож ця посада не стала несподіванкою», — згадує він. Але війна швидко навчила, що вміння водити — лише мала частина завдань, які доводиться виконувати.
Щотижня «Попіл» із побратимами проїжджає понад тисячу кілометрів з боєприпасами по розбитих дорогах і в’язких полях. Він не лише доставляє снаряди, а й допомагає переміщати гармати після бою. Перекат — це завжди небезпека, бо ворог уже вирахував позицію і може завдавати удару будь-якої миті. «Іноді вкладаємося у 15-20 хвилин, а буває, що застрягаємо на годину», — розповідає він.
Ще одна особливість роботи — постійне чекання. «Можемо півночі сидіти в посадці з повним кузовом снарядів, вичікуючи момент, коли ворог дасть нам вікно для безпечного розвантаження. Часом доводиться ховатися й чекати обстрілів, бо відступити не можна — на нас розраховує піхота».
Також багато в життях артилеристів вирішує метеозалежність. «Ми постійно моніторимо погоду. Якщо, наприклад, о 23:00 буде повний місяць, нам треба встигнути все зробити до того, як ворог отримає кращу видимість». Але це гра на дві сторони — росіяни працюють за таким самим принципом.
Війна не дає розслабитися. «На Запоріжжі ще було спокійніше. Але зараз ні. ФПВ-дрони стали нашою щоденною загрозою. ППО й РЕБ не все бачать. В день, коли в нашу машину прилетіло ФПВ, ми вже були далеко від вогневої, їхали без фар із нічником, і навіть командування казало, що загрози немає. Але ворожий дрон знайшов нас і вдарив у дах».
Удар прийшовся між ним і водієм. «У мене ліва сторона постраждала, в нього — права. Осколкові, рвані рани, контузії. Надали одне одному допомогу, нас підібрав наш пікап і швидко доправив у стабпункт».
Попри отримані поранення, Вадим повернувся до своєї роботи. «Було складно. Коли їхав на вогневу після лікування, навіть панічна атака накрила. Але страх проходить. Коли важко, думаю про рідних і про хлопців біля гармати — вони розраховують на мене, а піхота розраховує на артилерію. Тут усе взаємопов’язано».
Робота без вихідних. Крім снарядів, возять їжу, посилки. Постійно оптимізують маршрути, щоб зробити їх швидшими та безпечнішими. І щовечора перед сном Вадим згадує пережитий день. «Коли поруч прилітають КАБи, тебе засипає землею й уламками, а в машини навіть вікна цілі — ти розумієш, що Бог нас береже».
За службу Вадим отримав нагороду — медаль «Залізний Хрест». «Що вона для мене значить? Це більше для моєї дитини. Татова гордість».
Як повідомляла АрміяInform, 28-річний Олександр з позивним «Німець» — оператор дрона-бомбера 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. До повномасштабного вторгнення росії в Україну він працював на гірничо-збагачувальному комбінаті в Кривому Розі.
