Тут навчаються ті, хто мріяв про небо з дитинства, і ті, кого до армії привела сама війна. Але всіх їх об’єднує одне — чітке розуміння, заради…
Стара хата в одному з фронтових сіл стала тимчасовим прихистком для тих, хто вже за годину опиниться на «нулі».
Це перевалочний пункт. Тут піхотинці 152-ї окремої єгерської бригади готуються до виходу, отримують останні настанови та вантажаться в броньовану «Кірпі». Чому нині заведення на позиції перетворилося на спецоперації, які часто складніші за саме перебування в окопах, розповідає АрміяInform.
«А що робити — плакати?»: перша ротація
В імпровізований кухні на стільчику сидить Сергій. Він у війську лише із січня, за плечима тільки навчальний центр. Небагатослівний, багато курить. Для Сергія ця війна — особиста історія, адже він місцевий, з Мирнограда.
«Настрій… та більш-менш, — каже він, намагаючись усміхнутися. — Нам показали, куди заходимо. Спочатку „броня“, потім пішки під наглядом нашого дрона. Переживання є, але треба йти».
Його побратим Володимир на позивний «Фома» теж заходить на позиції вперше. На відміну від Сергія, багато розмовляє та часто жартує.
«Та нормальний настрій! Бачиш, розмовляю, все ок. А що робити? Плакати? Прийшла моя черга. Сім’ю захистив, тепер буду захищати народ України», — каже «Фома».
Атмосфера в хаті нервова. Хтось зідзвонюється з рідними. Хтось «підганяє» спорядження. Хлопці по черзі зважують речі, з якими доведеться йти на позиції. «Бронік», шолом, БК, запаси води та їжі. Цифри на вагах невблаганні — все це їм доведеться тягти на собі, допоки не зайдуть на позицію.
Прапор 3-го батальйону та досвід «Наглаженого»
Перед самим виїздом — традиція. Всі, хто заходить на позиції, розписуються на прапорі свого батальйону.
Завозять хлопців на броньовику «Кірпі». За кермом досвідчений водій Володимир на позивний «Наглажений». Він на війні два роки. Колись був сапером, ходив за «нуль», ставив міни та розтягував «ягозу». Потім пересів за кермо «Кірпі». Він возив піхоту на Сумщині та Курщині, а тепер працює на одному з найскладніших відтинків — Покровському. Щоденно він робить мінімум по два виїзди.
«Зараз найважче — це доїхати. На позиціях сидіти можна, а от логістика… Їздили і вдень і вночі. Але вночі вони нас „крепко“ бачать — тепловізори на дронах не дають шансу проїхати непоміченими», — говорить «Наглажений».
Він розповідає про велику кількість ворожих дронів. Особливо так званих «ждунів», які годинами сидять поблизу доріг чи безпосередньо на них в очікуванні техніки.
«Нещодавно виїжджаємо на дорогу, а там два „ждуни“ сидять на асфальті. Ну що, я по газах, думав, що все… Але вони не злетіли. Мабуть, батарейки сіли. Пощастило», — згадує водій.
«Брудне небо» та складний виїзд
Команди на виїзд немає вже тривалий час. По рації передають, що небо «брудне». Це означає, що навколо кружляє багато ворожих дронів. Тим часом хлопці отримують останні настанови від водія: де вискакувати, куди бігти, кому передавати «посилки».
Нарешті лунає команда. Піхотинці швидко завантажуються в десантний відсік «Кірпі» і вирушають.
Незважаючи на якість доріг, машина йде на повній швидкості. Чим швидше закінчиться місія, тим більша вірогідність уникнути ураження.
Однак слова «Наглаженого» підтверджуються — після повернення «Кірпі» має вже зовсім інший вигляд. Колесо розірване, а на броні десантного відсіку пропалена «кумулятивом» дірка.
Піхотинці успішно висадилася. Двоє з них вирушили на заміну побратимам, інші двоє чекають на наказ вирушати. Але на зворотному шляху броньовик уразили два ворожі дрони. Завдяки майстерності водія Володимира пошкоджена машина успішно доїхала до точки.
У водіїв тепер багато роботи. Техніку треба швидко повернути до строю. Адже незабаром будуть нові виїзди. Піхоту потрібно не лише завозити на ротацію, а й вивозити на «Велику землю».
Фото автора та відділення комунікацій 152-ї окремої єгерської бригади
