Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
1 вересня 2022 року стало для 22-річного Максима з Сум не лише початком осені, а й новим етапом у житті. Він добровільно пішов до війська, не маючи військового досвіду, залишивши позаду роботу комбайнера. Сьогодні він — боєць 58-ї мотопіхотної бригади з позивним «Мурчик», який воює у складі роти протитанкових ракетних комплексів.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
Його перші бої відбулися в добровольчому підрозділі, хоча сам Максим згадувати про це не любить. Вже у складі 58-ї бригади він пройшов через численні запеклі сутички, включаючи оборонні та штурмові бої. В одному з найгарячіших місць — селі Урожайному на Донеччині — він знищив російський танк з комплексу NLAW, а разом із побратимами взяв у полон групу окупантів.
Максим розповідає, що під час одного з боїв він разом із побратимами чекав на штурмову групу, яка мала атакувати позицію ворога в ангарі. Проте все пішло не за планом: під час висадки штурмовиків росіяни відкрили вогонь, внаслідок чого один боєць загинув, а ще троє отримали поранення. Попри втрати, операцію потрібно було продовжувати. Тож єдиний боєць, що залишився з штурмової групи, звернувся до Максима та його товаришів із проханням про допомогу.
«Він сказав, що в ангарі не більше п’яти росіян. Я відповів, що не вмію штурмувати, а він заспокоїв: „Я теж не вмію, але у нас все вийде“. І ми пішли», — згадує боєць.
Насправді ж у приміщенні перебувало 15 ворогів. Однак Максим і його товариші дали їм бій: кількох ліквідували, сімох узяли в полон. Ще троє російських командирів, озброєних кулеметом, залишилися всередині. Максим вирішив діяти хитрістю — взяв одного з полонених та повернувся з ним до ангара, щоб переконати решту ворогів здатися. Але коли вони наблизилися, росіяни відкрили вогонь. Полонений отримав поранення, а сам Максим сховався за бетонною колоною, чекаючи, поки у ворога закінчаться набої.
«Коли вони відстріляли боєкомплект, втекли. Я подивився на себе — у бронежилеті стирчала куля від кулемета Калашникова: пробила телефон і застрягла в плиті», — розповідає Максим.
Згодом серед полонених з’ясувалося, що вони теж із 58-ї, але російської бригади. Найстаршому з них — 62 роки, колишній в’язень, який провів за ґратами 48 років. Наймолодшому — 19, він був строковиком. Вони попередили про запланований штурм позицій українських військових силами 500 бойовиків. А самі бійці мали лише по два магазини на кожного. Тож Максим знову повернувся до ангара, щоб забрати боєприпаси ворога. Врешті-решт штурм так і не відбувся, а підрозділ змінили.
Однак випробування для Максима на цьому не завершилися. В одному з боїв, коли він наводив ракетний комплекс по лазерному променю на ворожий танк, окупанти встигли вистрілити першими. Снаряд вибухнув за десять метрів від нього, засипавши землею. Побратими витягли його з-під завалу.
Під час іншого бою під Урожайним він отримав поранення внаслідок атаки ворожого дрона. Після місяця в лікарні повернувся до служби й продовжує воювати.
Як повідомляла АрміяInform, в Окремій президентській бригаді ЗСУ триває постійний процес вдосконалення навичок бійців. Інструктори, такі як Олександр «Пазік», передають свій бойовий досвід як новачкам, так і ветеранам, які вже побували на передовій.
