З першого дня війни українці шукають відповіді на запитання, над якими ніколи не замислювалися раніше. Що робити? Як захиститися? Як…
28-річний Олександр з позивним «Німець» — оператор дрона-бомбера 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. До повномасштабного вторгнення росії в Україну він працював на гірничо-збагачувальному комбінаті в Кривому Розі.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
Попри хронічну хворобу, Олександр неодноразово приходив до ТЦК, щоб мобілізуватися, але йому відмовляли. Проте рік тому, під час поїздки на Закарпаття, йому вручили повістку, і він став бійцем 128 ОГШБр.
Через проблеми зі здоров’ям «Німець» мав законні підстави служити в тилу, але попросився в бойовий підрозділ. «Я одразу сказав, що якщо вже служити, то не хочу протирати штани в тилу, — каже Олександр. — Спитав, де зараз перебуває бригада, і коли почув, що на Запоріжжі, попросив відправити мене туди, ближче до дому. Запропонували посаду в підрозділі безпілотників, і я погодився».
Пройшовши ретельні тренування, «Німець» почав виконувати бойові завдання. Він універсальний солдат — може бути штурманом, пілотом, готувати для дрона бойову частину. «Звичайні піхотні гранати для безпілотників не завжди ефективні, треба виготовляти специфічні вибухові пристрої, і я цим періодично займаюся. Але також використовуємо й класичні боєприпаси», — розповідає Олександр.
За його словами, у бригаді багато результативних вильотів. У Роботиному «Німець» зі своїм дроном «Баба Яга» ганяв росіян, зупиняв штурми, знищував броньовану техніку. Одного разу, отримавши інформацію про дві російські МТЛБ з піхотою, які рухалися на українські позиції, він прямо в польоті змінив курс і успішно відпрацював по них.
«Родичі іноді питають, чи змирився я зі службою на війні. Але мені нормально, це не строкова служба, тут усе по-іншому. Не можу сказати, що я господар свого життя, бо в будь-який момент може надійти команда на бойовий виїзд — це війна, — говорить „Німець“. — Тут небезпечно, звичайно, але в моральному, психологічному аспекті набагато легше».
Дружина і донька Олександра з початку повномасштабної війни виїхали в Німеччину. Вперше боєць зміг побачити своїх рідних тільки за два з половиною роки по тому, коли отримав відпустку. «Дружина з донькою приїхали на Дніпропетровщину, а після моєї відпустки знову повернулися в Німеччину. Доньці немає ще й 5-ти, ми не бачилися з нею два з половиною роки (тільки періодично спілкувалися по відеозв’язку). Але у відпустці в нас було таке відчуття, наче ми й не розставалися зовсім, не промайнуло й думки, що біля мене нерідна людина чи я щось не знаю про неї… Дружина з донькою нормально влаштувалися за кордоном, але після війни повернуться додому, ми говорили про це багато разів. Я так само не бачу себе ніде крім України, навіть не розглядаю інші варіанти…» — ділиться Олександр.
Як повідомляла АрміяInform, 25-річний Олексій, боєць 92 бригади ЗСУ, що керує розвідувальним дроном Shark, пройшов піхоту та не з чуток знає, що таке війна. Він нагороджений медалями «Захиснику Вітчизни», «Хрест Сухопутних військ» та двічі відзначений «Золотим Хрестом» від Головнокомандувача ЗСУ. За скромністю та щирістю цього хлопця важко уявити, що він неодноразово зустрічався зі смертю на полі бою.
