Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Оборона Донецького летовища тривала 242 дні — з 26 травня 2014-го до 23 січня 2015 року. ДАП героїчно захищали люди, які виявилися сильнішими за бетон. Їх стали називати «кіборгами». За найпоширенішою версією, так про захисників ДАП казали вороги, які не могли інакше пояснити, чому гарнізон неможливо взяти штурмом.
День вшанування захисників Донецького аеропорту в системі Міністерства оборони України відзначається щорічно 20 січня.
Оборона Донецького аеропорту — це тисячі історій хоробрості та звитяги, фронтового братерства та взаємовиручки.
АрміяInform пропонує своїм читачам сьогодні спогади доктора історичних наук, старшого лейтенанта Збройних Сил України Євгена Луняка. Він захищав ДАП у складі 1-ї танкової бригади. Командиром танкового батальйону, до якого підрозділ Є. Луняка був прикомандирований, тоді був легендарний танкіст «Адам» — Євген Межевікін, Герой України. А безпосереднім командиром його батальйону був «Алекс».
Бої за Донецький аеропорт та реванш під Крутами у 2022-му: про що веде щоденник історик Євген Луняк
Сьогодні Євген Луняк, який продовжує захищати Україну, підготував до друку книжку «Фронтові оповідання з Донбасу», що незабаром побачить світ в одному зі столичних видавництв. Це збірка реальних історій, зібраних автором під час трагічних і водночас героїчних перипетій сучасної російсько-української війни від 2014 р. до сьогодення. Євген Луняк — безпосередній учасник більшості описаних подій. До книжки увійдуть і ці історії…
«Другий день народження комбата Алекса»
30 листопада 2014 року, у розпал важких боїв за Донецький аеропорт, перед 5-ю ротою легендарних танкістів-«кіборгів» 1 окремої гвардійської танкової бригади (тогочасна назва) було поставлено завдання виїхати на летовище, щоб вдарити вогнем по позиціях сепаратистів у старому терміналі й надати підтримку нашим оборонцям ДАП. Виїзд було сплановано силами чотирьох танків (1-ї і 93-ї бригад) під командуванням комбата Адама, комбата Алекса, Штурмана та командира роти Вано. На той час 5-та танкова рота з 40 осіб вже втратила в особовому складі 4 солдатів убитими (Володимир Кунденко, Станіслав Кривонос, Юрій Костюченко, Володимир Тітарчук), один зник безвісти (Євген Савенко), понад 10 осіб зазнали поранень, контузій та травм. У ДАП втрачено 3 танки, ще 5 бойових машин мали серйозні пошкодження. Екіпажі Алекса та Вано були майже суто офіцерськими. За танкістами полювали. Дорога до ДАП тепер була всіяна мінами й пильно відстежувалася сепаратистами. На біду для наших танкістів, сніг припорошив ґрунт — і тепер протитанкові міни були абсолютно непомітні.
Першим ішов танк Адама, за ним танк Алекса, далі Штурман, і останнім був Вано. На під’їзді до ДАП, як з’ясувалося, танк Адама проїхав небезпечну місцину. Алексу пощастило менше. Його танк краєм лівого трака наїхав на міну. За спогадами Вано, танк якого їхав позаду, ліву частину 40-тонної передньої бойової машини підкинуло в повітря вище, ніж на метр, після чого танк упав, утративши можливість рухатися, передня частина була повністю пошкоджена. Командир танка Алекса і його екіпаж уціліли, можна сказати, що вони народилися в сорочці, проте всі троє зазнали контузії. Було вирішено продовжити операцію екіпажем Адама, до якого приєднався Штурман, й евакуювати пошкоджений танк Алекса з екіпажем, що успішно зробили зі своїми людьми спочатку Штурман, а потім Вано.
Відтоді Алекс і його товариші (Сан Санич і Толян) запам’ятали дату цього виїзду, коли їм пощастило вціліти. Вони говорили, що цей день став для них другим днем народження.
«Як місяць урятував танк Термінатора»
Про кружляння Термінатора в аеропорту в наших розташуваннях навколо Донецька розповідали багато й переказували як військову бувальщину чи анекдот, не знаючи достеменно дійових осіб та обставин події. Це був один з нічних виїздів до аеропорту з Пісок. Про цей епізод боїв за аеропорт мені розповідали його учасники, зокрема й сам Термінатор. У тому виїзді брали участь танки Адама, Ротного та Термінатора. Танк останнього, який за фронтовою традицією носив власне ім’я «Барсик», мав залишитися на початку злітної смуги, щоб забезпечувати прикриття великої колони, що мала доставити продукти харчування, озброєння та медикаменти оборонцям старого та нового терміналів. Здається, план був доволі простий і зрозумілий. Однак чомусь «Барсик» почав діяти за іншою програмою, яка призвела до великого переполоху в розташуваннях сепаратистів, не в останню чергу через непередбачуваність і незрозумілість дій цього танка.
Звичайно, як тільки колона почала наближатися до аеропорту, бійці «новоросії» підготувалися до вогневого удару по об’єктах, що виїхали на злітну смугу. Їхній вогонь наростав і ставав більш влучним, однак на цей раз не зміг завдати серйозної шкоди нашим бронемашинам. Коли три танки успішно виконали поставлену задачу із супроводу колони й розвернулися для повернення на базу, з рації донісся переляканий голос Термінатора: «Хлопці, я загубився! Я нічого не бачу!»
«Барсик» почав сюди-туди маневрувати злітною смугою. Він то наближався до позицій сепаратистів, то віддалявся від них. Безумовно, вони відкривали вогонь з усієї наявної зброї, але, на щастя, не змогли завдати ні танку, ні екіпажу серйозних пошкоджень.
«Хлопці, де я?» — продовжував волати по рації розгублений голос Термінатора. Йому здавалося, що по його танку гатять з усіх боків, і він зовсім не знав, куди йому треба прямувати, щоб виїхати з аеропорту. Стало очевидним, що «Барсик» заблукав і може стати здобиччю ворога, а на його екіпаж чекатиме сумна доля.
Адам, танк якого вже виїхав з аеропорту, скомандував: «Барсик», смотри, мы сейчас дадим очередь трассеров из пулемёта. Едь на трассеры!»
Однак, як згадував сам Термінатор, ці кулі він бачив з різних боків, адже ними стріляли й сепаратисти. Тож так і не знав, куди їхати. Термінатор продовжував просити підказати йому шлях. Його танк хаотично ганяв злітною смугою.
Ротний наказав своєму механіку Славіку увімкнути фару на танку. При цьому сам відчинив люк, щоб оглянути все навколо. Це було дуже ризиковано, та як знайти загублений танк з переляканим екіпажем інакше, він просто не уявляв. Утім, і світло фари, яким блимали з танка Ротного, Термінатор так і не побачив.
Адам підказав йому ще один орієнтир. Це були вогні нічного Донецька. Він говорив: «Подивися, де освітлене місто, і їдь у протилежному напрямку». Однак Термінатор сказав, що вогнів цього мегаполісу він теж не бачить. Мабуть, він уже був у розпачі. Але тут Ротному, танк якого якраз виїжджав зі злітної смуги, спала на думку рятівна ідея. Він спитав по рації в Термінатора, чи бачить той на небі місяць.
Термінатор відкрив люк і побачив місяць, про що радісно повідомив Ротному.
«Нехай місяць дивиться тобі в сраку! Їдь прямо!» — надійшов новий наказ від Ротного. У цей момент Термінатор сказав, що повз нього щойно проїхав якийсь танк. Для Ротного стало зрозуміло, що його танк проминув «Барсика», який перебуває на початку злітної смуги, а отже, досить далеко від ворожих позицій. Ротний наказав Славіку повернути назад, під’їхати до «Барсика» й увімкнути фару. Тепер Термінатор побачив танк Ротного та впевнено рушив за ним на базу.
Такі кружляння по аеропорту викликали гнів у Славіка, який ладен був дати прочухана Термінатору, що через власну нерозторопність наражав своїх товаришів на небезпеку. Однак, по-перше, Ротний сказав, що в бою кожен може розгубитися й ніхто від цього не застрахований. По-друге, механік-водій «Барсика» Серьога запевнив, що він сам «провтикав», хоча вже багато разів був в аеропорту, але цього разу розгубився й не зміг зорієнтуватися.
Зрештою, з Термінатора і його пригод почали підсміюватися, що завдавало тому сильного душевного бою. Термінатор навіть перейшов жити до розташувань бійців іншої бригади й не приходив до столу своєї роти, переживаючи таку невдачу, яка, дякувати долі, завершилася щасливо. Саме в такому стані я застав Термінатора за кілька днів у Пісках, він зрадів моєму приїзду ще й тому, що я завжди ставився з повагою до нього й часто називав на ім’я та по батькові. Згодом за наказом Ротного Термінатор переїхав до Тоненького. Гадаю, це було абсолютно правильне рішення, і тут з нього ніхто не потішався, а він зміг добре проявити себе в господарських справах, особливо тих, що стосуються приготування їжі.
***
Сьогодні на Донеччині тривають криваві бої таких масштабів, яких Європа не бачила з часів Другої світової війни. У 2015 році символом оборони Донеччини від російських окупантів став ДАП, а нині легенди народжуються в інших містах Донеччини, де українські захисники демонструють усьому світові приклади стійкості та мужності.
