А відтак — і наближення українського військового взуття до стандартів НАТО. АрміяInform запитала в Центрального управління розвитку матеріального забезпечення Міноборони України…
Попри подекуди неоднозначне ставлення до представників ТЦК з боку деяких громадян, його представники доводять, що є справжніми захисниками своєї країни.
Одним із таких прикладів є історія лейтенанта Дмитра Вовка із Полтави, якою поділилося оперативне командування «Північ» Збройних Сил України.
До оборони Батьківщини він доєднався з перших днів повномасштабного вторгнення росіян.
«24 лютого зранку сказали прибути з речами. Я повідомив на роботі, заїхав додому поставити машину і прибув у ТЦК. Зрозумів так, що той підрозділ, куди мене хотіли направити, вже неактуальний. Бо ніхто в перші дні не розумів, куди встигнуть дійти російські війська, де можна і вже не можна проїхати. Тому мене зарахували в роту охорони районного ТЦК», — згадує боєць.
На той момент при Полтавському районному ТЦК та СП було формовано окремий зведений штурмовий загін «Одін», у складі якого Дмитро й вирушив на виконання свого першого бойового завдання в район Бахмута.
«Наприкінці червня ми були вже на позиції в окопах, у посадці біля Вуглегірської ТЕЦ. Тоді я вперше побачив війну. Заїжджаємо в Бахмут — бачу „гриби“ вибухів. Думаю, ну, це ж війна, нічого страшного. Стояли на позиціях 7 днів. Боїв як таких не було — по нас противник стріляв, але здалека. Це, може, нас і врятувало, бо це був для більшості з нас перший досвід», — поділився військовий.
Надалі Дмитро Вовк побував на різних напрямках, зокрема і на Лиманському, відбиваючи у ворога позиції в Серебрянському лісництві.
«Отримав завдання зайти зі своїм взводом і змінити штурмову групу на позиціях, де вони закріпилися. Ми трималися там шість днів. Нас інтенсивно штурмували, підрозділ зазнав втрат. На жаль, не вдалося забрати усіх загиблих. Це мій особистий біль… Солдат, що виносив майно та зброю поранених, попросив допомогти. Ми завантажили все в авто, і коли виїжджали, то уперше в житті побачив, як на позицію прилітає КАБ», — розповів офіцер.
Загалом на Лиманському напрямку загін «Одін» перебував майже два місяці, а його противником там виявилися добре навчені російські десантники з широким арсеналом озброєння.
«Застосовували проти нас авіацію, “Гради”, артилерію, міномети. На штурми вони просто йшли, вишикувавшись ланцюгом. Звісно, було розуміння, що або ми, або — вони. А у нас уже був бойовий досвід, тому нам вдавалося відбивати штурми. Я пишаюся своїми хлопцями! Ще тоді казав їм: аби іванівські десантники знали, що їх крошить ТЦК, то їм би було дуже соромно», — жартує Дмитро.
Водночас він висловив жаль, що в суспільстві все ще залишаються люди, які не розуміють, наскільки велика відповідальність лягла на плечі українських військових, зокрема, й представників ТЦК.
«Буває, мені кажуть „іди сам воюй“. Відповідаю, що я воював, поки вони тут жили собі в комфорті в тилу. А у відповідь „погано воював, якщо балакаєш“. У цих людях, вважаю, говорить страх. Бояться щось змінювати в житті, не можуть наважитися на дорослий вчинок громадянина. Є такі, що потім змінюють свою думку, але не всі, на жаль. Ще питають „а чому саме я?“. Кажу, дивіться: я пішов сам, щоб у вас були ці права і свободи. Але у вас є ж і обов’язки… А ні — то прийде росія, встановить тоталітарний режим, і ніхто навіть спілкуватися з вами не буде», — пояснив боєць.
Як повідомляла АрміяInform, з початком російської військової агресії проти України на її захист стало багато громадян, які до цього не мали до армії жодного стосунку і пов’язували своє життя виключно із цивільними професіями, серед яких виявився й редактор-перекладач з позивним «Румин».
