Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
30-річний Роман, сержант гірсько-штурмового взводу, служить у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді.
Його історію розповіли в Генеральному штабі ЗСУ.
У перші дні повномасштабного російського вторгнення він добровільно пішов у ТЦК, однак, через відсутність строкової служби, його не взяли до ЗСУ.
У квітні 2023-го Роман повторно зголосився добровольцем, так і став бійцем 128 ОГШБр.
«Я потрапив на передову якраз перед контрнаступом влітку 23-го, брав участь у штурмах, був командиром відділення. Це були важкі бої, але наша рота взяла смугу шириною 1200 метрів і закріпилася на відвойованих позиціях. росіяни багаторазово намагалися повернути втрачене», — розповів він.
За його словами, вони з товаришами тримали дві точки, одна з яких — колишній російський бліндаж.
«І ворожий танк почав методично „розбирати“ їх — вранці, в обід і увечері. Лупане з одної позиції й сховається, потім — з іншої і знову сховається. Вони добре знали локацію…», — зазначив Роман.
Під час одного з таких обстрілів снаряд влучив у протитанкову міну перед бруствером.
«Я лежав, і тут вибух із яскравим стовпом полум’я. Двох товаришів вибухова хвиля припечатала до траншейної стінки. Один із них, прийшовши до себе, крикнув: „Слон, де ти?“ А далі побачив мої розірвані штани й вимовив: „Все, нема Слона…“ Я це чую й відповідаю — та тут я, все нормально… Тільки контузію отримав», — згадав він.
Роман розповів, що вночі їх поміняли на позиції.
«Коли ми виходили, товариш помітив на моєму капюшоні дві дірки від осколків. Я завжди надягаю капюшон на каску, він із міцної, ковзкої тканини й врятував мене — осколки зрикошетили, а не пробили каску. Тоді мені дуже пощастило. І таких ситуацій було багато…», — запевни він.
Найважчі бойові спогади Роман має з оборони Роботиного. Тоді українські піхотинці витримували постійні російські штурми з підтримкою бронетехніки.
«Нас штурмували як профі, так і якісь бомжі чи зеки без бронежилетів і автоматів, з одними гранатами. Ми багатьох тоді брали в полон. Там валялося дуже багато ворожих трупів ще з минулих боїв — тільки кістки й російські кітелі залишилися, ніхто їх не забирав…», — зауважив Роман.
Останнім часом до його обов’язків додалися заняття з новоприбулими бійцями. Перед відправкою на бойові позиції кожен проходить спеціальне тренування в умовах, наближених до бойових.
«Я зразу бачу, наскільки готова людина. Буває, новачок починає губитися, може, наприклад, не взяти автомат на запобіжник і повернути ствол на товаришів. З такими треба працювати додатково. Значна частина новобранців розуміє, куди потрапили, з них буде толк. Хоча тренування — одне, а бойові завдання — інше», — зауважив він.
Перед кожним виходом Роман питає свою групу, чи всі готові.
«Буває, боєць каже „готовий“, а я бачу, що ні. Тоді кажу — почекай, підеш наступного разу. Мені не потрібні проблеми на „нулі“», — сказав чоловік.
Виконання важких і небезпечних бойових завдань зробили Романа холоднокровною й розсудливою людиною. До молодих, здорових чоловіків, котрі відпочивають і розважаються в тилу, він ставиться без емоцій.
«Якщо він не хоче воювати, то толку з нього тут не буде. Я особисто таку людину на позицію не візьму, бо на неї не можна покластися в критичній ситуації. Розповім про такий випадок. Один із наших бійців вдало пройшов тренування, але коли вперше потрапив на бойові позиції, то не зміг — не пішло йому.
Якийсь час він виконував різні завдання в тилу, був у іншому взводі, потім потрапив до мене. Ми періодично спілкувалися на різні теми, а далі я спитав — ти вже готовий воювати чи ні? „Готовий“, — каже. І він зміг, у нього вийшло, навіть став командиром відділення… У кожного з нас є страх, я теж боявся», — наголосив Роман.
Він має товариша з позивним «Бампер», який під час бойового виходу отримав поранення, після якого не може воювати.
«Дуже хороший штурмовик. Він повернувся до нас і займається забезпеченням, за це йому повага. Але на бойові виходи не піде за станом здоров’я. Так випадає одна хороша людина, друга… На їхнє місце приходять нові, і до кожного доводиться шукати свій підхід, усе починати спочатку. Це війна…», — резюмував Роман.
Як повідомляла АрміяInform, український пілот винищувача F-16 під час масованої атаки російських військ у грудні 2024 року знищив шість крилатих ракет противника за один бойовий виліт. Це вперше в історії застосування американського винищувача Fighting Falcon.
