Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Імітація артилерійського обстрілу шанців, де закріпилися і тримають оборону два відділення. Близько 30 рухомих мішеней, які неочікувано піднімаються на різній відстані від позицій і падають після влучання. По три магазини із 20 бойовими набоями в кожному в усіх бійців для того, щоб уразити цілі та знищити умовного ворога.
Про тренувальне відбиття ворожого штурму, яким завершується стрілецька підготовка під час БЗВП у межах багатонаціональної навчальної місії Interflex на території Великої Британії, розповідає кореспондент АрміяInform.
Стрілецька підготовка зі стрільбами бойовими патронами — завершальний етап насиченого навчання та щоденних інтенсивних тренувань під час базового військового вишколу у межах місії Interflex. У нашому випадку вона триває дев’ять днів.
Стрільби відбуваються у низці локацій — на спеціально обладнаному стрільбищі, на полігоні з конструкціями для відпрацювання стрільби з незручних положень та у кількох місцях посеред лісових насаджень, які ми б назвали лісопосадками.
За кілька днів ми долаємо шлях від ведення вогню на стрільбищі виключно зі стаціонарних положень під жорстким контролем інструкторів до імітації вогневого контакту з ворогом під час патрулювання і пересування по полю чи в лісистій місцевості.
Барани на бойових стрільбах заважають найбільше: про особливості БЗВП на Interflex у Британії
Стріляємо багато, не шкодуючи й не рахуючи патронів — їх удосталь. Зробити за навчальний день кількадесят чи навіть понад сотню пострілів — норма, а не виняток. В останні ж дні особливо активним ентузіастам дозволяють стріляти ще більше.
Однак найбільший добовий настріл припаде на останній день тренувань, коли ми працюємо вже не двійками чи четвірками, а діємо одночасно двома відділеннями. Цього дня кожен вистріляє щонайменше по 300 бойових патронів.
Зайшовши на позиції, ми будемо тримати оборону до останнього патрона — доки повністю не спорожніють всі магазини й усі цинки з картонними коробками для зберігання набоїв. Інструктори зацікавлені, щоб ми вистріляли все «в нуль».
Наше завдання — відбити умовний ворожий штурм й утримати позиції у двох сусідніх окопах. Найбільшу відповідальність покладено на командирів відділень, які організовують оборону та координують відкриття і припинення вогню.
Усе починається з імітації артобстрілу, під час якої інструктори розкидають вибухові заряди-«хлопавки» буквально за кілька метрів від шанців. За рівнем гучності це нагадує обстріл з міномета, однак необстріляним бійцям треба починати з малого.
Ми вже знайомі з подібними вибухами, бо під час попередніх занять з метання гранат в окопах та оборони позицій інструктори використовували такі заряди. Але зараз імітація артилерійського обстрілу особливо інтенсивна — кількадесят вибухів біля обох окопів.
Гільзи збирають навіть у Британії: на Interflex автомати аж «розсипаються»
Під час «артобстрілу» ми буквально втискаємося в найменші щілини шанців, а після нього по парах перевіряємо зброю, спорядження та себе на можливу наявність поранень. Інструктори відстежують, як ми комунікуємо між собою та дотримуємось алгоритму.
Завдяки попереднім тренуванням такі перевірки вже доведені до автоматизму. Боєць із позивним «Італієць», з яким я працюю в парі, робить це майже вдвічі швидше за мене — дається взнаки старанність та попередній досвід.
Завершивши перевірку, передаємо сигнал про готовність командиру відділення і займаємо позицію очікування. Командир чи призначений ним боєць веде спостереження і підтримує контакт зі спостерігачем із сусіднього окопу.
Налагоджена та добре відпрацьована комунікація в межах відділення та між відділеннями — чи не найголовніша запорука успішного виконання бойового завдання. Їй приділяють не менше уваги, ніж правилам поводження зі зброєю.
На початках нас буквально змушували голосно кричати один до одного, дублювати команди та інформувати про виявлене командира і побратимів. В останній день навчань це вже твердо засвоєна звичка.
Інструктори-іноземці не розуміють, що саме ми говоримо один одному, однак чують спілкування і бачать правильні дії. Цього достатньо, щоб побачити, що ми кажемо правильні речі. Лише зрідка вони просять допомоги перекладачів.
Чотири «димовухи» ДРГ: інструктор НАТО «не вкурив», що сталось. БЗВП в Британії
Помітивши появу ворога, спостерігач доповідає командиру. Швидко отримавши сигнал про готовність від кожного бійця відділення та скоординувавши дії з суміжниками, він наказує відкрити вогонь.
Зробити це необхідно всім стрільцям одночасно, щоб уже першими пострілами накрити ворога та змусити його залягти чи відступити. Спільний залп 16 автоматів обох відділень і швидкий вогонь після цього створюють враження вогневої переваги оборонців позицій.
Досягти бажаного ефекту одночасності вдасться лише з другої спроби — скоординувати дії такої кількості стрільців двох відділень у сусідніх шанцях виявляється непростим завданням. Однак потім ми легко повторюємо це кілька разів поспіль.
Ведучи вогонь, ми змінюємо позиції після кожних 3–5 пострілів. Мішені раз у раз піднімаються і швидко падають, уражені влучними пострілами. Кожен криє свій сектор, ведучи вогонь спочатку по ближчих, а потім по дальніх цілях.
Інструктори задоволені нашою комунікацією — роботу парами під час перезаряджання, перевірки зброї та спорядження ми засвоїли твердо. Не страждає і влучність — мішені падають одна за одною, засвідчуючи влучання.
Особливу результативність показує побратим з позивним «Дід», вибиваючи дальні мішені з першого пострілу. Мені лишається стріляти по ближніх та прикривати сусідів, коли вони перезаряджаються.
Сам виживай — і товариша виручай: на Interflex у Британії вчать такмеду
Упродовж дня ми встигаємо відпрацювати відбиття ворожого штурму шість чи сім разів, чергуючи свої дії з іншими відділеннями. На щастя, погода сприяє — серед безперестанних дощів сьогодні Туманний Альбіон неочікувано теплий і сонячний.
У вухах гуде від вибухів і пострілів, а в руках і ногах від утоми, однак ми готові продовжувати далі. Раптом з’ясовується, що патронів більше не лишилось — ми вистріляли все, зробивши щонайменше по три сотні пострілів кожен.
Тисячі гільз хрустять під ногами у шанцях і виблискують на вечірньому сонці поряд з окопами. Збирати їх доводиться бідьш ніж годину, однак ми вже майже розтягуємо задоволення, вишукуючи яскраві циліндрики навіть за 10 метрів від позицій.
Останній день навчань на Interflex завершується раніше запланованого, і ми повертаємося до табору ще завидно. Це чи не перший випадок за увесь термін навчань, бо зазвичай заняття і тренування тривали до пізнього вечора.
