Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
За часів СРСР українські підприємства виготовляли широкий спектр гусеничної бронетехніки — передовсім танки Т-64 і Т-80УД та броньовані тягачі МТ-ЛБ (включаючи машини на їхній базі, насамперед самохідні гаубиці 2С1). Однак в Україні не проєктували та не виготовляли колісну броньовану техніку.
Нині в автопарку профільної спецтехніки Сил оборони України представлені броньовані машини як іноземного, так і вітчизняного виробництва. Про історію створення двох із них — родини ББМ «Дозор» та нещодавно кодифікованого і допущеного до експлуатації Міноборони оновлений варіант бронетранспортера Oncilla, про що повідомляла АрміяInform, кореспондент розпитав дослідника військової техніки та озброєння, доктора історичних наук, професора кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрія Харука.
— Дійсно, Андрію Івановичу, це здається, до певної міри, парадоксальним, але, виготовляючи могутні танки та найбільший у світі літак, УРСР не могла похвалитися масовим створенням колісної техніки для радянського війська. Ну, хіба що можна пригадати виготовлені на Луцькому автомобільному заводі машини-амфібії ЛуАЗ-967М, такі собі родички цивільних «Волинянок», які в радянській армії дотепні жартівники називали «БМВ» — «бойові машини Волині».
— Ситуація почала змінюватись після розпаду СРСР і відновлення незалежності України. Вже в 90-х роках, використовуючи технічну документацію колісного бронетранспортера БТР-80, були створені удосконалені бронетранспортери БТР-94 і БТР-3. А ось розробку легкої колісної бронетехніки довелось розпочинати з нуля.
Стан справ спрощувала наявність в Україні потужного конструкторського осередку — Харківського конструкторського бюро машинобудування імені О.О. Морозова (ХКБМ). Тут на початку 2000-х років почалось проєктування родини автомобілів спеціального призначення як для військового, так і для цивільного секторів.
Одночасно створювали два варіанти: багатоцільовий неброньований автомобіль подвійного призначення для цивільного і військового застосування («Дозор-А») і військовий броньований автомобіль («Дозор-Б»).
— І скільки часу минуло від конструкторського задуму до презентації прототипу? Наскільки вони були оригінальними?
— Перші демонстраційні зразки «Дозору-А» і «Дозору-Б» були вперше продемонстровані в Києві на виставці «Зброя та безпека — 2004» у жовтні 2004 року. В їхній конструкції використовувались деталі підвіски БТР-80, але в усьому іншому машини були цілком оригінальними.
«Дозор-А» демонструвався у варіанті пікапа з чотиридверною кабіною, розрахованою на 5 осіб, і вантажною платформою, де можна було перевозити 2 тонни вантажу або 6 осіб. В даху кабіни був люк, на якому можна було встановити кулемет. Власна маса спорядженого автомобіля становила 3,5 тонни. Пропонувались три варіанти двигуна — дизелі потужністю 122, 136 і 197 к.с. Максимальна швидкість повнопривідного автомобіля сягала 120 км/год.
На базі «Дозору-А» пропонувалось створити цілу низку автомобілів спеціального призначення — поліцейський, інкасаторський, санітарний, машина технічної допомоги тощо, а також вантажівки вантажопідйомністю від 2 до 6 тонн. Але «Дозор-А» так і не знайшов покупців. А ось «Дозор-Б» розвивався далі, причому його еволюція до початку виробництва тривала 10 років.
— І в чому, пане професоре, вона полягала? Розкрийте деталі.
— З технічної точки зору «Дозор-Б» є двовісним повнопривідним броньованим автомобілем з капотним компонуванням. Корпус його поділяється на два відсіки: моторно-трансмісійний і екіпажу.
Моторно-трансмісійний відсік розташований у передній частині корпусу. У ньому розміщується двигун з обслуговуючими системами, трансмісія, основні елементи рульового керування, гальмівна система, а також елементи систем кондиціонування та опалення відсіку екіпажу.
Відсік екіпажу займає центральну й кормову частини корпусу. Спереду в ньому розміщені робочі місця водія й командира, за ними — робоче місце стрільця, а в кормі — десантне відділення, розраховане на 6 осіб.
Корпус має дві бічні двері (для водія і командира. — Ред.) і одні кормові (для десанту. — Ред.). У лобовій стінці корпусу є вікна з броньового скла, а в бортах десантного відділення — шість амбразур для ведення вогню зі стрілецької зброї. Солдати десанту для спостереження за полем бою мають перископи.
— А як подбали конструктори про захист екіпажу та десантників?
— Корпус «Дозору-Б» виготовлений з броньової сталі Armstall 500 польського виробництва. Він захищає від бронебійних куль стрілецької зброї, випущених з відстані 30 м, а також від осколків 152-мм осколочно-фугасного снаряда — з дистанції 50 м.
Зсередини броньовий корпус додатково посилений кількома шарами кевлару. Броньове скло вікон забезпечує аналогічний корпусу рівень захисту. Дно корпусу має закруглену форму, що підвищує захист у разі підриву на міні. Однак назагал рівень протимінного захисту «Дозору-Б» не повністю відповідає сучасним вимогам. Бронеавтомобіль обладнаний фільтровентиляційною установкою, кондиціонером і системою опалення.
— Тепер логічно перейти до рушійної установки. Який мотор встановлений на цій ББМ?
— Двигун — дизельний чотиритактний чотирициліндровий рідинного охолодження Deutz BF 4M 1013 FC потужністю 190 к.с. Коробка передач — гідромеханічна п’ятиступінчата автоматична Allison LCT 1000.
Проблеми з постачанням двигунів німецької фірми Deutz зумовили пошук альтернативних варіантів силової установки. Розглядались пʼять варіантів двигунів, але зрештою всі виготовлені бронеавтомобілі «Дозор-Б» комплектувались дизелями Deutz.
Бронеавтомобіль обладнувався радіостанцією Р-173М, інтеркомом АВСК-1, супутниковою навігаційною апаратурою СН-3003 «Базальт».
— Вище ви вже зазначали, що протягом десятиліття тривала еволюція цих транспортних платформ. У чому вона полягала?
— Перший варіант «Дозору-Б», відомий як «комплектація В1320», з’явився у 2004 році. У 2007 році він демонструвався на виставці IDEX-2007 в Абу-Дабі. Бронеавтомобіль активно пропонувався на експорт, однак покупців не знайшов.
У 2014–2015 роках «Дозор-Б» був створений у другому варіанті — «комплектація В1320-1/В1320А». Він відрізняється перекомпонованим десантним відсіком (місткість машини зросла з 9 до 10 осіб), потужнішою лебідкою (6800 кг замість 4100 кг), наявністю ящиків для інструментів, запасних частин і особистих речей екіпажу на бортах кузова, збільшеною зі 146 до 180 л місткістю паливного бака, наявністю системи постановки димових завіс, автоматичної системи пожежогасіння, оновленої супутникової навігаційної системи СН-3003М, радіостанції польського виробництва та іншими удосконаленнями.
— Бойова машина не може бути без зброї. Які варіанти були запропоновані потенційним клієнтам?
— Для «Дозору-Б» пропонувалось близько десяти варіантів озброєння, частина з яких була реально випробувана, а частина — існувала лише на папері. Базовим вважався варіант з дистанційно керованою установкою з 12,7-мм кулеметом НСВТ-12,7 (або його українським «клоном» КТ-12,7), створеної на основі командирської башточки танка Т-64А.
Установка має перископічний монокулярний приціл ПЗУ-7. Діапазон кутів вертикального наведення кулемета становить від −3 до 68°. Боєкомплект налічує 450 набоїв (три стрічки по 150 набоїв). Простішою альтернативою була установка 30-мм автоматичного гранатомета КБА-117 (українська копія АГС-17) на турелі.
На «Дозорі-Б» випробовувались два варіанти дистанційно керованих модулів «Блік». На виставці ADEX-2014, яка відбулась у вересні 2014 р. в Баку, демонструвався бронеавтомобіль з модулем «Блік-2», озброєним 12,7-мм кулеметом, 30-мм автоматичним гранатометом і 81-мм пусковими установками для димових гранат.
А навесні 2016 року на виставці SOFEX-2016 в Аммані показали «Дозор-Б» з модулем «Блік-2М», який додатково до кулемета та автоматичного гранатомета має ще пускову установку ПТРК «Корсар». Ще одним варіантом дистанційно керованого модуля був ОБМ «Кіборг» з 12,7-мм кулеметом і 40-мм автоматичним гранатометом УАГ-40.
— Наскільки мені відомо, розробники цих машин пропонували доволі цікаві та оригінальні рішення їхнього озброєння. У чому вони полягали?
— Досить цікавим варіантом озброєння, запропонованим для «Дозору-Б», став модуль «Вій» з 23-мм двоствольною авіаційною гарматою ГШ-23Л (боєкомплект 250 снарядів) і оптико-телевізійним прицілом ОТС-20.01.
У лютому 2021 року зʼявились повідомлення про проєктування винищувача танків на базі «Дозору-Б». Він мав озброюватись ПТРК «Барʼєр» (уніфікованим за ракетами РК-2С і РК-2ОФ з переносним ПТРК «Стугна»). Боєкомплект з десяти ракет розташовувався у двох барабанах. Перезарядка барабанів здійснювалась через люки в бортах машини.
Двозарядна пускова установка в похідному положенні розміщувалась усередині корпусу, а в бойовому — піднімалась через люк в даху. Наскільки відомо, цей винищувач танків не вийшов зі стадії проєкту. Натомість у металі була втілена інша ракетна система на базі «Дозору-Б».
Влітку 2021 року був продемонстрований прототип легкої реактивної вогнеметної системи «Спека». Вона використовує реактивні снаряди з термобаричною бойовою частиною, і за принципом дії аналогічна російським системам «Буратіно» і «Солнцепек», однак значно легша від них. Снаряди РС-122ТБ створені Державною акціонерною холдинговою компанією «Артем».
Такий снаряд калібру 122 мм завдовжки 1450 мм, має стартову масу 28,5 кг (бойова частина важить 11,5 кг) і дальність стрільби 7 км. Інтегратором системи стало Державне підприємство «Шепетівський ремонтний завод».
У корпусі «Дозору-Б», позбавленому даху, встановили поворотну тумбу з пакетом напрямних на 10 снарядів РС-122ТБ. У задній стінці корпусу зробили великий люк, через який заряджаються ракети та виходять порохові гази під час стрільби. Під кормовою частиною корпусу додані два аутригери, які забезпечують стійкість машини на вогневій позиції.
Потенційно шасі «Дозору-Б» могло служити й для інших машин спеціального призначення. Зокрема, у 2021 році воно розглядалось як база для розміщення елементів комплексу автоматизованого управління артилерійською батареєю (дивізіоном) «Оболонь-А».
