Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Падре. Так називають свого військового капелана отця Макарія бійці 2 Інтернаціонального легіону оборони України. Він священник і духовний наставник усіх вірян батальйону незалежно від конфесії, бо віра в Ісуса Христа єднає, а не розділяє.
До світлого Свята Різдва він розповів АрміяInform про служіння Христу, бойовим побратимам та українському народові, а також повідомив про найбажаніший для нього різдвяний подарунок.
«У мене українська душа»
Подібно до численних добровольців з країн Латинської Америки, падре Макарій прибув до України за покликом серця. Він добре говорить українською мовою на побутові теми й упевнено промовляє Господню молитву та Символ віри також і в українському перекладі під час спільної молитви.
Це не дивно, адже священник чимало знав про наш народ ще до прибуття до України, оскільки багато спілкувався з представниками української громади на півдні Бразилії. Саме це добре знання української культури й історії спонукало його до служіння військовим капеланом у Збройних Силах України.
— Я ріс серед українців, знаю історію України та відчуваю культуру та дух українців. Знаю, яке зло приніс вашому народу совєтський союз — Голодомор 1932‒1933 років. Архієпископ, який висвячував мене на священство, був родом з Полтави, й у день ординації я пообіцяв служити Господу Богу, Пресвятій Діві Марії та згадав також про служіння Україні й українському народові, — розповідає падре Макарій.
Тож тепер капелан не лише наставляє й укріпляє у християнській вірі бійців 2 Інтернаціонального легіону з різних країн світу, але й розповідає їм про Україну й українців, знайомить їх глибше з культурою та історією нашого народу. «У мене українська душа», — усміхається він.
На служіння в Україні благословила мама — християнка із Сирії
Приїхати до України священник хотів ще 2014 року, однак тоді завадила позиція батьків, які дуже непокоїлись за сина. Однак, втримавши від подорожі тоді, вони не змогли зупинити його тепер, бо священник відчував, що мусить бути тут разом із християнами з країн Латинської Америки, які прибули допомогти українському народові.
— Я знав, що моє місце тут, що я повинен бути в Україні. Коли я звернувся до архієпископа з проханням благословити мене на подорож і служіння, він радо зробив це, бо поділяв мою щиру підтримку українського народу, — каже святий отець.
Однак сказати про рішення батькам майбутній військовий капелан відразу не наважився і повідомив про нього вже під час перебування в Україні. Він зворушено показує свою обітницю та відповідь мами — арабської християнки із Сирії, яка підтримала рішення сина. Згодом пом’якшав і суворий батько — військовослужбовець бразильської армії.
Бажав зцілювати душу, однак був готовий лікувати тіло
До України священник прибув у травні, після чого проходив навчання та тренування разом з усіма іноземними добровольцями. Падре Макарій розповідає, що прагнув стати саме військовим капеланом, однак уже в Україні дізнався, що іноземці не мають такої можливості, тому був готовий продовжити службу медиком, рятуючи життя солдатів.
— Я вирішив, що якщо не зможу бути капеланом, то стану парамедиком, а у вільний від служби час служитиму як священник усім, хто цього потребуватиме. Тому після тренувань я одягав сутану і проводив служіння разом з іншими солдатами, — розповідає капелан.
На це звернув увагу один з українських офіцерів, який познайомив падре Макарія з православним священником. Спільно вони допомогли падре з Бразилії втілити його прагнення стати офіційним військовим капеланом 2 Інтернаціонального легіону оборони України.
— Це було як отримати подарунок з небес від самого Господа, — розчулено каже падре Макарій. — Коли мені сказали, що я тепер військовий капелан Збройних Сил України і можу офіційно служити Христу і своїм побратимам, сльози навернулися мені на очі. Це був один із найкращих днів мого життя.
«Після війни в нас буде багато роботи»
— Я народився в Бразилії, але для мене Україна — це також моя країна. Коли закінчиться війна, я не хочу виїжджати. Я хочу продовжувати бути в Україні, служити Господу Богу й українському народу, бо після війни у нас буде багато роботи, — каже падре Макарій.
Зараз же він наставляє й зміцнює у християнській вірі бійців 2 Інтернаціонального легіону. Священницьке служіння падре Макарій поєднує з покликанням служити українському народові та робить усе можливе, щоб передати свою любов до України всім солдатам.
— До українців ми ставимося як до братів. Ми захищаємо Україну з християнською любов’ю, бо любимо цю землю так само щиро, як власну батьківщину. Якщо хтось думає, що це просто для того, щоб заробити гроші, то він глибоко помиляється. Ми йдемо на війну і змушені воювати заради любові та миру, — пояснює капелан.
Після настання миру, переконаний він, усім стане роботи, бо треба буде зцілювати завдані війною рани. У священника буде в цьому своя особлива роль, до якої слід готуватися вже тепер.
«Ніхто не прагне миру більше за солдата»
— Зараз я готую солдатів до святкування Різдва. Часто ми не можемо бути разом через бойові дії та тренування, однак кожного дня я телефоную чи пишу до них, звертаючись з проповіддю та молитвою. Це дуже важливо для них, бо ніхто не прагне миру більше за солдата, — каже падре.
Він зауважує, що від війни страждає не лише тіло військового, але також його психіка та душа. А разом із ним страждає також і його сім’я та родичі, тому що вони знають, у якій небезпеці перебуває рідна людина.
Тому завдання капелана — допомагати й молитися за всіх, хто цього потребує, навіть коли вони не знають про це. Падре Макарій робить це повсякчас, адже знає, що у священника немає вихідних — кожен його день має бути присвячений служінню Господові.
— Коли Ісус Христос народився, Його земля була захоплена чужоземцями. Однак Він прийшов до нас, щоб принести нам вічне спасіння, незважаючи ні на що. Тому дуже важливо, щоб незалежно від того, де ми перебуваємо, у цьому випадку на війні, щоб у нас усередині була любов до Бога, — наголошує падре Макарій.
Щира молитва про найцінніший подарунок
— Коли ми святкуємо свій день народження, ми отримуємо подарунки. Коли ж Христос рождається, то дарів просимо й отримуємо подарунки ми. І найважливіший, найцінніший дар сьогодні, коли триває ця страшна кривава війна, подарунок, про який я повсякчас молюся, — це мир! — не стримує емоцій військовий капелан з Бразилії.
Він закликає до спільної молитви про це всіх людей доброї волі в усьому світі, бо, переконаний він, щира молитва зі справжньою любов’ю від кожного серця спроможна творити велике Різдвяне диво:
— Я прошу всіх помолитися на Різдво, щоб ця війна закінчилась. Щоб росіяни пішли геть з України до їхньої власної країни та лишалися там, щоб вони залишили землю України назавжди. Бо це не їхня земля і вони не повинні її прагнути.
Тому забудьмо про наш власний егоїзм і не питаймо про якісь матеріальні подарунки для себе. Помолімося разом за мир в Україні та в усьому світі. І по вірі нашій ми обов’язково отримаємо від Господа Нашого Ісуса Христа цей найцінніший дар.
Фото Руслана Тарасова та з особистого архіву падре Макарія
