Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Сьогодні в Україні відзначають День сержанта ЗСУ.
Чому сержантам іноді на фронті доводиться виконувати обов’язки офіцерів? Скільки сержантів удостоєно державних нагород з 2014 року? І взагалі, чим живе сержантський корпус на третій рік широкомасштабного вторгнення?
Про це АрміяInform розповів головний сержант Збройних Сил України Олександр Косинський.
«Війна — це не про освіту, це про здібності, підготовку та досвід»
— Сержантські завдання на сьогодні, по суті, залишилися такими ж: підготовка особового складу до бою, утримання зброї в постійній готовності, підготовка позицій, управління людьми під час бою, їх моральна підтримка, підтримка дисципліни, — розповідає головний сержант ЗСУ.
За його словами, доволі часто сержанти та старшини виконують обов’язки офіцерів. Це інколи стається через відсутність або неспроможність таких осіб управляти особовим складом, керувати боєм. Адже частину з цих офіцерів призвали до війська тільки тому, що в них є вища освіта.
— Сержанти, які виконують обов’язки командирів взводів, управляють підрозділом під час бою. Деякі навіть — виконують обов’язки командирів рот. Тому війна — це не про освіту, це про здібності, підготовку та досвід.
Олександр Косинський стверджує, що сержанти і старшини — це практики. Бо вони всі були солдатами, знають, як працювати з ними. Сержанти завжди ближче до людей, і тому їм вдається швидше пристосовуватися до умов обстановки, яка постійно змінюється.
— Головне, щоб була підтримка, взаємодія і надавалася свобода дій, вибору методів та способів виконання завдань. Щодо складнощів, то одним з найбільш критичних для нас, сержантів, є недостатнє надходження до підрозділів особового складу, а також фізичні та моральні якості тих, хто приходить.
Він пояснює це тим, що під час ведення боїв такої інтенсивності, як зараз, військовослужбовці щодня вибувають зі строю. Насамперед через поранення та контузії. Багато після поранень повертається в стрій, але на це треба час:
— Та й після деяких поранень, який би мотивований не був сержант, він вже не може фізично виконувати ті бойові завдання, які виконував.
«Сержанти навчають мистецтва виживання на полі бою»
— Сержанти в підрозділах також сьогодні приймають новачків, які приходять з навчальних центрів. Хто після БЗВП, хто після фахової підготовки. Сержанти здійснюють їхню допідготовку, адаптацію, — каже Косинський.
І додає, що цю підготовку проводять сержанти з бойовим досвідом, зважаючи саме на ті види зброї, що є у підрозділі. І це не лише автоматичні гвинтівки, автомати, це і кулемети, і протитанкові переносні засоби:
— Сержанти навчають мистецтва виживання на полі бою, тренують під той характер бойових дій, який є актуальним саме на цій ділянці фронту. Але багато тих, кого називають «молодим поповненням», часто не мають належної фізичної форми, витривалості, мають хвороби та травми, або ж морально слабкі, не воїни.
Головний сержант ЗСУ стверджує, що під час підготовки в новобранців і мотивація, і впевненість зростає, нарощуються уміння та навички. Але проти певних фізичних чи психологічних обмежень не підеш. А щоб виконати бойове завдання, необхідні сильні та хоробрі чоловіки.
— І вони є потенціалом для заміщення сержантських посад. Адже сержанти також вибувають зі строю. Або ж йдуть на вищі посади, після відділення — на посади головних сержантів взводів, рот, батальйонів. Це важливо, щоб вони свій досвід могли застосовувати на вищих рівнях військового управління. Але сержантські посади треба постійно поповнювати, і з цим є складнощі. Немає солдата — не буде сержанта, — розповідає Косинський.
Окремо він зауважує, що багато сержантів та старшин призначають на офіцерські посади:
— І, звісно, забирають найкращих. Так, важливо поповнювати і офіцерські посади. Важливо, щоб там були досвідчені, адекватні військовослужбовці. Від них, від їхніх рішень та дій залежить успіх бою, збереження життя та здоров’я особового складу, виживаність самого підрозділу, його згуртованість.
«Я зустрічаю багато і таких, що відмовилися від переходу на офіцерські посади, хоча мають вищу освіту, деякі і не одну»
Водночас головний сержант ЗСУ зазначає, що дуже складно зберегти та наростити в цих умовах той кістяк професійних, досвідчених і мотивованих сержантів, які б і складали основу основ сержантського корпусу. Бо ніхто, крім сержанта, не підготує солдата.
— У нас більш ніж 250 тисяч посад сержантського і старшинського складу, які укомплектовані приблизно на чотири п’ятих. Це я за всі види та роди військ кажу. На жаль, найгірша укомплектованість саме в тих бойових частинах і підрозділах, які щоденно б’ються з ворогом на передній лінії, — розповідає Олександр Косинський.
І уточнює, що нині близько трьох чвертей сержантів — це мобілізовані. Тобто кадровий потенціал професійних сержантів, яких ростили з 2014 року, носіїв «сержантської ідеї» — меншає:
— Хоча я маю зазначити, що дуже багато мобілізованих військовослужбовців опановують сержантську справу, переймають ті основи, які були закладені у формування сучасного професійного корпусу Збройних Сил України, досягають рівня, не гіршого, ніж є у професійних сержантів. Я дуже багато таких мобілізованих сержантів і старшин зустрічаю під час роботи у підрозділах, у районах ведення бойових дій. Я часто дивуюся, як швидко деякі з них проникаються нашими сержантським ідеями, цінностями.
Головний сержант наголошує, що багато із цих військових вже пройшли різні сержантські курси, і за кордоном також.
— Я зустрічаю багато і таких, що відмовилися від переходу на офіцерські посади, хоча мають вищу освіту, деякі і не одну. Я думаю, я вірю, знаю, що за такими сержантами і старшинами майбутнє сержантського корпусу. Бо лише вірні — варті. Наші сержанти та старшини — це герої сучасності, суперлюди, ті, на чиїх плечах тримається ця тонка і надзвичайно довга лінія бойового зіткнення нашої нації зі злом, що суне на нас з московії, — зазначає Косинський.
З 2014 року понад 25 тисяч сержантів і старшин отримали державні нагороди, 105 з них — звання Героя України, на жаль, 76 з них посмертно.
— Але вони — наші Герої назавжди. Ті, хто надихає нас на подальшу боротьбу, ті, хто визначає сенс цієї боротьби, наші брати по зброї, що чекають на нас, і дивляться на нас з неба. Ми не маємо права їх зрадити, зобов’язані битися, зобов’язані перемогти. День сержанта для нас — це не просто професійне свято… точніше, це не свято навіть, особливо в цей час. Це день, коли ми можемо віддати шану полеглим побратимам та відчути нашу ідентичність і нашу єдність у цій битві.
