Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Артем на псевдо «Атос» народився на Донеччині, однак виїхав звідти ще до 2014 року. Зараз йому 26 років, із яких майже 6 він провів у ЗСУ. Перший трирічний контракт боєць відслужив у зоні АТО/ООС, потім трохи працював на цивільній роботі, а далі почалася повномасштабна війна.
Історію бійця оприлюднила 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.
— Як тільки росіяни вдерлися в Україну, я відвіз рідних на Закарпаття, пішов у військкомат і повернувся у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду, — каже «Атос». — Потрапив у штурмову роту.
Боєць побував на всіх гарячих напрямках — Запоріжжі, Херсонщині, Донеччині, знову Запоріжжі. Неодноразово був поранений, зазнав багато контузій, на його очах гинули товариші.
— З початку війни наш колектив дуже здружився, згуртувався, більшість хлопців мобілізованих — усі молоді, заряджені, мотивовані. І коли вони гинуть… У бою це сприймається так: ти або надаєш допомогу, якщо ще можна, або все. Тоді немає часу думати, аналізувати. А після бою все сприймається по-іншому, це дуже гірко…
Артем багато разів працював зі зброї безпосередньо по ворогу. І робив це холоднокровно.
— Я знищую ворогів з радістю. А додатковий бонус до цього — бойові трофеї: оптика, тепловізори, нічники, дрони та навіть бронебійні патрони для АК, яких у нас немає. Під час штурмів на Херсонщині ми прорвалися на російські позиції й знайшли купу кинутих боєприпасів. Сусідня рота вела бій у селі, то ми їй підвозили цілі цинки (металеві герметичні ящики для боєприпасів) з російськими патронами…
«Атос» — боєць із великим бойовим досвідом, тож бачить, як стрімко міняється війна.
— У Бахмуті було дуже непросто — танк по тобі працює, піхота постійно лізе. Десь провтикав кілька хвилин, і «вагнери» вже під хатою. Там більше стомлювався, постійно хотілося відпочити, поспати. Коли воюєш активно, не думаєш про страх, на це немає часу. А зараз не так — над тобою постійно дрони: ФПВ і скиди, і ти мусиш не стільки воювати, як ховатися. РЕБ (радіоелектронна боротьба) то працює, то не працює, адже росіяни постійно міняють частоти.
Хоча «Атос» виїхав з Донеччини ще до 2014-го, знайомі там залишилися, час від часу він спілкується з ними.
— Там багато людей на росію орієнтованих. Я їх не розумів. Приїздив туди після 2014-го, зустрічався з друзями дитинства, а вони мені: «Нас Кієв бамбіт!», хоча всі будинки цілі, ніяких бомб. Коли почалася широкомасштабка, вони втекли в росію, але швидко зрозуміли, що нікому там не потрібні. І тоді поїхали в Західну Європу як українські біженці, тепер живуть за євро. Я їх питаю іноді — як так? Ви ж від євро в росію тікали. А вони: «Да ми там нікому нє нужни». Ось і вся пісня…
Артему подобається на позиціях. Коли тривалий час немає бойових завдань, він відчуває нестачу адреналіну й сам рветься на передову.
— За що я воюю? Я прийшов сюди, тому що так треба. Не пішов найманцем у якусь іншу армію. Напали на мою країну, в якій я народився й виріс, тому її треба захищати…
Раніше АрміяInform повідомляла, що частка жінок у гуманітарному розмінуванні України зросла до 33%.
