Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради…
Штаб-сержант Євгеній Міхєєв вже п’ятнадцятий рік в армії. У складі легендарної 79-ї бригади пройшов АТО/ООС, а нині служить у Силах ТрО.
Як це — три місяці виконувати специфічні задачі в окупованому Херсоні? Що змінилось у ставленні до сержантів після початку широкомасштабного вторгнення? А також про те, за що воює Євгеній Міхєєв, він розповів нашому кореспонденту.
Потихеньку армія затягнула: ВДВ, тільняшки, стрибки…
«У Збройних Силах України я з квітня 2010 року. Потрапив на строкову службу до 79 окремої аеромобільної бригади. Потихеньку армія затягнула: ВДВ, тільняшки, стрибки… Так і залишився.
Виконував завдання у районі Авдіївки, потім на Маріупольському напрямку — Водяне, Комінтернове. Був розвідником-кулеметником, командиром відділення, головним сержантом взводу вогневої підтримки…
На момент широкомасштабного вторгнення я був на посаді штаб-сержанта у 124 бригаді Сил ТрО. З початком активних бойових дій комбриг перемістив на посаду головного сержанта бригади.
Ми зустріли вторгнення на Антонівському мосту у Херсоні
По суті ми зустріли вторгнення на Антонівському мосту у Херсоні. Частина наших військовослужбовців виїхала туди, щоб прикрити відхід 59-ки. Пам’ятаю, що міст у ті дні переходив з руку у руки пару разів.
Перший прорив ворога був 25 лютого 2022 року. Тоді командир бригади набрав мене і сказав: «наказати не можу, можу тільки попросити: збери наших військових, які ще знаходились на окружній дорозі у місті».
Я зібрав, вивіз до Миколаєва, а 26-го повернувся до оточеного Херсона, де пробув до 20 травня. Потім разом з комбригом і начштабу батальйону ми вийшли звідти по воді катером…
В інтернет злили списки військовослужбовців нашої частини… Родині залишатись у місті було небезпечно
У нас на початку вторгнення був наказ від керівництва: залишатись у місті для надання допомоги. Тоді 59 і 28 бригади вже майже прорвалися до Херсона.
За час перебування в окупованому місті ми відслідковували переміщення ворожих колон. Що противник робив, ми бачили і одразу доповідали про це командуванню. Також через Білозерку ми заходили по воді до всім вже відомої Чорнобаївки.
У березні були в інтернет злиті повні списки військовослужбовців нашої частини. На той момент у Херсоні перебувала моя дружина із дітьми. Родині залишатись у місті було небезпечно. Тому на початку квітня вони виїхали звідти. Хлопці зі 123 бригади їх зустріли на блокпосту, пересадили у свою машину, вивезли в Одесу. Згодом мої виїхали за кордон…
За легендою заступник комбрига був прорабом, а я — водієм «Газелі»
Я з побратимами залишився у Херсоні. Головне у таких ситуаціях — більше одного тижня на одному місці не перебувати, постійно переміщуватись. Ми виходили на острови, а там дачні кооперативи, де ми й переховувались. Згодом повертались на велику землю.
Найцікавіше, що у Херсоні було багатенько наших військових, які так само переховувались для виконання інших задач. Мені, до речі, легше було, бо я народився у Херсоні, місто добре знав.
Коли кацапи у березні лізли вже у місто, то мені хлопці завантажили рештки боєприпасів, щоб я сховав їх. І от я поїхав на острів. Був разом з заступником командира бригади у машині, а у мене товариш жив на острові. Ми пішли до нього, аби перевдягнутися, помитися, бо багато часу по підвалах сиділи. Коли вже переходили на Корабельну площу, то домовились, що у разі чого, то за легендою заступник комбрига — прораб, а я — водій «Газелі».
Пам’ятаю я набираю комбрига, доповідаю: «Ось щойно 50 російських військових пішли на річпорт, а на мосту два снайпери їхні. Бачу кулеметника на каналізаційній трубі»… Цікаво було.
А вже у травні командир бригади отримав дозвіл на вихід з міста. Відтоді ми почали планувати, як це зробити. Вирішили, що це буде 20 травня. Знайшли човен з мотором, паливо. У певній точці ми зустрілися об 5 ранку і пішли по Дніпру.
Вийшли на лиман. Потім між Станіславом та маяком заглохли. Ще й води трішки зачерпнули у човен. Згодом нас зустріли у Миколаївській області. Ось так і вийшли.
У сержантському корпусі нині відбуваються колосальні зміни
Пізніше я брав участь у наступальній операції на Херсонщині.
Загалом на посаді головного сержанта бригади я пробув майже два роки. Згодом був призначений головним сержантом Регіонального управління Сил ТрО «Захід».
Нині у нашому сержантському корпусі відбуваються колосальні зміни. Зараз сержанти управляють боями, керують ротами, тому що у нас некомплект офіцерського складу. Ну і багато втрачаємо сержантів. Деякі з них приймають пропозиції перейти на офіцерські посади.
Але головне, майже всі сержанти зараз знаходяться на передньому краї.
Раніше до сержанта ставилися як? Максимум ти міг бути командиром відділення, заступником командира взводу. Ну і, старшина ще був. А зараз сержантський корпус дуже вперед просунувся. Ми вже колегіально можемо подати пропозиції командиру частини. Ті ж самі ради сержантів працюють: переміщення наших колег відбувається тільки через них. Звісно, що далі на рішення командира все, але, видно, що командири вже більш довіряють сержантам.
10 травня 2024 року я зайшов на ротацію до ОТУ «Харків». Як раз ворог почав наступати на Вовчанськ, Липці. Приїхав о 9 ранку приймати посаду. Наступного дня я вже в Липцях задачі виконував.
Пізніше поїхав в сторону Вовчанська до 57-ї бригади. Тут дійсно зібралися потужні бригади, які гідно дають відсіч. І 13 травня тоді наступ ворожий почали зупиняти, відбивати потихеньку те, що втратили.
І зараз я щоночі на «нулі»…
Приходиш до хлопців, а вони дивуються, що представник штабу приходить аж на спостережний пост.
Якщо брати навіть рівень головного сержанта бригади, то по всім доктринам він має знаходитись біля командира бригади, на основному командному пункті. Але за рішенням командира головний сержант виїжджає на найгарячіший напрямок.
Головне все ж таки мета і розуміння за що ти воюєш. В мене залишилася батьківська хата в окупації… Я не можу навідати могилу свого батька. Тому я точно знаю — мені є за що воювати…”.
