Під час засідання дев’ятого східного економічного форуму 5 вересня він знову змінив мету війни проти України й заявив, що головним завданням «сво» залишається…
300 років тому московія обманом привласнила історію українців і України. Сьогодні володар кремля мусить вигадувати нові брехні про Україну, щоб змусити нас відцуратися від свого минулого. Але українців не зламати, бо ми шануємо свою державність, свою державу, свою історію.
Про українську державність і державотворення, а також про те, чому росія хоче знищити Україну, АрміяInform поспілкувалася з головним редактором юридичного журналу «Право України», доктором юридичних наук, професором, академіком Національної академії правових наук України Олександром Святоцьким.
— Олександре Дмитровичу, які, на Вашу думку, мотиви ворога в нинішній війні?
— московський диктатор не заперечує і не приховує того, що мета їхня — це тотальне знищення української нації. Це ліквідація незалежної державності України, знищення України як суб’єкта міжнародного права і геополітичної реальності. І безумовно, що мотивом цієї мети, яку переслідує кремль, є втрата України. А втрата України — це для них серйозна поразка. Вони позбавляються оболонки, яку росія понад 300 років тому собі створила, шляхом обману і шляхом привласнення історії українців і України.
Як відомо, з 1547 до 1721 року було московське царство на чолі з московським царем. Останній цар петро I прагнув «пробити вікно в Європу». І він спромігся на це, перемігши потужну країну Швецію в 20-річній Північній війні.
22 жовтня 1721 року, в день урочистостей з нагоди миру зі Швецією, петро І наважився змінити свій титул на імператора, а назву московського царства — на всеросійську імперію. На латині це була «Русія». Всі мапи від ХІІІ століття фіксували окремо назви московія і Русія. Але Русія — це була Україна. Вже після 22 жовтня 1721 року петро I дав команду вилучати мапи. Він відправив за кордон по всій Європі своїх посланців, аби вони замінили мапи на нові, де московії не було, а була тільки Русія. Так московити перетворилися на росіян, московське царство — на російську імперію, а московський цар — на імператора всія русі.
Тож московія, росія — це за означенням держава тоталітарна, де десятиліттями панують диктатори, останній з яких уже понад 20 років при владі і збирається панувати ще не один десяток років усілякими оборудками. На жаль, ця брехлива країна просто так не заспокоїться.
— Фактично існування незалежної України зараз забирає їхній історичний стрижень, на якому вони будують всю свою державність. Але ж Україна мусить повернути історичну правду…
— Безумовно, втративши Україну, вони втрачають історію. Їм треба вигадувати вже нову брехню на заміну тієї, що була з 1721 року. Зараз вони стверджують, що Україна не мала своєї держави і вона не спроможна була мати свою державу. Ніби її створив Ленін 1922 року, що від того часу, як Україна отримала державу з абревіатурою урср, їй «нарізали», як заявляє кремлівський диктатор, ці території, які вона має. Щобільше, сталін «приєднав» до України ще й Західну Україну, Закарпаття, Північну Буковину. І от з «барської руки» Україна отримала в 1991 році, як заявляє путін, ці території, до яких ніякого відношення не має, в тому числі і Крим. Це абсолютна брехня.
Але зараз настав час, момент істини, момент правди, коли правда мусить перемогти. І так влаштовано все-таки світ, що світло перемагає темряву. А світло — це свобода. Так і історичну брехню перемагає історична правда. А історична правда в тому, що ми, українці, — величний героїчний народ, який має свою понад тисячолітню історію. Нам забороняли про це говорити, всі архіви були закриті і ніхто не міг працювати з джерелами, які б показали правдивість нашого минулого.
Ми радіємо від того, що президент Володимир Зеленський три роки тому підписав Указ «Про День Української Державності», де чітко написано, що «з метою утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення, спираючись на історію української державності, яка сягає своїм корінням часів заснування міста Києва та розквіту держави за часів князя Київського Володимира Великого — державотворця, який прийняттям у 988 році Християнства засвідчив цивілізаційний вибір Київської Руси… керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, дбаючи про благо Вітчизни та боронячи суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України, а також зважаючи на необхідність утвердження історичної справедливості» було встановлене це свято.
Завдяки Дню Української Державності ми вперше через багато років відновили свою історію і об’єднали в єдиний державотворчий процес ті етапи державності, про які ми сьогодні вже знаємо, бо маємо доступ до всіх архівних матеріалів.
— Чи варто було б фрагмент цього указу, в частині, де перераховані державні утворення українців, включити до преамбули нашої Конституції?
— Я думаю, варто. Бо дійсно, сьогодні більшість громадян не розуміють цього явища, цієї категорії — державність, держава. І коли зустрічаєш інформацію про державу і державність, дуже часто ці терміни розглядають як синоніми, але все ж таки це не є синоніми. І держава, і державність, і державотворення — відрізняються. Ці три терміни складають наше минуле, нашу історію. І ми повинні розуміти відмінність між ними.
Видатний державний діяч часів УНР Володимир Винниченко у 1949 році, вже перебуваючи в еміграції у Франції, написав «Заповіт борцям за визволення», де приділив увагу питанням держави й державності.
Він розглядав державність, як устрій всього матеріального і психічного буття цілого народу, його національності, економіки, політики, культури, як величезний складний процес. І сьогодні це визначення може бути прийнятним. Він визначав українську державність, як комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, духовності, які діють на території населеній національним колективом і які забезпечують розвиток у сучасному і майбутньому цього національного колективу. І дійсно це так. Володимир Винниченко підкреслював, що державність — це є своєрідне коріння держави.
Держави може не бути, а державність залишається. Вона є постійнодіючим явищем. Всі атрибути державності передаються з покоління в покоління, а це й інститути економіки, і культура, і духовність, і мова.
Мова — це найфундаментальніший атрибут будь-якої державності. Неспроста в нас тривають постійно такі баталії навколо мови. Добре, що сьогодні більшість населення все ж таки переймається утвердженням мови, вже і розмовляють, і розуміють значення мови. Безумовно, коли є мова — буде й держава. Томас Девіс — ірландський поет 1-ї половини ХІХ століття писав, що держава повинна боронити мову більше, ніж свою територію. Втратити рідну мову і прийняти чужу — це трагедія.
Держава — це вінець державності, організація політичної влади. Ми мусимо сьогодні, маючи незалежну державу, повертати наші атрибути державності у всіх проявах, мусимо активізувати наукові дослідження, шукати і знаходити їх у архівах, особливо за кордоном, популяризувати історію нашої державності. І це буде дуже корисно для нас, бо це те, на чому тримаються всі країни світу. Вони шанують свою державність, свою державу, свою історію.
«Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани». Так говорив наш український письменник Максим Рильський.
— Які основні віхи українського державотворення після здобуття державної незалежності? Які події докорінно вплинули на нас після 1991 року?
— За ці роки ми пройшли непростий шлях, відбулися певні події, які об’єднали людей і дали зрозуміти, що ми разом чогось варті. Сьогодні понад 80% громадян України підтримують західний вектор розвитку і українську ідентичність.
Відбулися етапи державотворення, що відзначилися бурхливими виступами українців. Це Помаранчева революція, Євромайдан і Революція Гідності, якими ми засвідчили своє прагнення до європейської інтеграції. А повномасштабна війна продемонструвала, що ми не просто український народ, а нація, згуртована навколо ідеї України, нашої історії. І ми дали відсіч, на що не розраховували наші вороги, що хотіли взяти Київ «за три дня».
Тепер зрозуміло, що ворог не зможе перемогти, як би він не хотів, як би не погрожував кремлівський диктатор ядерною зброєю — не зможе він зламати Україну. Тому віримо, надіємося і бачимо, що світ нас підтримує. Підтримка всього світу — це теж величезний успіх. 141 країна двічі проголосувала в Організації Об’єднаних Націй — засудила агресію росії проти України та підтримала українську формулу миру.
Момент істини, який нам дуже яскраво заповідав наш видатний пророк Тарас Шевченко, я впевнений, прийшов. Його слова — «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!» були пророчими. Цей час прийшов, і ми обов’язково поборемо споконвічного ворога. Але, на жаль, дуже і дуже дорогою ціною. Ця ціна — це загибель тисяч наших воїнів, воїнів світла, як ми називаємо наших військових. Вони віддають сьогодні свої життя за те, щоб ми все ж таки утвердилися в тих цінностях, які панують у цивілізованому світі. Ми прагнемо увійти в сучасну цивілізацію, яка сповідує свободу, демократію, права людини, верховенство права, рівність.
І я впевнений, що Україна в цій війні переможе, що світ в цій війні переможе, і правда, поза всяким сумнівом, в цій війні переможе.
