Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
З Володимиром та Євгенією ми зустрілись біля кав’ярні в одному з прифронтових міст Донеччини. Навколо люди неквапливо п’ють каву, граються діти. Побачивши військових, вони їх обступають і просять смаколики. Місто живе рутинним провінційним життям попри постійні обстріли.
— Ми якраз з бойового. Хочете подивитись на наш «літачок»? Тоді поїхали трохи далі від міста шукати посадку, — запропонувало подружжя операторів БПЛА.
За пів години знайшли тиху місцину біля поля з прибраною пшеницею, яке стягом розкинулось до горизонту.
Просимо показати, як працюють:
— Взагалі нас четверо, хлопці поїхали відпочивати, — розповідає чоловік.
Мої доброзичливі герої почали розкладати апаратуру, літачок та покроково пояснювати специфіку роботи.
Погода останні дні швидко змінюється і вже за пів години сонячне небо затягнули хмари. Ми якраз встигли все відзняти та перемістились в авто, щоб поговорити про життя та бойовий шлях Володимира та Євгенії.
«Ми хотіли весною побратись, але почалася широкомасштабна війна…»
Євгенії 35 років, її позивний «Адвокат». Володимир на рік молодший, його псевдо «Ліцеїст».
— З Женею ми зустрілись у Києві ще до широкомасштабної війни на тренуваннях по дзюдо, — згадує чоловік.
Євгенія розповідає, що закінчила Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана:
— Працювала юристом, потім захистилась на заняття адвокатською діяльністю. Позивний такий, бо я справді адвокат. В грудні 2021-го Вова мені освідчився. І ми хотіли весною побратись, але почалася широкомасштабна війна…
Володимир пригадує, що після вторгнення ворога він просив тоді ще майбутню дружину поїхати до батьків в Хмельницьку область.
— Вона вагалась, але все ж таки вирішила не їхати. Сказала, що поїде зі мною. В той же день у другій половині дня ми пішли разом до ТЦК. Ми склали присягу та одружились. Згодом наш підрозділ відправили в Бахмут, — розповідає чоловік.
І додає, що на кінець жовтня 2022-го це місто ще було під контролем України:
— Тривали бої навколо нього. Опитне, Кліщіївка… З часом з першої лінії наш підрозділ перемістили на «нуль». Важкий період був: дощ, по коліна води, бруд. Заступаєш на добу, але, як правило, це не доба, а у кращому випадку півтори-дві. Розмови «вагнерів» було чутно, бо вони у 70-ти метрах знаходились навпроти нас.
Володимир каже, що вкопатись на тій місцині тоді не було змоги.
— Жижа така, що копати нереально було… От так сидиш, тремтиш, бо мокрий. І дощ іде, вітер сильний. Часом сніг мокрий падав. Руки настільки мерзли, що після відбиття ворожої атаки пальці геть не слухались і магазини снаряджати дуже важко було, — зазначає військовий.
Його дружина тоді виконувала задачі на КСП:
— На рації допомагала. Вова прийшов одного разу такий чорний, брудний. Командир каже, йди подивися на свого, в нього тільки очі видно. Дивлюсь — він з палкою, а то був автомат, просто весь у болоті.
«Граната падає в кущі, вибухає і звідти кацап викочується…»
З Донеччини підрозділ Євгенії та Володимира виїхав на відновлення.
У подружжя з’явилась можливість перейти в батальйон БпАК. Так «Адвокат» і «Ліцеїст» опинилися в 411-му окремому батальйоні безпілотних авіаційних комплексів «Яструби»:
— Чотири місяці ми вчились на пілотів БПЛА, тренувались на «мавіках». Наші перші бойові, як операторів дронів, були у липні 2023 року на Оріхівському напрямку, якраз на штурм Роботиного потрапили. Там ми пробули липень, серпень, вересень: літали, коригували, розвідували. Працювали дуже інтенсивно добу через добу.
Володимир розповідає, що окрім розвідки на згаданому напрямку вони працювали зі скидами.
— Щодня по 3-4 скиди я стабільно робив. Ніколи не забуду свій перший скид, вчепив ту гранату тремтячими руками… Побачив, як кацапи рили бліндаж, лечу туди. Вони ж поховалися. Думаю, кину скид перед входом, може когось зачеплю. Цілюсь туди, але було трохи вітряно, граната летить і уходить в сторону, в кущі. Думав не влучив. А вона падає в кущі, вибухає і звідти кацап викочується. І це був перший раз… У Жені на броніку висять чеки від гранат, які я скинув успішно. Там їх багато…
«Ми не жаліємось, не відступаємо, викладаємось завжди на повну…»
Подружжя мріє якнайшвидше закінчити війну і повернутись додому.
— Друге — це діти, повноцінна сім’я і більше ніколи не повертатися до війни, щоб її більше ніколи не було, хочеться жити спокійним мирним життям, досягати успіхів. І відпочити якомога далі від людей, щоб тільки ми вдвох: рибалка, пташки, тиша. Щоб все було спокійно і я ні за що не хвилювався, а спокійно качався в гамаку, — мріє вголос Володимир.
Євгенія каже, що хотіла б займатися тим, чим і раніше:
— Але більш самостійно. Якщо до війни я працювала на компанію, то зараз я б хотіла працювати сама на себе. Після війни я точно буду адвокатом.
Чоловік та дружина кажуть, що і надалі роблять все для перемоги.
— Ми не жаліємось, не відступаємо, викладаємось завжди на повну, ніде не «філонимо». Це наш обов’язок і поки ми його не виконаємо, поки країна не скаже «все, молодці, можете відпочивати». Працюємо далі…
