Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Які страхи заважають українським чоловікам мобілізуватися?
У результатах соціологічного опитування дослідницької агенції Info Sapiens для видання «Тексти» респонденти виокремили кілька причин, серед них:
- Недостатнє матеріальне забезпечення
- Відсутність відповідного навчання перед відправленням у підрозділ
- Можливість інвалідності або смерті
- Невизначеність строків служби (невідомо, коли можна буде демобілізуватися)
- Імовірність потрапити до «поганого» командира підрозділу
- Загроза потрапити в полон
Ми вирішили розібрати ці ключові страхи українців перед обличчям мобілізації, запитавши військовослужбовців та спеціалістів про їхній досвід служби та способи, якими вони змогли побороти (але не завжди) це цілком природне та притаманне майже всім людям почуття страху.
У першому матеріалі на цю тему ми аналізували недостатнє матеріальне забезпечення. У другому йшлося про страх відсутності навчання.
У третій частині цієї серії матеріалів говоритимемо про наступний страх: можливість інвалідності або смерті.
«Страх — це нормально. Це навіть добре»
22-річний Євгеній Холодницький під час боїв за Роботине на Запоріжжі у 2023 році отримав важке поранення: втратив обидві руки та око. АрміяInform вже розповідала про цього військовослужбовця.
У цивільному житті — тренер з кросфіту в одному зі спорткомплексів Чернігова. З широкомасштабним вторгненням росії в Україну став добровольцем до лав Сил оборони.
Після важкого поранення Євгеній адаптувався до життя з протезами: смажить яєчню, водить авто, продовжує вправлятися у спорті, завів собі TikTok, де має кількатисячну аудиторію тощо.
Його ми й запитали про один зі страхів перед обличчям мобілізації: можливість інвалідності.
«Страх — це нормально. Це навіть добре. Бо це один із важелів, факторів, який тебе убезпечує від чогось. Так, якщо ти „струхнув“ — ти не можеш ухвалювати якісь необдумані рішення, страх тебе береже. Страх — це нормально. Але щодо поранень… Це — війна. Може статися будь-що. Але коли люди, які не хотіли бути мобілізовані, все-таки потрапляють у військо — то асимілюються з тими хлопцями, які вже служили давно, і це дуже згладжує обстановку. Новобранці дивляться на інших, вливаються у свій підрозділ, і все згладжується, а страх відходить на другий план. На першому ж постає виконання твоєї задачі, бо ти бачиш, що роблять інші хлопці. Так, всім страшно. Але з часом страх притуплюється. І все окей», — говорить Євгеній.
І додає: «Я не говорю зараз про тих, кого силоміць запхали в бусік, і потім вони ідуть в СЗЧ, тікають. Так, є хлопці, які боялися, але, зрештою, влилися в підрозділ і почали робити свою роботу. І виконують її на відповідному рівні. Так, страх присутній на будь-якому етапі служби. Але в оточенні нормальних, досвідчених побратимів почуваєшся нормально», — резюмував співрозмовник.
«Головне: жити з усвідомленням, що жертва не була даремною»
Офіцер ЗСУ Олександр, який працює в групі морально-психологічного забезпечення в одному з підрозділів Сил оборони, так коментує відчуття страху перед важким пораненням та те, як його подолати. А також — про перспективи життя після отриманого поранення.
«Важке поранення — це страшна особиста драма, але в такому разі доведеться лише пристосовуватись до інвалідності: проходити реабілітацію, виборювати пандуси у міської ради, брати участь у програмах протезування, долучатись до профільних громадських організацій. Головне: жити з усвідомленням, що жертва не була даремною. Поранені герої та героїні захищали своє, вели справедливу війну. Ми, здорові, маємо допомагати та підтримувати їх і прищеплювати повагу до них у суспільстві. Тоді для всіх нас страх поранення не буде таким вже важким, бо ми знатимемо: ми потрібні».
А страх смерті, навпаки, зі слів військових, приносить їм користь.
«Він рятує нас у небезпечних ситуаціях, застерігає від невдалих рішень і вчинків. Страх — це передусім неабиякий емоційний стрес, а стрес поділяється на два типи: дистрес та еустрес. Перший — деструктивний, він заважає тобі, паморочить розум, у момент, коли як ніколи потрібна ясна свідомість. Другий — конструктивний, підштовхує нас до швидких і правильних дій. Тож направляймо свій страх смерті на виживання. Потоваришуймо з ним, прислухаймось до нього, і тоді наші шанси вціліти серйозно зростуть», — говорить Олександр.
І головне: не намагайтеся прогнозувати те, що ще не сталося
АрміяInform запитала у ветерана, кризового психолога, головного психолога гарячої лінії підтримки Українського ветеранського фонду Олександра Чаморсова про психологію походження цього страху.
Фахівець наголошує: в жодному випадку бажано не намагатися прогнозувати якісь події, котрі ще не настали.
«Бо така поведінка теж додає невизначеності та страху, адже напрогнозувати можна чимало: і потрапляння в полон, і смерть, і інвалідність. І це цілком можливо. Бо, на жаль, війна не є нормальним життям для людини. Війна — це дуже велика зона ризику, і вона додає невизначеності і ймовірності бути покаліченим чи потрапити в полон. Тому повернення контролю — основний метод зменшити невизначеність», — говорить Олександр Чаморсов.
Сподобався наш матеріал? Надішли його другу або подрузі, які якраз призиваються до війська або вирішують підписати контракт із Силами оборони.
