Так минулого тижня Президент України Володимир Зеленський пояснив призначення генерал-майора Євгенія Хмари тимчасовим виконувачем обов’язків міністра оборони. Євгеній Хмара —…
Відзначення Дня Державності започатковане Президентом України «з метою утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення».
Що ми вкладаємо в слова «державність», «держава», «державотворення»? Спробуймо розібратися.
Початок державотворення
Початок українському державотворенню поклали утворення, які сучасна наука трактує як протодержави. Це були об’єднання племен, що виникли наприкінці епохи, яку називають епохою військової демократії.
Це час, коли вожді-родоначальники, попри свій великий вплив, не були монархами, а вища політична влада зосереджувалась у руках народних зборів — віча.
У межах сучасної України відомо про кілька таких міжплемінних об’єднань.
Насамперед це Скіфи та їхня держава Велика Скіфія, яку аж до ХІІ століття в Європі ототожнювали з Руссю. За свідченням Геродота (484–425 рр. до н.е.), Велика Скіфія простягалася від Дунаю до Дону і на таку ж відстань від узбережжя Чорного моря на північ.
Римський військовик та історик Амміан Марцеллін у праці «Res Gestae» («Діяння», кін. IV ст.) розповідає про Аланів — народ, що підкорив скіфів, який «рабством не обтяжений, бо весь походить зі шляхетної крові. Вони обирають собі в отамани тих, хто відзначився військовим досвідом».
За обрядом постригу і покликанням вони називалися також Азагарами або Косарами — «косоносними», такими, що носять чуб (від цього пішла назва «козаки»), за сіроманством або обітницею не брати шлюб — Сарматами, за мешканням у своїй країні (Русі) — Українцями, Русами, Русинами, а за вільним станом — Роксоланами, Аланами, Волянами (звідси — Волинь). Столицею їхньою був Азагаріум, який Клавдій Птолемей на своїй карті позначав на місці Києва.
Русь — це Україна: знайдено ще один неспростовний доказ
Візантійський історик Никифор Григор стверджує, що знайомство Греків з Русами відбулося ще на початку ІV століття. Тоді візантійський імператор Костянтин Великий подарував якомусь русину сан стольника.
Коли Аланів розбили Гуни, територія України увійшла до складу їхньої імперії, що межувала з Римською по річці Дунай. Історик шведського походження Олександр Вельтман у книжці «Атілла» (1858) доводить, що столиця найвідомішого кагана гунів Атілли розміщувалась саме в Києві.
За Михайлом Грушевським, найдавнішими генетичними предками українського народу були анти. Їхній вождь Бож очолив Антський міжплемінний союз, який воював з готами. Резиденція Божа — Бусова гора також була розташована в Києві.
Отже, українська державність ототожнюється з історичним буттям українського народу, починаючи з часу його формування, або появи перших протодержавних утворень на території України. Можна дискутувати щодо початкової точки цієї епохи: була це Велика Скіфія чи античні поліси Північного Причорномор’я. Так чи інакше, із сучасною українською державністю вона має прямий генетичний зв’язок.
Поняття різних вимірів
Указ про День Української Державності чітко говорить, що історія української державності «сягає своїм корінням часів заснування міста Києва та розквіту держави за часів князя Київського Володимира Великого — державотворця, який прийняттям у 988 році Християнства засвідчив цивілізаційний вибір Київської Руси».
Коли виник Київ: археологи проти літописців
Власне, саме міжнародне визнання держави зі столицею в Києві, що відбулося завдяки прийняттю християнства в 988 році, дало можливість династії руських правителів поріднитися з монархами Європи та стати частиною християнської цивілізації, яку нині звуть «західною».
Тож поняття «державність», «держава» і «державотворення» як наукові категорії — це поняття різних вимірів.
— У багатьох є питання, чому у нас є День Української Державності, коли у нас є День Незалежності. Держава і державність — це два різні поняття. Може існувати державність, але не існувати незалежної держави. Бо державність — це процес, який підтримує в поневоленого народу потяг до відновлення держави. Коли ми говоримо про державність, то ставимо маркер, з якого починаємо відлік, що ми вже існували як держава. І для нас це був День хрещення Русі, — пояснює Голова Українського інституту національної пам’яті, майор запасу Олександр Алфьоров.
Державність — це історично мінливий, проте завжди комплексний процес формування суспільних інституцій, що супроводжується політичною, етнічною, природно-ментальною, культурною та економічною інтеграцією населення. Завершується цей процес постанням суверенної держави.
Держава — це політико-правовий інститут, що характеризується суверенною владою й сукупністю створених нею інституцій політичного, адміністративного, воєнного, судового, релігійного й культурного характеру для управління певною територією та населенням, що проживає на ній.
Цементом між «державністю» і «державою» є «державотворення». Це комплексний і довготривалий процес, що охоплює культурні, політичні, міфологічні, релігійні та інші чинники. Він спрямований на утворення, усвідомлення та розбудову народом своєї власної національної держави.
Маємо чітко усвідомлювати, що сучасну українську державність формували спадкоємці Київської Русі — Галицько-Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава, Карпатська Україна. А державотворцями стали Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський та інші видатні представники національної еліти, а також борці за державність та незалежність України.
Нинішня війна також є одним з етапів новітнього українського державотворення — усвідомленням необхідності існування нашої держави. Ми настільки свідомі її громадяни, що готові захищати свою Україну ціною власного життя. Цей етап неодмінно завершиться нашою Перемогою. Проте потім буде ще відбудова та подальша розбудова держави — частина процесу державотворення, що довершить той інститут, у фундаменті якого понад тисячоліття славної та героїчної історії.
