Підписання нових мотиваційних контрактів дає можливість отримати чіткі терміни служби з подальшою гарантованою відстрочкою від мобілізації. Процедура переходу на новий контракт спрощена…
Спробуйте набрати в google-перекладачі слово «rus» і перекласти його українською — отримаєте «країна». Вперше таке відкриття викликало в мене здивування, а потім, коли вирішив дослідити значення цього латинського слова детальніше, прийшов до несподіваного висновку: назва Україна може бути значно давнішою, ніж вважається досі.
Академічний Oxford Latin Dictionary 1968 року видання подає чотири значення слова «rus»: «країна», «земля чи територія, що належить країні», «своя країна, свій край чи маєток», якості, притаманні попереднім значенням. Найдавніші з наведених прикладів вживання слова «rus» датуються ІІ століттям до нашої ери.
Доречно нагадати, що латинська мова була офіційною мовою Римської республіки, а згодом — Римської імперії — середньовічної держави, що набула найбільшого піднесення у 96–180 роки н.е. На теренах сучасної України, відтоді як імператор Траян завоював Дакію, були доволі розповсюджені вироби з Римської імперії. Нині відомі десятки тисяч знахідок одних тільки римських монет. Давньогрецький учений ІІ століття Клавдій Птолемей позначив на своїй карті Сарматії в середній течії Дніпра (Борисфена) римське місто Азагаріум, яке, за твердженням деяких дослідників, розміщувалося на території Київського Подолу і могло бути крайнім північно-східним форпостом поширення впливу імперії. Тож римляни, які точно бували на території України, запросто могли запозичити слово «русь» як назву країни від наших далеких пращурів, або називати їхню самобутню країну, з якою вели жваву торгівлю, римським словом «rus».
Вважається, що назву Русь щодо України вперше вжито в готського історика Йордана, який писав свої твори латиною, у IV ст. Згодом Руссю називалася територія Центральної України – Київське, Чернігівське і Переяславське удільні князівства, тобто землі сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської та частин Сумської, Черкаської, Вінницької і Полтавської областей. Назви річок Рось, Росава, Роставиця, Руть на правобережній Київщині та Черкащині свідчать про явно місцевий характер назви «Русь». Саме трикутник на Правобережжі, утворений Дніпром, Ірпенем і системою річок Росі й Тясмину, включно з Києвом, за свідченням Михайла Брайчевського, є однією із найбільш насичених знахідками римських монет територій в Україні. А монетно-грошова система давньої Русі, як з’ясували науковці, взяла за зразок саме римський денарій ІІ ст. н.е.
Тепер уважніше поглянемо на значення слова «Україна», яке вперше зафіксоване в літописі під 1187 роком. У літописному повідомленні йшлося про те, що за Переяславським князем Володимиром Глібовичем «тужила вся Україна». Переяславщина була одним із удільних князівств власне Русі, про що зазначено вище.
Під 1189 роком у літописі про князя Ростислава Берладника згадується, що він приїхав «в Україну Галицьку» (тобто в Галицьке князівство, галицьку землю). Також у наших літописах є повідомлення про польських князів, які після походу на Галичину й Волинь верталися «у свою Україну», тобто у свою країну, свій край. Про те, що слово «Україна» означає саме «країна» свідчить також Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови. Ось кілька цитат з нього, які за бажання можна порівняти з сучасними перекладами Святого Письма:
«И жилъ в капєрнаоумѣ за морємъ на оукраинах заоулонскыхъ и нєѳалимскыхъ» (Мф. IV, 13);
«И вышла о нємь повѣсть по всєи оукраинѣ» (Мф. XVI, 13);
«Вышоль з галилєи и пришоль въ оукраиныи оудєйскыя по оноуи сторонѣ їордана» (Мф. XIX, 1);
«И прихожєвали к нємоу зо всєи оукраины їоудєйскои и иєр(с)лимьлянє» (Мк. I, 5);
«И рознєслася повѣсть єго гнє(т) по всєи оукраинѣ галилєйскои» (Мк. I, 28);
«Бѣгаючи по всєи оукраинѣ ть(и) почали на постєля(х) к нємоу носити нємоцныи» (Мк. VI, 54);
«И плыноуль до оукраинь далманоутьскыхь» (Мк. VIII, 10);
«И ходиль по въсєи оукраинѣ їорданьскои проповѣдаючи» (Лк. III, 3);
«И пєрєєхали до оукраины гадариньскои которая є(ст) з дроугои строны напротивь галилєи» (Лк. VIII, 26).
Тож слово «Україна» у староукраїнській мові означало «країна». Аналогічне значення у класичній латині мало слово «rus». Обидва слова могли вживатися паралельно як синоніми. І значно раніше, ніж це зафіксували писемні джерела. Отже, маємо ще один неспростовний доказ того, що Русь – це Україна, як би не намагалися довести зворотне наші вороги.
