Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Уродженець Полтавщини 29-річний Руслан в цивільному житті забивав та обробляв худобу, зараз же він воює проти російських загарбників.
Про захисника розповіла 4 липня окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського.
Побратими відзиваються про Руслана як про чоловіка скромного, але водночас надзвичайно сміливого та надійного.
Він виконує завдання, на які не завжди рішаються інші — першим зайти на відбиті позиції, замінувати ділянку перед носом ворога, виїхати у складі групи швидкого реагування тощо. Нещодавно завдяки відвазі та рішучості хлопця було врятовано життя його побратима.
«Одну з наших позицій щільно обстрілювали з мінометів, потім почалися атаки дронів-камікадзе, Мене викликав комбат. Одного з піхотинців важко поранено, треба негайна евакуація. Чи погоджуюся я серед білого дня спробувати його витягнути? Звісно!», — розповів М’ясник.
За його словами, не гаяв й хвилини. Завів квадроцикл, взяв одного воїна на посилення позиції та поїхав.
«Всі стежки та під’їзди я добре знав. Підскочив прямо до окопу. У хлопця осколками побиті ноги, крові багато, стояти, тим більше ходити не може. Посадив його за собою, він мене обняв, і я помчав назад. Пощастило, нас оминули дрони. На все — про все вистачило трошки більше пів години», — згадує М’ясник.
За його словами, поранений втратив півтора літра крові й до евакуації в сутінках міг просто не дожити.
«Чи зробив би я це ще раз? Так, стільки, скільки потрібно. Страшно всім, але для мене страшніше підвести колектив, побратимів. Це моя друга родина зараз», — каже М’ясник.
Як повідомляла АрміяInform, двічі поранений, відмовлявся від евакуації. Історія офіцера-десантника капітана Івана Гончаренка — Героя України.
