ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

«На „стабіку“ під Барвінковим коридор був завалений людьми, а підлога була вся в крові»: війна фотокора АрміяInform «Мауглі»

Life story Новини
Прочитаєте за: 9 хв. 16 Червня 2024, 6:27

Війна фотокореспондентки АрміяInform Олени на псевдо «Мауглі» триває вже одинадцятий рік. Навесні 2014-го, розуміючи, що окупація Криму неминуча, дівчина поїхала на півострів, щоб попрощатися з улюбленими місцями. А також поглянути в очі колишнім друзям-росіянам...

Олена розповідає, що частина її дитинства минула на Курщині. Маючи непосидючий характер, дівчина дружила з хлопцями та грала в хлопчачі ігри. Коли її товариші підросли, вони одягнули однострій країни-агресорки і пішли війною на Україну…

Жовтий колір весняної квітки став для тих, хто підтримує Україну, знаком єдності та незламності…

— 8 березня 2014-го я вийшла на зупинці поблизу Перевального. Поряд — військове містечко. Стежкою спустилася на полігон, де зустріла українського «строковика». Розговорились. Він сказав, що ті, хто захопив військову базу, примушують їх присягнути росії, — згадує Олена. І додає, що проти українських військових окупанти застосовували своєрідні тортури, цілодобово крутячи в гучномовець російські «патріотичні» пісні на кшталт «Господа офицеры».

Поки земляки розмовляли між собою, їх оточили «ввічливі люди» в російському однострої, поклали долілиць і заламали руки.

Поки перевіряли документи Олени, один з російських вголос заявив, що українців за національністю чи тих, хто має українське громадянство, треба вбивати.

— Вони не приховували, що на окупації Криму не зупиняться. Це був березень 2014 року. Тоді росіяни відверто казали, що підуть далі — «ти з Києва? Ну то побачимося в Києві», я обіцяла, що вони отримають відсіч. Як ви бачите, ми намагаємося дотримуватися обіцянок. І зараз вже відомо, що відбувається з тими, хто не відмовляється від українського громадянства на окупованих територіях, — розповідає дівчина.

Згодом, коли за кілька годин Олену звільнили, вона повернулася до Сімферополя. В око тоді впало, що багато дівчат і жінок несуть жовті тюльпани. Колега-журналіст розповів дівчині, що жовтий колір весняної квітки став для тих, хто підтримує Україну, знаком єдності і незламності…

— Я не знаю, що зараз з тими людьми — чи виїхали вони, чи їх репресували, або вони якось пристосувалися… Але знаю, яка тоді була напружена атмосфера і скільки людей нарочито ходили із цими тюльпанами, тим самим підкреслюючи свою сміливість, — ділиться військовослужбовиця.

Про позивний «Мауглі»

Працюючи в Укрінформі, дівчина перейшла на посаду фотокора, щоб їздити частіше на схід країни, де точилася війна.

— Влітку 2014-го я почала відвідувати українські підрозділи разом з волонтерами. Ми кооперувалися, збирали допомогу. Водночас вчилася певних речей, які стосувалися артрозвідки. А згодом, у 2015-му, коли побратими запропонували залишитися з ними в підрозділі, стала добровольцем, — розповідає Олена.

Саме там дівчина взяла собі позивний «Мауглі». Згадує той випадок зі щирою усмішкою:

— Побратими довго не могли вигадати влучне псевдо для мене. Все вирішив випадок, коли під час мого чергування приїхала перевірка. Над проходом у нашу траншею висіла велика скоба, на якій я іноді розминала плечі. Так ось у той момент я розхитуюся на ній, чую чиїсь кроки й кричу: «Еге-гей!». Я ж думала, що то побратим повертається. А тут заходить якийсь полковник і питає: «Що це у вас за Мауглі?». Відтоді і ношу цей позивний.

«Медицина, як то кажуть, мене наздогнала на війні»

У серпні 2017-го Олена перейшла до добровольчого медично-евакуаційного підрозділу «Ангели Тайри».

— Я свого часу хотіла стати лікарем. В юності навчалася в гуртку МАНу, вже під час війни проходила курси з тактмеду. Плюс мама сильно хворіла, тому медична справа для мене не була чужою. Склалося по-іншому, вступила до КПІ, але медицина, як то кажуть, мене наздогнала на війні.

Спочатку Олена їздила на ротації в район АТО, а згодом ООС — у Приазов’я. Деякі населені пункти, звільнені у 2016 році, юридично лишалися «сірою зоною», через що були проблеми, зокрема з медичною допомогою. Команда «Ангелів Тайри» спільно з підрозділом ДУК ПС створила фельдшерсько-акушерський пункт, де надавали допомогу цивільним.

— У тих селах було багато стареньких, людей із хронічними хворобами, які більшу частину життя важко працювали на заводах і шахтах. А також неблагополучних. От ми і рятували то дітей — соціальних сиріт, то отих бабусь-дідусів, які, бувало, жили на вулиці за 500 м від ворожих позицій. Основну роботу тягнув на собі побратим з Маріуполя Ігор Надолько, комісований після важких контузій. Він, по суті, жив на ФАПі і був швидкою допомогою для кількох селищ.

Широкомасштабне вторгнення

У 2022-му, аналізуючи ситуацію, яка склалася в прикордонні росії поблизу України, Олена та її побратими — розвідники й медики — готувалися до повномасштабної війни: «тривожні» наплічники стояли напоготові, а між людьми була домовленість, як діяти, коли росіяни підуть у наступ. У разі російської атаки на Сході та Півдні збиралися їхати в Маріуполь. У випадку наступу на Київ — залишитися в місті і чинити спротив.

…Наприкінці лютого 2022 року повз будинок «Мауглі» в Бучанському районі Київської області пройшли сотні одиниць російською військової техніки.

— 25 лютого я вийшла з дому зі своєю зброєю, «снарягою» і патронами в кишенях. Ми готувалися до апокаліптичного сценарію, коли росіяни одразу вдарять по інфраструктурі — не буде світла і зв’язку. Але сталось трохи інакше. І в перші дні ми з побратимами вдень і вночі отримували дані щодо просування ворога на Київщині, я наносила на карту точки. Коли вперше під час дводенного «увалу» потрапила на ті місця, побачила характерні сліди, які лишає палаюча техніка.

Олена була присутня і під час проведення контрдиверсійних заходів та затримання російських ДРГ. Згадує, що основна маса диверсантів заїхала напередодні великої війни — жили по хатах та координували всякі провокації зсередини.

— Серед затриманих були і наші співвітчизники — ті, хто передавав координати ворогові та був впевнений, що незабаром очолять якусь місцеву окупаційну адміністрацію. Були й ті, хто продавався за п’ять перерахувань по 300 гривень.

Згодом підрозділ «Мауглі» вирушив на Чернігівщину, де разом з іншими підрозділами Сил оборони під час тритижневої операції звільнили 10 населених пунктів. Дівчина згадує, як її побратими невеликими групами з мінімальним боєкомплектом, часто без засобів захисту, влаштовували засідки на колони російської техніки. Були й ті, хто поліг у тих нерівних боях…

— Був момент, коли ми з напарником, готуючись до чергування, ділили плити з мого броніка на двох: одна — йому, друга — мені. Деякий час у нашому «еваку» каска була лише у водія — бо він мав вивезти всіх. Йому потрібно було залишитись живим. Потім приїхав мій чоловік із вантажем допомоги, і ми змогли укомплектувати медпункт, отримали хороші бронежилети, — розповідає дівчина.

Саме на Чернігівщині Олена вперше побачила нескінченні воєнні злочини росіян проти місцевого населення.

— Після деокупації ми одні з перших заїхали в Новий Биків. Забрали у швидку пораненого цивільного і чоловіка з обмороженням ніг. Рашисти тримали місцевих чоловіків у контейнері 30 днів. Я не знаю, чим це все закінчилося, але, найімовірніше, йому прийшлося ампутувати пальці на ногах.

Згадує українська військовослужбовиця і про розстріляних росіянами співвітчизників, тіла яких лежали на вулицях селищ, і про викрадених жінок і дівчат, доля яких залишалася невідомою, і про те, як окупанти ховали своїх офіцерів на місцевих кладовищах, а «мобіків» — у «братських» могилах, перед тим спаливши або розкатавши гусеницями броньованої техніки…

8 квітня 2022 року «Мауглі» з побратимами і посестрами мобілізували до новоствореної частини у складі ССО. На той момент вони перебували в Барвінковому на Харківщині. Щоб якось зловити зв’язок та передати інформацію людині, яка займалася оформленням, довелося залізти на «ракету» на дитячому майданчику.

— Саме на тому напрямку ми познайомилися з російською авіацією і ФАБами. Дивом вижили. Я і досі не виношу звуку літаків, — каже дівчина.

Близько місяця Олена з екіпажем жили й працювали на стабілізаційному пункті, з якого виїжджали на чергування:

— Були дні, коли коридор заставлений ношами з пораненими, підлога вся в крові. Для важких, крім протишокової, прямо там доставили ще два столи. І лікарі зеленого кольору, анестезіолога хитає з боку в бік, бо не відпочивали кілька діб. А скільки кінцівок врятували хірурги, проводячи складні втручання. Знаю, що їх сварили й погрожували перевести на тилові шпиталі за те, що в момент світлого проміжку між хвилями надходжень поранених вони обирали не відпочинок, а години в операційній. Коли офіційно стали оприлюднювати наші дані, я виклала у фейсбуку діалог з одним з лікарів: «Я взагалі не воєнна людина… Чесно, важко. Але якось прослужив півтора року, вирішив що можу, — він подивився мені в очі, наче йому непросто давалися слова, але і мовчати було несила, — а тут… ти бачиш. За цей день нам випало стільки роботи, скільки у мене було за 5 місяців в АТО».

Медикиня розповідає, як лікарі боролися буквально за кожне життя, навіть коли бачили, що травми несумісні з життям, але боролися згідно з усіма протоколами.

— Лікар виходить з протишокової, щоб ковток свіжого повітря зробити, а ти на нього дивишся запитально. Він головою показує — ні… І повертається туди. І вони ще годину того пацана тримають, а потім виносять у пакеті.

Олена із захопленням і повагою згадує тих, з ким рятувати життя було за честь. І жартує, що ще трохи попрацювавши в такій команді, могла б стати операційною сестрою. Бо коли було багато важких, її допускали асистувати під час різних маніпуляцій і втручань. Переважно ж дівчина й інші бойові медики займалися легкими пораненими.

Донеччина

Влітку 2022-го був Бахмутський напрямок. Дівчина потрапила на знайомі місця, які змінилися до невпізнаваності:

— Село Кодема, наш глибокий тил у 2015-му, де ми з побратимами відпочивали, купалися, заряджали прилади, ворожа авіація й арта буквально стирала з землі. Коли стало зрозуміло, що скоро там буде «сіра зона», шукали спосіб, як вивести дитину, яка лишалася зі слабоадекватним дідусем. На той час примусової евакуації не було. Військова, яка родом з того села, згодом повідомила, що дівчинку забрали росіяни.

Олена каже, що за 10 років війни доля зводила її з різними медиками  як з тими, хто боровся за життя бійця до останнього і робив надможливе, витягуючи з лап кістлявої, витрачав час, який можна було витратити на відпочинок, на рятування тих, хто споконвіку перебуває поряд з людиною та від війни страждає навіть більше, ніж ми. Мова йде про тварин.

«Україна. Війна. Людяність. За кадром лишився маленький друг собаки Ади. Йому 9 років і у нього осколкові поранення ноги з пошкодженням кістки. Але з ним все буде добре, він вже у відносно безпечному місці. Бо повністю безпечні місця в нашій країні наразі навряд чи існують.

Ада залишилася з нами. Ветеринар сказав, що як доживе до ранку, то приїде забере. Ми сміємось, що самі не завжди впевнені, чи доживемо до ранку.

Одним словом  удачі нам і незвичайній пацієнтці фронтового стабпункту» пише на своїй сторінці у фейсбуці Олена.

На жаль, були серед її колег і ті, чия байдужість, часто прикрита бюрократією, вбивала…

Восени «Мауглі» у складі евакуаційного екіпажу чергувала на стабпункті в Торецьку. Бойові групи їхнього підрозділу виконували завдання на тому напрямку.

— Це була складна евакуація: двоє наших важкопоранених і двоє із суміжного підрозділу. На жаль, двоє хлопців так і не вижили.

Медикиня згадує, що під час евакуації невдало впала. Але на адреналині тоді не відчувала болю.

—Ситуація була складна, треба було бігти, займатися пораненими. Потім мала бути з ними і на шпиталі, простежити за всім, зʼясувати куди їх повезуть далі. Коридори шпиталю були переповнені важкими, я сиділа біля нош із побратимом на підлозі, поклавши йому свою фліску під голову в черзі в операційну. Ну куди мені було комусь скаржитися на те, що на цьому тлі здавалося дрібницею.

Проте вже ввечері, коли «Мауглі» повернулася на «стабік», лікар наголосив, що ситуація зі здоров’ям у дівчини серйозна. Але від «еваку» військовослужбовиця відмовилася.

За кілька днів підрозділ вивели, і Олену відвезли в шпиталь. Вердикт  перелом ноги, порвані звʼязки  4 місяці лікування.

Тоді ж далися взнаки і наслідки старих контузій. Через низку складних і сумних обставин Олена була змушена змінити спеціальність. У лютому 2024 вона вперше за два роки взяла до рук камеру.

—Свого часу я шкодувала, що навесні 2022-го з нами не було людини, яка б знімала, писала. Навесні 2024-го я приїхала на стабпункт Окремої механізованої бригади «Магура», щоб сказати тим, кого поважаю: «Ваші голоси мають бути почутими, ваші слова і історії важливі, ваші обличчя і руки мають бути закарбовані в історії нашої відчайдушної боротьби».

І ще. Особиста зброя М4, з якою я провела перші 7 місяців, і медукладка завжди готові до роботи. А поки що нехай камера побуде мені за зброю.

Фото з архіву героїні

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
російський терор: масовані удари на Херсонщині й атака по бригаді швидкої меддопомоги

російський терор: масовані удари на Херсонщині й атака по бригаді швидкої меддопомоги

Сьогодні, 19 липня, зранку росія атакувала з дрона бригаду швидкої медичної допомоги у передмісті Херсоні.

Батальйон «Донбас» показав роботу свого РСЗВ-пікапу

Батальйон «Донбас» показав роботу свого РСЗВ-пікапу

Кадри бойової роботи по окупантах показав батальйон спеціального призначення «Донбас» 18-ї Слов'янської бригади НГУ.

Третя штурмова показала фільм про те, як стала ар’єргардом у Авдіївці

Третя штурмова показала фільм про те, як стала ар’єргардом у Авдіївці

Третя окрема штурмова бригада ЗСУ опублікувала майже годинний фільм, який складається з кадрів, знятих її бійцями на екшн-камери під час операції в Авдіївці на початку лютого цього року.

На Харківському напрямку ворог понад 400 разів обстріляв позиції Сил оборони

На Харківському напрямку ворог понад 400 разів обстріляв позиції Сил оборони

Станом на ранок від початку доби, 19 липня, підрозділи Сил оборони відбили 2 ворожі атаки на Харківському напрямку. Триває ще одне бойове зіткнення.

19-річний «Мадара» повернувся з Німеччини, щоб стати морпіхом

19-річний «Мадара» повернувся з Німеччини, щоб стати морпіхом

Про бійця з позивним «Мадара» розповіли у Військово-Морських Силах Збройних Сил України.

Наслідки російських обстрілів за добу: постраждали жителі 114 населених пунктів

Наслідки російських обстрілів за добу: постраждали жителі 114 населених пунктів

Протягом минулої доби, 18 липня, російські війська обстріляли територію 9 областей України.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Снайпер

від 40000 до 120000 грн

Житомир

1 ОБрСпП ім. Івана Богуна

Діловод, військовослужбовець

від 25000 до 125000 грн

Одеса, Одеська область

Електрик-Військовослужбовець

від 20100 до 125000 грн

Дніпро

Косівський РТЦК та СП

Водій, військовослужбовець

від 20000 до 120000 грн

Київ

21 окремий батальйон спеціального призначення

Авіаційний технік, бортовий оператор

від 50000 до 50000 грн

Ужгород

Харківська окрема авіаційна ескадрилья