Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Останнім часом звучить досить багато питань, пов’язаних з безпілотниками. Зокрема, одні розцінюють їх чи не як панацею, інші кажуть, що це окремий вид озброєнь, треті кажуть, що це не більше, ніж іграшка в умовах дедалі більшої РЕБівської протидії.
Наш кореспондент розмовляв про перспективи використання і розвитку безпілотних систем з полковником Павлом Хазаном, який тривалий час був безпосередньо причетний до розвитку безпілотних та роботизованих систем у ЗСУ.
— Я думаю, що майбутнє за безпілотними та роботизованими системами. Наша мета як людей, які займаються розвитком таких систем та їх застосуванням, зробити так, щоб зрештою у нас воювали дрони.
Кінцева мета: ми маємо замінити солдата на робота. Звичайно, це така далекоглядна мета, на сьогодні ми поки що солдатів роботами замінити не можемо, але ж ми маємо максимально застосовувати безпілотні і роботизовані системи там, де це можна зробити.
Історія безпілотних систем у Збройних Силах почалася десь у 2014 році з квародкоптерів «Фантом». Тоді багато хто вважав, що це якісь іграшки, що це несерйозно, а люди, які запускають коптери, якісь дивні.
На той момент це були добровольці. Але вже тоді завдяки безпілотним системам бійці мали можливість побачити, що відбувається там, де ми не можемо це побачити зі спостережних пунктів, а розвідка не може зайти ногами.
І вже тоді це почало давати можливість зберегти життя нашим солдатам. Отже, з 2014-го року безпілотні системи розвинулися дуже серйозно.
На сьогодні це дуже потужна військова техніка і зброя, причому не тільки повітряна, а й наземна та морська. Завдяки безпілотним системам ми коригуємо стрільбу артилерії, проводимо аеророзвідку, підтримуємо ситуаційну обізнаність, вражаємо ворожі цілі.
Також безпілотники використовуються, щоб замінувати та розмінувати якісь території, доставити вантаж, здійснити евакуацію поранених.
— Тобто, чим далі, тим більше розширюється спектр їх використання. Особливо часто сьогодні виникають питання щодо спроможності замінити дронами артилерійські системи. Ваша думка з цього приводу?
— Сьогодні дрони-камікадзе «відкусили» вже серйозний сегмент від артилерії. І останні півтора року з’являється багато таких завдань, де більш ефективним буде працювати бомберами, безпілотними системами, що скидають боєприпаси, або одноразовими БПЛА.
Такими системами ми можемо вразити ворожі цілі доволі ефективно з точки зору співвідношення «ціна — якість». Є одноразовий FPV-дрон, який умовно коштує 1000 доларів, а знищити він може «Тор» чи «Бук», чи станцію РЕБ, що значно дорожчі.
Бійці одного з наших найкращих підрозділів — роти ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБАК) однієї з бригад — не так давно протягом місяця знищили 4 комплекси «Борисоглебськ», що коштує понад 20 мільйонів доларів.
Ці одноразові баражуючі боєприпаси не такі дорогі, як постріл артилерійським керованим снарядом. Це зовсім не означає, що ми будемо відмовлятися від артилерії, вона — потужна зброя для знищення великої кількості техніки на значній території.
Але безпілотні одноразові системи стають дедалі ефективнішими. Над розробками працюють і в Україні, і в інших країнах. Я впевнений, що в найближчому майбутньому використовуватимуть безпілотні носії, що нестимуть ці баражуючі боєприпаси та будуть здатні вражати ворожу техніку.
— Такими безпілотними носіями зброї є, зокрема, турецькі «Байрактари». На початку вторгнення про них навіть пісні співали. Як вони себе проявили?
— «Байрактари» — це доволі специфічні літаки, на той момент часу вони виконали свої функції, подробиці їхнього використання не дуже афішуються, тому не буду говорити про якісь особливості. Це серйозна система, одна із платформ для застосування баражуючих боєприпасів. Вони використовуються в Повітряних Силах, ми такі великі системи не використовуємо.
— А де, власне, розподіл між Повітряними Силами та військовими БПЛА?
— У нас здебільшого використовують БПЛА для розвідки та коригування артилерії: «Лелека», «Фурія», Heidrun та інші. Це системи літакового типу, масою до 10 кг, вони здатні перебувати в польоті зараз вже понад дві години. І, звісно, ми використовуємо багато систем мультироторного типу. Повітряні Сили використовують більш великі і важкі системи.
На сьогодні взагалі без дронів, без безпілотних систем неможлива робота будь-кого, не тільки розвідки. Підтримка штурмових дій, коригування стрільби артилерії, взагалі коригування будь-якого вогню.
У командира на взводному опорному пункті (ВОП) має бути свій дрон для ситуаційної обізнаності, для управління боєм та своїм підрозділом. Так само як авіаційні, на сьогодні розвиваються наземні системи, поки що з використанням імпортних комплектуючих.
— Наскільки небезпечно може бути їх використання? Наприклад, наявність шпигунських програм чи жучків — коли щось купуємо, скажімо, з китайських сайтів?
— Якщо ми купуємо там шматок пластику, то ніякої небезпеки, але якщо ми купуємо електроніку, то немає жодних гарантій. Потрібно, щоб фахівці уважно все дослідили на наявність back-doors.
А це дуже непроста річ. У нас люди сьогодні використовують китайські телефони, різного роду китайську техніку. Тому гарантувати безпеку можна тільки після того, як фахівці cyber-security проведуть перевірку.
Я думаю, що ми повинні дедалі більше відходити від китайських комплектуючих, елементної бази та програмного забезпечення. Певні кроки для цього ми вже робимо. Програмне забезпечення розробляти легше, для цього не потрібні великі виробничі потужності, а лише розумні люди.
Україна поки що не виробляє, наприклад, чіпи, серйозну оптику. А в майбутньому ми маємо до цього всього прийти. Весь цивілізований світ разом з Україною, що має такого серйозного ворога, має над цим замислюватися.
— Які перспективи виробництва українських БПЛА?
— Без перебільшення, можна сказати, що Україна вже стає локомотивом у виробництві безпілотних систем, тут все випробовується. Якщо безпілотна система не літає в Україні, на війні, то можемо вважати, що її на ринку не існує.
На сьогодні цей ринок суттєво змінився. У Західній Європі та США дуже уважно спостерігають за тим, які саме системи використовують в Україні, бо використання в нас цих систем є таким собі сертифікатом, що ці системи можна закуповувати і для армій інших країн.
Полігонів до цього не було, африканські та азійські конфлікти не можуть вважатися співставними з війною росії на території України. До нас після широкомасштабного вторгнення приїздили наші колеги з інших країн, щоб ми їх навчали безпілотних систем.
І вони казали, наприклад, що в них є досвід використання їхніх систем в Малі. І оскільки це було кілька разів, то почало викликати у нас здорову посмішку, бо воно зовсім не походить на теперішню війну.
— Всі ці операції в Азії та Африці можна вважати, по суті, поліцейськими, адже не було серйозного спротиву.
— Ми прекрасно розуміємо, хто був для них ворогом у цих операціях: озброєні формування, що не мали, наприклад, засобів РЕБ, а лише якусь стрілецьку та протитанкову зброю. А рівень засобів радіоелектронної та кіберборотьби, що використовується проти нас, змушує робити ці системи більш і більш досконалими.
— А тепер розкажіть, будь ласка, про наземні системи. Вони мало де висвітлюються.
— Вони почали розвиватися вже після того, як ми мали безпілотні авіаційні комплекси. Здебільшого це системи, що використовуються для транспортування вантажів, перевезення й евакуації поранених, мінування та розмінування, спостереження, моніторингу, оснащені різними сенсорами: як, наприклад, акустичні чи сейсмо, і ті, що дають уявлення про навколишнє середовище, повітря, воду, наприклад, щоб розуміти ймовірність хімічної атаки.
На них монтують також різного роду вогневі засоби: кулемети, гранатомети, вогнемети, безпілотні системи, які можуть виїжджати з метою здійснення штурмових дій та знищення об’єктів інфраструктури ворога. Також, щоб буксирувати військову техніку. Поки вони не дуже популярні та масові, але їх все більше і більше у ЗС. Наприклад, естонський Themis.
