ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

«Комусь з нас спало на думку: нас розстріляють — в душовій легше змивати кров…» — «Герда» про російський полон

Life story Новини
Прочитаєте за: 11 хв. 29 Квітня 2024, 6:26

Вихід Маріупольського гарнізону з «Азовсталі» активно висвітлювали пропагандистські канали країни-агресорки. Посіпаки путіна так і бажали почути від українських оборонців слова розпачу або хоча б прохання пощади. Проте — отримали інше...

Кореспондентка АрміяInform продовжила розмову з Марією Чех, військовослужбовицею полку «Азов» на псевдо «Герда», яка пройшла крізь пекло боїв у Маріуполі, а потім — майже рік російського полону.

— На пост-мосту в Маріуполі я так і заявила російським «журналістам» — я відчуваю гордість: за побратимів, за себе, — згадує дівчина. І цю гідність вона пронесла до самого повернення на батьківщину.

Кожен з нас повинен мати такий собі «щит» з якихось позитивних емоцій, щоб мозок міг спиратися на них в екстремальній ситуації

… На третій день виходу з «Азовсталі» автобуси з військовослужбовцями Маріупольського гарнізону дісталися селища Оленівка, де в буцегарні місцевого ДІЗО Герді треба було перебувати наступні два місяці. На запитання, чому їх розводять по камерах, а хлопців відправляють у бараки, адже в міжнародному законодавстві зазначено, що військовополонені повинні утримуватися в таборі всі разом, наглядачі відповідали: «щоб ваші ж товариші вас, жінок, не зґвалтували»…

Ця абсурдна заява викликала неабиякий сміх серед українських військових — кілька місяців всі вони жили в одних приміщеннях, спали на сусідніх ліжках, їли з одного столу, але про будь-яке насилля жодного разу мови не було.

— Впевнена, росіяни могли так вчинити, адже всі ці судження — це спроба спроєктувати їхню сутність на нас, — зазначає Марія.

Дівчина ділиться, що довгий час розум сприймав події, які з нею відбувалися, саме як якийсь комп’ютерний квест. Водночас підкреслює, що те, як конкретна людина переживе війну, буде готовою боротися, — залежить від бекграунду, який вона мала до цього.

— Кожен з нас повинен мати такий собі «щит» із якихось позитивних штук, емоцій, згадок, щоб мозок міг спиратися на них в екстремальній ситуації.

Військова згадує, що навіть коли побачила ілюстративні плакати та написи з правилами поведінки в СІЗО, чомусь на думку спало, що схожим шрифтом були зроблені надписи в українських музеях. І цей ескапізм рятував мозок на перших порах.

У липні 2022-го в камеру за «Гердою» прийшли з наказом — збирати речі для подальшого етапування.

— Чесно, я була впевнена, що мене везуть на обмін. Навіть не збентежило, що очі знов обмотали скотчем, а руки зв’язали.

Жорстока реальність наздогнала Марію в Донецьку. На те, що на виході з автозаку її боляче штовхали, українська військовослужбовиця не звернула уваги — біль завжди був пов’язаний з екстремальними видами спорту, тренуваннями, яких в її колишньому житті було достатньо.

Але коли дівчина спускалася крутими сходами автівки, спіткнулася та автоматично простягнула руки наглядачу, щоб той її підхопив — росіянин відсунувся.

— Вони нас страшенно боялися. Відчували неабияку небезпеку навіть від зв’язаних дівчат. Я впала тоді і подумала, що це вже не квест…

Наступні кілька тижнів стали суцільною стрічкою допитів та знущань. «Герда» згадує, що під час стресу організм видавав дивну реакцію: вона сміялася. А ще «не соромилась» питати своїх мучителів: «навіщо бити до непритомності? який сенс?», за що вчергове отримувала по обличчю.

— Мене рятувала повна дисоціація з тілом — я в певний момент можу вимкнути психіку. Попри побої, знущання, електрошокери, їхні «дізнавателі» нічого конкретного від мене не добилися — вони випитували інформацію, про яку я не могла знати, а ось запитати щось зі сфери моєї діяльності тями в них не вистачило. Я не погодилася дати якесь брехливе інтерв’ю, не підписала жодного папірця із «зізнанням», — розповідає «Герда».

Мої кати лише казали: «в тебе більше немає вибору — все, що з тобою далі відбуватиметься, залежатиме від нас»

Крім фізичного впливу, російські кати постійно намагалися принизити бранців, примушуючи знімати одяг. З Марією це вперше сталося на одному з чергових допитів.

— Вони наказали мені роздягнутися. А потім з табличкою — знаєте, такою, як у фільмах про злочинців, фотографували і в профіль, і в анфас. Я їм тоді казала, що вони принижують насамперед себе, адже в мене немає виходу, крім як терпіти, а вони можуть ще щось змінити. А мої кати лише хмикали і казали: «в тебе більше немає вибору — все, що з тобою буде далі відбуватися, залежатиме від нас», — згадує «Герда».

Розповідає колишня полонена про ще один випадок масового приниження українських дівчат, які утримувалися в донецькій буцегарні. За кілька днів до нового року, перед прибуттям якогось великого начальника, наглядачі загнали бранок у душові, примусили зняти одяг та стати обличчям до стіни. Той момент Марія порівнює зі стрічкою «Список Шиндлера»: єврейських жінок так само пригнали в баню і наказали роздягнутися. Побачивши під стелею труби з отворами, хтось із героїнь вирішив, що це «душогубка», в якій вони помруть, отруєні газом. Тоді почалася масова істерія…

— От комусь і з наших дівчат спало на думку, що нас зараз тут розстріляють, бо в душовій легше змивати кров. Я тоді ще подумала, що якась логіка в цьому є…

За хвилину вертухаї наказали бігти по одній «продолом» (на тюремному жаргоні — довгий коридор, по боках якого розташовуються камери. — Авт.).

— Вони забороняли нам прикриватися. А я в той момент подумала, що якщо я зараз помру, то помру з гідністю — нехай це буде мій останній протест. І рук від грудей не відривала.

За що отримала чергового стусана в спину і погрозу бути розстріляною. І в той же момент зрозуміла — сьогодні їх ніхто не вб’є. Бо якби рашисти мали такий намір, зробили б це тут і зараз невідкладно…

І дійсно, в сусідньому приміщенні на дівчат полилася гаряча вода.

— Нам дали на миття п’ять хвилин максимум. Видали на всіх декілька шматків смердючого господарського мила — вже достатньо «поюзаного». Пам’ятаю, ми, більш ніж двадцять осіб, спочатку штовхалися через метушню, а коли трохи розслабилися — сміялися і жартували… До речі, той начальник до нас так і не дійшов — на нього якийсь шматок штукатурки дорогою впав, — з посмішкою згадує дівчина.

Катування спрагою — «я пожалкувала, що не загинула на „Азовсталі“ як герой»

У полоні «Герда» мала лише дві слабкості. Одна з них — відсутність інформації про коханого.

— В Оленівці ми кілька разів бачилися з Карлом. Один раз він навіть зобразив сердечко руками. І це була така романтика, я була така щаслива. Але потім, після теракту, я їхала з глузду через цю невідомість.

Про загибель побратимів в Оленівці «азовка» дізналася випадково. В камері, де вона утримувалася, скло на вікні мало формальний характер — воно було просто приставлено, та функції захисту від негоди і морозу не виконувало.

— Іноді, коли вітер дув у наш бік, ми чули звук радіо. Так і дізналися про трагедію…

Саме цією невідомістю окупанти намагалися маніпулювати. Проте Юрія, чоловіка Марії, звільнили з полону у вересні 2022-го. Тоді росія повернула 215 українських військових, серед яких були 108 воїнів з «Азову», зокрема деякі командири. В обмін на них Україна передала Віктора Медведчука. Увесь цей час «азовка» не знала, що її чоловік живий і повернувся додому.

Другою слабкістю для Марії стала їжа.

— Після дефіциту продуктів у Маріуполі та перебування в Оленівці, тобто 5 місяців голоду, в мене почалося порушення харчової поведінки. Я не могла наїстися.

Військова згадує, що переважно раціон полонених становили злиплі макарони, змащені великою кількістю сонячної олії. Іноді туди додавали «курятину» — з тарілки можна було видобути якісь лапи, хвости, пір’я, курячі очі…

— Дівчата їли це через силу. А я мала філософський підхід: їжа — це енергія, оте шмаття курячого тіла — білок. До того ж я мала своєрідний бекграунд — подорожуючи країнами Азії, куштувала місцеву кухню: різних там комах та личинок. І з точки зору фізіології — мій мозок сприймав цю їжу як задоволення, якого ми не отримували в неволі.

Одним з найстрашніших став момент, коли російські кати перекрили бранцям воду. Цей жах тривав 5 діб. «Герда» розповідає, що вода взагалі відіграє велику роль для роботи її організму — дівчина завжди багато пила, обирала між напитися або помитися — перше, а після контузії часто поливала голову, аби зняти нестерпний біль. Уже незабаром від спраги почалися марення…

— Це був один з моментів, коли я шкодувала, що не померла на «Азовсталі» героєм. Заздрила подругам, які загинули.

«Герда-FM»

… Той бунт, який влаштувала Марія в застінках донецької буцегарні, її побратими називали «Герда-FM». Відомий факт, що українські полонені опинилися в повній інформаційній ізоляції: росіяни розповідали, що Київ вже давно взятий, там панує імперська диктатура країни-агресорки, а захід України відійшов Польщі.

Одного дня до камери, де перебувала «Герда», підселили двох жінок, які перебуваючи на окупованих територіях, не втратили віри і любові до України. За це й були затримані…

— І ось ці дівчата почали нам розповідати правду. Але подавали інформацію дуже дозовано, оскільки ми повністю не могли сприймати її.

«Азовка» розповідає, що в той момент вона згадала, як її безпосередній начальник «Друг Калина» з побратимом «Доцентом» робили такі собі звіти, де вказували інформацію про втрати противника, які потім роздруковували та розвозили по позиціях, щоб підняти моральний стан бійців.

— Я вирішила спробувати передавати отриману інформацію по інших камерах, — ділиться дівчина.

Бранці вже вивчили графік перезмінок їхніх утримувачів. У ті лічені хвилини, поки «ботинки» (так поміж собою полонені називали вертухаїв. — Авт.) були відсутні поблизу камер, починався «ефір» — цінна інформація про успіхи української армії передавалася з уст в уста, з камери в камеру…

— Того дня я дізналася, що в Гаазі виписали арешт на путіна. І наприкінці свого повідомлення сказала: «все буде Україна!». І хлопці з дівчатами вже не змогли стримувати емоцій — прокричали: «Слава Україні!», «Дякуємо, Гердо!».

Радість побратимів була такою, що всі на мить забули про час і обставини, і навіть не помітили, як в приміщенні з’явилися «ботинки». «Азовка» згадує, що взяла тоді на себе відповідальність за «організацію бунту», а потім ще довго «вигрібала» за своє «радіо». Але ті хвилини радості, які вона подарувала товаришам, були дорожчими за біль від подальших побиттів…

Дорога додому

Марію звільнили з полону 6 травня 2023 року. Тоді на батьківщину повернулося 45 оборонців Маріуполя, серед яких було три жінки. Відомо, що їх обміняли на російських льотчиків. Переговори про цей обмін тривали майже рік.

Дорога «Герди» додому особливо не відрізняється від історій інших колишніх полонених — приниження росіянами наостанок, переїзд у вантажівках до аеродрому, переліт літаком, а потім — заповітне «Слава Україні, ви вільні!».

«Азовка» згадує, що транспорт з полоненими супроводжували чеченці. Саме вони повідомили, що українських військових везуть на обмін.

— У тому пануванні брехні і недовіри я майже їм повірила — у цієї нації теж є свої принципи. Жінкам-воїнам вони не брешуть, — розповідає військовослужбовиця.

Те, що відчувала Марія, дивлячись у щілину в тенті автівки, в якій її перевозили, можна було порівняти з почуттями сліпого, що прозрів.

— Я майже рік провела в камері, і ось, нарешті, я бачу вулиці — спочатку Донецька, потім якихось сіл. Вночі, коли нам дозволили вийти в туалет, я побачила місяць, відчула під ногами траву. Я кайфувала не від того, що ми їдемо на обмін, а саме через те, що бачу все це навколо себе! Це була саме фізична насолода! І якби мене знов у той момент повернули до камери, я б все одно відчувала себе найщасливішою людиною на землі, — згадує військова.

Перебуваючи майже рік у суцільному вакуумі брехні, полонені з підозрою ставилися до будь-яких фактів та висловлювань. Тому навіть коли до колишніх російських бранців звернулися українською — підійміть голови, виходьте з транспорту, ви вільні — ані вона, ані ніхто з тих, хто сидів поряд з нею, не ворухнувся.

— Всі розуміли, що може бути черговий «разводняк» — причина для того, щоб дати чергового стусана, — розповідає «азовка».

Уже потім, коли все ж таки всі набралися сміливості озирнутися по боках, побачили знайомі обличчя побратимів, які змінилися і постаріли за рік полону років на десять… Зі здивуванням зустрічали «Герду» — у полоні пройшла інформація, що дівчина загинула.

На волі

Марія згадує, що перші два тижні на волі вона не відчувала жодної емоції, окрім недовіри до оточуючих.

— Від цього навіть чоловік постраждав, — сумно посміхається дівчина.

Під час першої зустрічі Юрій вручив дружині коробочку, в якій повинна була бути прикраса, схожа на ту, що дівчина втратила на «Азовсталі». Чоловік придбав її на день народження «Герди», щойно вийшов з полону, і постійно носив із собою в очікуванні коханої. І навіть не помітив, як каблучка випала з упаковки.

— Я відкриваю ту кляту коробочку — а там порожньо! Я тоді дуже образилася — це було сильніше за мене, адже склалося враження, що весь світ мене ненавидить, всі бажають лише поганого. Карл тоді дуже засмутився, але вже незабаром виправив ситуацію, — розповідає «азовка», демонструючи прикрасу.

У подальшому Марії довелося навчати своє тіло реагувати на подразники, а мозок — відчувати емоції. Після контузії на «Азовсталі» у військової були порушення координації, а організм не реагував на біль — вона могла вдаритися об одвірок і нічого не відчути. Виникли і проблеми з пам’яттю — у перші дні в лікарні дівчина виходила з палати і не могла згадати дорогу назад, говорила по телефону, клала трубку і забувала, хто був її співрозмовник, не могла згадати обличчя рідних.

А ще всюди марилися побратими — живі, ті, хто ще в полоні, і загиблі…

Одного разу під час мітингу на підтримку українських військовополонених «Герда» переплутала іншу жінку із загиблою «Ромашкою». Ділиться — хотіла підійти, привітатися, обійняти. А потім зрозуміла — це жінка з патронатної служби «Азову», дуже схожа на «Ромашку»…

— Я з нею неодноразово спілкувалася після обміну, але мій мозок знову видав таку реакцію. Ну от що було робити? І я відходжу потім, і вона на мене дивиться дивно — мабуть, все зрозуміла.

Все ще важко Марії перебувати серед великої кількості людей, вона й досі здригається від різких звуків і рухів.

Довгий час колишня полонена боролася і з байдужістю до життя.

— Мені було все одно, що одягати, що їсти. Мене питали, що ти хочеш, а я не знала, що відповісти. На той момент в мене було одне бажання — щоб мене не били і щоб усі були живі.

З того стану «Герду» вивів коханий. За другою освітою біолог, дівчина неодноразово розповідала чоловіку про рептильний мозок — частину людського мозку, яка відповідає за задоволення найнеобхіднішого. Саме через нього чоловік вирішив «достукатися» до емоцій дружини. Для цього він повів дівчину в один з магазинів відомої української парфумерної мережі.

— Ми заходимо всередину — він такий красивий, високий військовий, а я — страшненька недоглянута дівчинка. Звісно, дівчата зреагували на нашу появу, на мій погляд, не зовсім правильно, — розповідає Марія.

З крамниці дівчина вийшла з посмішкою та обраними парфумами — десь на пʼятому-шостому ароматі в неї увімкнулися почуття. І після цього попросила яблуко…

— Я розповідаю все це просто для того, щоб суспільство зрозуміло, що відбувається з українцями в полоні та на які наслідки очікувати рідним при зустрічі, — наголошує в розмові «Герда».

Про мрії

Наразі Марія Чех проходить реабілітацію. Лікування триває майже рік. Як жартує дівчина, вона відчула, що має органи.

Позаду в «Герди» декілька операцій — під час оборони Маріуполя вона зазнала численних травм обличчя, коліна, голови. Після жахіть війни та полону здоров’я похитнулося. Але дівчина мріє про дитину та планує зробити екстакорпоральне запліднення. Збір на це наразі відкритий.

Продовжує військовослужбовиця працювати і з психологом. Але в нашій бесіді не втрачає шансу звернутися до персоналу всіх закладів, де перебувають ті, хто пройшов російський полон. Вона зазначає, що в роботі цих установ потрібно переглянути багато аспектів — від дверей, які зачиняються на ніч на замок, до відер з написами фарбою.

— Зрозумійте, такі, здавалось би, дрібниці, травмують і без того травмованих людей. І реабілітація в такому закладі, яким би він чудовим не був, — буде не на користь!

У нашій бесіді «Герда» звертається й до обслуговуючого персоналу модних крамниць — не можна судити про людину за зовнішністю, адже ніхто не знає, який шлях вона пройшла до цього…

Зараз Марія дуже багато спілкується з журналістами. Дає інтерв’ю всіма мовами, які знає. Говорить про російсько-українську війну і побратимів, які і досі залишаються в полоні. Хоча й зазначає, що це надзвичайно складно — як морально, так і через фізичний стан.

А ще дівчина мріє… Мріє:

— народити дітей;

— написати книгу;

— створити власну колекцію одягу. (Колись, у минулому житті, Марія малювала ескізи, за якими її подруги шили речі. А перебуваючи за російськими ґратами, «розважалася», дивлячись, як сусідки по камері ходять по колу, і уявляла, що камера — це подіум, і подумки одягала подруг в розкішні сукні.);

— працювати з ветеранами і ветеранками та зробити так, щоб військовослужбовці «Азову» малу змогу багато подорожувати світом.

Фото з архіву Марії Чех «Герди» та інтернету

«Отямившись після вибуху, відчуваю на собі якусь вагу… І думаю, якого біса хтось кинув якісь мішки, а потім розумію, це — тіла людей»
«Отямившись після вибуху, відчуваю на собі якусь вагу… І думаю, якого біса хтось кинув якісь мішки, а потім розумію, це — тіла людей»

 

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
На Харківському напрямку ворог понад 400 разів обстріляв позиції Сил оборони

На Харківському напрямку ворог понад 400 разів обстріляв позиції Сил оборони

Станом на ранок від початку доби, 19 липня, підрозділи Сил оборони відбили 2 ворожі атаки на Харківському напрямку. Триває ще одне бойове зіткнення.

19-річний «Мадара» повернувся з Німеччини, щоб стати морпіхом

19-річний «Мадара» повернувся з Німеччини, щоб стати морпіхом

Про бійця з позивним «Мадара» розповіли у Військово-Морських Силах Збройних Сил України.

Наслідки російських обстрілів за добу: постраждали жителі 114 населених пунктів

Наслідки російських обстрілів за добу: постраждали жителі 114 населених пунктів

Протягом минулої доби, 18 липня, російські війська обстріляли територію 9 областей України.

Мотоциклетна атака росіян завершилася невдачею на Запоріжжі

Мотоциклетна атака росіян завершилася невдачею на Запоріжжі

У районі села Мала Токмачка ворог застосовує звичну тактику, атакує малими піхотними групами без використання бронетехніки, але на мотоциклах.

ГУР МОУ: росіяни масово скасовують тури до Криму

ГУР МОУ: росіяни масово скасовують тури до Криму

Ситуація на території тимчасово окупованого Криму спричинила масове скасування турів для незаконного відпочинку на курортах півострова, повідомляє Головне управління розвідки Міністерства оборони України.

Любителі легких грошей зі Львова потрапили до рук СБУ після «тестового» від фсб

Любителі легких грошей зі Львова потрапили до рук СБУ після «тестового» від фсб

Служба безпеки та Національна поліція затримали у Львові молодиків, які за вказівкою агресора готували серію підпалів авто українських воїнів.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Кухар

від 20000 до 20000 грн

Житомир

199 навчальний центр ДШВ ЗСУ

Водій, військовослужбовець

від 20100 до 120000 грн

Дніпро

108 ОБр Сил ТрО

Офіцер штабу (РЕБ)

Київ

Річкова флотилія ВМС ЗСУ

Номер обслуги до 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади

від 24000 до 124000 грн

Мукачеве, Закарпатська область

Помічник гранатометника

від 21000 до 121000 грн

Покровськ

107 ОБТРО м. Маріуполь

Водій, військовослужбовець

від 25000 до 70000 грн

Харків

Військова частина 9951 ДПСУ