Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
У світі знову відбувається локалізація регіональних блоків, і НАТО в недалекій перспективі може обмежитися лише Європейським континентом.
Про це, а також про те, що насправді означають заяви Президента Франції Емманюеля Макрона про направлення військ до України та експрезидента США Дональда Трампа про можливий вихід США з НАТО, розповів під час зустрічі в АрміяInform доктор філософії в галузі соціальних та поведінкових наук, офіцер ЗСУ Андрій Рудик.
— Останні заяви Трампа про НАТО дуже показові, але насправді це не нова ідея, не перша історія про те, що США можуть вийти з НАТО. Ці ідеї про перекладення відповідальності виникали давно. Тому що справді — маленькі держави НАТО користуються захистом більш великих держав.
За всієї поваги до Чорногорії, чорногорські війська становлять 2750 осіб, менше однієї бригади за чисельністю. Або Люксембург — держава-утворювач НАТО в 1949 році, одна з підписантів Північноатлантичної угоди. Наразі її збройні сили становлять 900 військовослужбовців, найменша армія НАТО. В Ісландії взагалі немає постійної армії. Там є лише підрозділи берегової охорони. Очевидно, основним бенефіціаром цієї історії є Сполучені Штати Америки. Вони наразі мають другий контингент в Європі після турецького. У Туреччині — найбільші збройні сили серед членів НАТО на Європейському континенті.
читайте також:
Експерт розповів, що ще від 1950-х років, коли створювався Європейський Союз, існувала ідея про створення єдиної європейської армії. Це відбувалося на тлі підготовки сталіна до Третьої світової війни.
— Це ні для кого не було секретом: готувались війська, готувалась техніка, озброєння. І Європа досить сильно боялася на той момент, переживши Другу світову війну, переживши новий поділ, встановлення холодної завіси, поділ Німеччини, поділ Австрії (існував до 1955 року. — Ред.). Боялася, що США не зможуть забезпечити належного захисту. Тому у Франції виникла ідея щодо створення єдиної європейської армії, — розповів Андрій Рудик.
Однак після того, як помер сталін, була знову об’єднана Австрія, а ситуація у світі розрядилася, потреба в загальноєвропейській армії відпала. Сполучені Штати Америки тоді змогли забезпечили певний захист. Однак ця ідея періодично все одно виникала. Наприклад, під час Карибської кризи. Низка держав прекрасно розуміла, що Європі потрібно поступово переходити до загальноєвропейської армії. Так, кількість держав-членів FINABEL — організації, що сприяє співпраці та сумісності між національними сухопутними військами держав-членів Європейського Союзу, з 2006 року збільшилася вдвічі, а 2021-го до неї приєдналися Норвегія та Чорногорія, які не є членами ЄС.
— Ситуація, в якій американці, як головний бенефіціар НАТО, будуть вести бойові дії в Тихоокеанському регіоні і не зможуть долучитись до європейського театру, була і є очевидною. По суті, нині заяви Макрона, заяви Трампа можна якраз розцінювати саме через таку призму — можливість створення єдиної європейської армії. Принаймні наразі Європа до цього поступовою йде. Але це дуже складний процес. Свого часу він був на піковій точці за часів президентства покійного вже Жака Ширака, коли не змогли прийняти кодифіковану конституцію Європейського Союзу, не змогли, грубо кажучи, «федералізувати» Європу, бо це в принципі неможливо. Однак ця ідея жевріє, тому що до Європи поступово приходить розуміння того, що потрібно брати на себе персональну відповідальність.
Очевидно, що Європа не є монолітною, як Сполучені Штати Америки або та ж сама росія, або Китай, чи Індія. Це, по суті, різнорідний політичний, культурний і економічний організм. Однак реалії сьогодення можуть свідчити, що одним з елементів нового світового порядку може бути саме самостійна Європа в більш широкому партнерстві зі Штатами. Це означає, що європейці готові брати на себе більшу відповідальність.
Андрій Рудик наголошує, що росія напала на Україну 2014-го і 2022 року не тому, що вона боялася НАТО. І сьогоднішні новини з Білорусі, де відбувається активізація їхніх військових, і острах так званих малих партнерів НАТО, наприклад, Литви, Латвії й Естонії, потребуватиме включення традиційних «старих європейських гравців», зокрема Франції, Німеччини, Великої Британії, Фінляндії і Швеції.
Також він акцентує на тому, що Туреччина проводить доволі самостійну політику, що виходить за межі НАТО. Це і питання Азербайджану, і питання взаємовідносин із Пакистаном тощо.
— Не варто забувати, що є замінники НАТО. Наприклад, у 2021 році створено AUKUS — об’єднання Австралії, США і Великої Британії. Тобто поступово світ все одно приходить до того, що НАТО може стати суто європейською системою, тоді як Штати будуть концентруватися зі своїми традиційними партнерами, включно з Новою Зеландією, на Тихоокеанському регіоні. Тобто те, що було й раніше: існувало НАТО під егідою Штатів, існував Багдадський пакт під егідою Штатів і Великої Британії, але там перекладалась основна відповідальність на монархії Близького Сходу, діяв тихоокеанський блок АНЗЮС у складі Австралії, Нової Зеландії і США.
Нині знову відбувається локалізація регіональних блоків. Не можна сказати, що в цьому є щось погане чи хороше. Це є реалії, відповідь на виклики сьогодення. І Україні важливо знайти себе в цьому процесі, важливо артикулювати свої інтереси і розуміти, що ми маємо бути одними із творців цього нового світового порядку. Нам, на жаль, випала така доля — відбивати широкомасштабну агресію російської федерації. Ми відбивали її з 2014 року, відбиваємо й зараз. Треба усвідомлювати, що в повоєнному світі Україна матиме одні з найбільш боєздатних збройних сил — переоснащені, навчені, треновані. І на себе треба теж брати відповідальність.
Андрій Рудик переконаний, що безпекові угоди, які нині активно підписує Україна, можна вважати початком формування нового світового порядку. Попри те, що ці угоди багато хто критикує, вважаючи не воєнно-політичним союзом, а більше деклараціями певних намірів.
— Для США ближче Тихоокеанський регіон з ряду причин. І європейці прекрасно розуміють, що в разі чого війна впаде на їхні плечі. І тому досягнення таких угод є прикладом того, як поступово Європа намагається знайти точки дотику задля своєї колективної безпеки.
Я завжди наголошую, що Україна не має заходити в НАТО як держава-жертва або як держава, яка хоче, щоб її оборонили. Проста арифметика: навіть беручи штатну чисельність збройних сил мирного часу, у нас буде другий контингент НАТО в Європі після турецького. І враховуючи те, що кордон з російською федерацією у нас 2295 км — по суходолу і по морях проходить, це велика зона відповідальності. І, якщо зважати, що об’єднані сили реагування НАТО — це найбільш боєздатні частини, дислоковані по основних геополітичних точках, значна частина відповідальності ляже на нас.
І поки ми не будемо до цього готові, а в нас нині об’єктивно дещо інші завдання, то ця безпекова архітектура не буде вибудовуватись. А як тільки ми завершимо війну Перемогою, то перейдемо до цього розуміння, і вся ця архітектура, повірте, сама збудується.
Фото Віталія Павленка
