ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

Від командира автопанцерника — до командувача армії: як служив Україні «солдат переднього краю» Павло Шандрук

Історія Публікації
Прочитаєте за: 13 хв. 4 Березня 2024, 14:18

Значковим 1-го панцерного дивізіону Окремої Запорізької дивізії та командиром автопанцерника «Полуботько» починав свій бойовий шлях в Армії УНР Павло Шандрук (1889—1979). За сучасними мірками його посаду можна порівняти з командиром танка.

Військовик цілком справедливо називав себе «солдатом переднього краю», готовим віддати життя за Україну, але таким, що не надто добре розумівся на політичних питаннях.

Протягом усього періоду боротьби за незалежність я був солдатом переднього краю, далеким, безперечно, від внутрішніх політичних ігор і не до кінця обізнаним про неприйнятні для України політичні обставини, і тому дії наших вищих політичних кіл не завжди були зрозумілими для мене. Особливо я та численні колеги-фронтовики не могли збагнути певні події, що відбувалися у нашому уряді в період з 1917 до 1920 року. У багатьох випадках ми були здивовані перебігом подій, і — як ми потім довідалися — такі дії не завжди були виправдані ситуацією, — писав він у спогадах.

Однак згодом саме Павлові Шандруку випало не лише командувати бригадою знаменитої Третьої Залізної дивізії і дослужитись до звання генерал-хорунжого, але й очолити Український національний комітет і стати командувачем Української національної армії.

Міркування ж військового, висловлені ним в опублікованому 1947 року в Женеві есеї «Військо і політика», виданих 1959 року в Нью-Йорку спогадах «Армія звитяги» («Arms of Valor») та інших численних публікаціях не лише свідчать про гострий науковий і політичний розум, але й лишаються напрочуд актуальними донині:

Світ зазнав великої шкоди внаслідок русофільських тенденцій та політичної короткозорості таких політичних лідерів, як Жорж Клемансо, Девід Ллойд Джордж, до певної міри Вінстон Черчіль. Ми завше пам’ятаємо, що вони поховали справу української свободи та створили більшовицьку владу. <…> Незважаючи на проголошену ідею права націй на самовизначення, українській нації, що потопала у крові, було відмовлено в матеріальній, технічній і навіть медичній допомозі. Це було однією з основних причин перемоги наших ворогів над нами, а зовсім не брак нашої віри в перемогу або небажання йти на пожертви.

Замість священства пішов у поліцію

Народився Павло Шандрук в родині православного священника в селі Борсуки Кременецького району на Тернопільщині. Походження відкривало шлях до церковної кар’єри, тож після здобуття початкової освіти підліток навчався духовній семінарії.

Утім, доля священника не надто вабила молоду людину, тож згодом двадцятилітній Павло Шандрук знайшов себе на службі в поліції на Харківщині. Впродовж 1910—1913 років він обіймав посади поліцейського наглядача міста Вовчанська та помічника начальника розшукового відділення Харкова.

Помічник начальника розшукового відділення Павло Шандрук (ліворуч) та начальник розшукового відділення Микола Сичов (праворуч)

З поліцейською кар’єрою, однак, у Павла Шандрука також не склалося, тож в майбутньому він не згадуватиме про цей період свого життя. Детально дослідити його вдалося мереф’янському краєзнавцеві Владиславу Руденку, який переконливо довів, що харківський поліцейський і військовий Павло Шандрук — одна і та сама людина.

Від самого початку служби у Павла Шандрука виникло тертя з начальником розшукового відділення Миколою Сичовим, яке дійшли до того, що працівники відділення розділились на «шандруківців» та «сичовців». Після взаємних звинувачень і слідства проти обох поліцейських влітку 1913 року їх звільнили з поліції, передавши справи проти них до суду.

Прапорщик і комбат царської армії

З початком Першої світової війни Павла Шандрука призвали до російської імператорської армії. Відтоді військова служба назавжди визначила його подальший життєвий шлях.

Старшини 4-ї Стрілецької бригади 2-ї Стрілецької дивізії Армії УНР. Павло Шандрук сидить другий зліва (20 травня 1920 року)

1915 року Павло Шандрук закінчив прискорені чотиримісячні курси в Алексєєвському офіцерському піхотному училищі в москві, здобувши звання прапорщика. Потому командував батальйоном 232-го запасного полку в Твері.

Згодом служив у 70-му піхотному Рязькому полку, який воював на Північному фронті в районі Двінська. Під час бойових дій зазнав отруєння газами і, за деякими свідченнями, був нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантами.

Від командира автопанцерника — до комбрига Залізної дивізії

Службу в Армії Української Народної Республіки Павло Шандрук розпочав навесні 1918 року значковим 1-го панцерного дивізіону Окремої Запорізької дивізії та командиром автопанцерника «Полуботько».

Генерал-хорунжий Павло Шандрук. Командир панцерника «Полуботько». Командир бронепотяга «Запорожець». Командир Окремого Запорізького куріня. Командир 9-го стрілецького полку. Командир 7-ої стрілецької бригадди. Командир 3-ої Залізної стрілецької дивізії

Під час знаменитої Кримської операції військ Центральної Ради під командуванням полковника Петра Болбочана у квітні — травні 1918 року саме він перетворив звичайний потяг для перевезення вугілля на грізний бронепотяг «Запорожець». Поставивши свій автопанцерник у вагон Павло Шандрук першим вривався на вузлові залізничні станції.

За наказом командуючого Болбочана на станції Лозовій я збудував імпровізований бронепоїзд зі сталевих вагонів, що перевозили вугілля. Зсередини ми укріпили їх пресованою соломою. За сталевими пластинами, також укріпленими позаду соломою, встановили чотири кулемети з тридюймовими гарматами та ще дві резервні гармати. Наш кулемет розташовувався в передній частині поїзда, в одному порожньому вагоні розмістилася моя бронемашина «Полуботько» для використання її у разі необхідності на полях битв, — писав він у спогадах про похід на Крим.

Згодом Павло Шандрук служив командиром автопанцерної батареї Окремої Запорізької дивізії і 7-го Харківського броньового дивізіону Армії УНР, а в травні 1920 року був призначений командиром 7-ї бригади знаменитої Третьої Залізної дивізії.

Прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії

Після розгрому в серпні 1920 року більшовицьких військ під Варшавою 7-ма бригада Залізної дивізії під командуванням Павла Шандрука форсувала Дністер і Збруч та брала участь в листопадовому наступі Армії УНР на Жмеринку й Вапнярку. Відступити на територію Польщі українські бійці були змушені лише через натиск переважаючих сил ворога.

На службі Україні в міжвоєнну добу

Після поразки України у війні проти більшовицької росії Павло Шандрук разом з іншими вояками Армії УНР був інтернований на території Польщі. Був комендантом табору для інтернованих військових у Каліші, викладав таборовій гімназії імені Тараса Шевченка та Школі підхорунжих.

Поштовий конверт на честь Павла Шандрука

В грудні 1922 року полковник Павло Шандрук отримав звання генерала-хорунжого, присвоєне йому за бойові заслуги у форсуванні Дністра і в наступі до Збруча. Від 1923 року виконував обов’язки керівника відділу Українського Центрального Комітету в Лодзькому воєводстві. Згодом впродовж майже десятиліття, з 1927 по 1936 рік, військовий очолював Генеральний штаб Армії УНР в екзилі.

За цей час Генштаб під його керівництвом підготував план мобілізації українських військових на випадок війни за відновлення української незалежності, зареєстрував 40 тисяч українських вояків і 4 тисячі старшин, а також організував 70 навчальних груп у Польщі й окремі групи в Румунії, Чехословаччині та Франції. Сам генерал-хорунжий 1928 року уклав для української армії підручник з озброєння піхоти і гарнізонної служби.

Військовий фахівець, історик та публіцист

Одночасно Павло Шандрук приділяє значну увагу військовій науці й історії українського війська, публікуючи численні статті в українських та почасти польських військових виданнях. Саме в цей час повною мірою розкрився талант генерал-хорунжого як військового фахівця, історика та політичного публіциста.

У таборовій газеті «Залізний стрілець», що видавалась в Каліші впродовж 1920—1924 років, Павло Шандрук публікував праці з військової науки та української військової історії: «Оборона на розтягнутому фронті і відбиття кінних атак», «Повзуни та їх значіння в бою», «Червоний генерал і його кіннота» «Червона армія в Росії в 1920 році», «Життя дивізії. Військовий огляд».

У 1923—1924 роках Павло Шандрук разом із колишнім прем’єр-міністром уряду УНР В’ячеславом Прокоповичем видавав у Каліші військово-науковий часопис «Табор». У ньому публікувались нариси з історії війни України за незалежність і замітки про новітнє озброєння та військову техніку — танки, літаки, артилерію. Сам Павло Шандрук опублікував у часописі статті «Думки про еволюцію тактики піхоти», «Паніка на війні» та інші.

Згодом генерал-хорунжий опублікував низку праць з історії модерного українського війська та війни України за незалежність: Симон Петлюра — творець і вождь українського війська», «Роль українського війська у справі поширення національної свідомості», «Армія УНР в літній кампанії 1920 року», «Організація українського війська на Поділлі з початком 1920 р. і наступ на Могилів», «Збройні дії українського війська у війні 1920 р.», «Ґенеза польсько-української угоди». Упорядкував матеріали для опублікованої 1933 року у Варшаві книги «Українсько-московська війна 1920 року в документах».

На службі Польщі

1936 року Павло Шандрук вступив на контрактну службу до польської армії, де в ранзі майора служив у 2-му батальйоні 18-го піхотного полку у місті Скерневиці Лодзинського воєводства. Згодом навчався у польській Вищій військовій школі. За рік до Другої світової війни, у вересні 1938 року, український військовий отримав звання підполковника польської армії.

Після початку Другої світової війни Павло Шандрук брав участь в обороні Польщі від нападу третього райху. Спочатку командував збірною бригадою, а потім обіймав посади начальника штабу та командира 29-ї збірної піхотної бригади. Відзначився в боях проти німців на лінії «Замостя–Грубешів» і згодом був представлений польським урядом у Лондоні до нагородження орденом Virtuti Militari V ступеня.

Обкладинки перекладу мемуарів Павла Шандрука українською мовою

Зазнавши поранення і потрапивши в полон Павло Шандрук близько чотирьох місяців поневірявся у нацистських таборах, аж доки у січні 1940 року його не відпустили на прохання Президента УНР у вигнанні Андрія Лівицького.

Вимушене співробітництво з німцями

Перебуваючи під окупацією, Павло Шандрук довгий час не йшов жодну на політичну співпрацю з нацистами. Коли у 1940—1941 роках він як колишній військовополонений працював перекладачем при німецьких військових штабах, йому йшлося про виконання суто технічної роботи. До неї він був змушений умовами звільнення з табору і радо її позбувся, щойно випала така можливість.

Потому довший час, аж до кінця 1944 року, Павло Шандрук жив як приватна особа у Скерневицях, де завідував місцевим кінотеатром. Стежачи за діяльністю українських громадсько-політичних діячів в окупованій нацистами Європі, сам він дистанціювався від будь-якої активної співпраці з нацистами.

Справедливо вважаючи, що співробітництво з німцями виглядатиме у кращому разі незрозумілим, Павло Шандрук лише після довгих вагань погодився наприкінці 1944 року очолити Український національний комітет у Веймарі. Переконати військового спромігся Президент УНР в екзилі Андій Лівицький, який закликав Павла Шандрука заопікуватися долею українських військових, які воювали на боці німців і яких у разі поразки Німеччини не можна було у жодному разі віддати на поталу радянському союзу.

«Треба було вживати гарячкових заходів,
щоб дивізію не було видано більшовикам»

Відтоді Павло Шандрук повернувся до активної політичної діяльності. 1945 року, коли третій райх вже рухався до неминучої поразки, він запоходився формувати з 14-ї дивізії СС «Галичина» та деяких інших частин, де служили українці, Українську національну армію (УНА). По суті вона мала стати відродженою Армією Української Народної Республіки.

У кращому разі метою створення УНА повинно було стати продовження боротьби за незалежну Україну після поразки Німеччини. У гіршому ж Павло Шандрук розраховував капітулювати не перед радянськими військами, а перед західними союзниками по Антигітлерівській коаліції, в яких українські вояки могли розраховувати якщо не на співчуття, то принаймні на розуміння і справедливість.

«Треба було вживати гарячкових заходів, щоб дивізію не було видано більшовикам», — писав він згодом у спогадах.

Зробити це вдалося у травні 1945 року в Австрії, де вояки УНА склали зброю перед британськими й американськими військами. Так пішовши на вимушену співпрацю з німцями аж на прикінцевому етапі війни в Європі Павло Шандрук виконав благородну місію, порятувавши десятки тисяч життів українців від неминучої розправи, яка чекала на них в срср.

Складний вибір з благородною метою

Як бачимо, в роки Другої світової війни доля Павла Шандрука склалась непросто, зазнавши карколомних змін і завершившись вимушеною військово-політичною колаборацією з нацистським третім райхом.

Однак його вибір було продиктовано єдиною благородною метою — прагненням якщо не відновити незалежність України, то принаймні порятувати життя українських вояків.

Обкладинки книг Ярослава Середницького про Павла Шандрука

Якщо це і не виправдовує факт колаборації, то щонайменше прийнятно пояснює його. Принаймні, західні союзники поставилися до Павла Шандрука та вояків Української національної армії з розумінням. Спочатку більшість із них опинилося в таборі для інтернованих поблизу італійського міста Ріміні, а 1947 року їм надали можливість оселитися у Великобританії.

На еміграції в повоєнні роки

Сам Павло Шандрук 1948 року емігрував до США, де брав активну участь в діяльності українських ветеранських та громадських організацій, друкував в українських періодичних виданнях статті з історії українського війська та написав книгу спогадів «Армія звитяги».

За наукові заслуги військового обрали дійсним членом Української Академії Наук в еміграції за рекомендацією Історично-філософської секції Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

Помер генерал 15 лютого 1975 року в місті Трентон, похований на цвинтарі Баунд-Брук у штаті Нью-Джерсі.

Громадянин-вояк і політика: слушні міркування Павла Шандрука

Доля Павла Шандрука була непростою. Йому довелося служити в арміях різних держав і за різних політичних режимів, погоджуватися на співпрацю з політичних міркувань і жертвувати власною безпекою та почасти добрим ім’ям заради вищої мети.

Однак попри все поза будь-яким сумнівів його постать заслуговує на справедливу оцінку й повагу за внесок в боротьбу України за незалежність у ХХ столітті. Нащадки гідно вшанували пам’ять військового, встановивши на його честь меморіальні дошки у Ніжині та рідному селі Павла Шандрука Борсуки на Тернопільщині.

«Царський генерал» і «москаль», який створив Штаб Армії УНР. Що ми знаємо про Володимира Сінклера
«Царський генерал» і «москаль», який створив Штаб Армії УНР. Що ми знаємо про Володимира Сінклера

На окрему увагу, визбирування по малодоступних виданнях, републікацію, популяризацію, нове прочитання й сучасне переосмислення заслуговує науковий та публіцистичний доробок військового. Значною мірою він не втратив своєї актуальності до сьогодні.

Узяти хоча б міркування військового про те, «чи можуть військові займатися політикою», з одного боку, і «чи можна у війську або серед вояків управляти політику», з другого:

  1. Громадянин-вояк повинен бути політично усвідомлений — це його громадянський обов’язок.
  2. Громадянин-вояк може належати до всякої політично-партійної організації (конструктивно-державної).
  3. Громадянин-вояк не може і не потребує вправляти політично-партійну роботу в часі своєї активної служби.

Громадянин-вояк в часі війни не може виконувати свого політично-партійного обов’язку, але через те не перестає бути (коли є) членом політично-партійної організації. <…> Громадянин-вояк, що в часі покою перебуває в активній службі, не може виконувати свого політично-партійного обов’язку, але не може йому бути заборонено належати до політично-партійної організації.

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
«Ета бомба — 60 тонн, єслі би рванула, пол Волновахі нє било б» — ГУР-перехоплення

«Ета бомба — 60 тонн, єслі би рванула, пол Волновахі нє било б» — ГУР-перехоплення

Була перехоплена розмова мешканки бєлгородщини щодо падіння бомби з літака в тимчасово окупованій Волновасі.

Міноборони максимально спростило для виробників процедуру кодифікації озброєння

Міноборони максимально спростило для виробників процедуру кодифікації озброєння

З огляду на величезну потребу ЗСУ в озброєнні та військовій техніці, з початку широкомасштабного вторгнення рф, Міністерство оборони України підготувало низку пропозицій для оптимізації організаційних процесів та вдосконалення нормативної бази.

У Силах оборони розповіли, в яку ворожу ціль вдалось влучити з FPV-дрона на відстані 21 км

У Силах оборони розповіли, в яку ворожу ціль вдалось влучити з FPV-дрона на відстані 21 км

Українські захисники знищили на відстані 21 кілометра з допомогою FPV-дрона російську самохідну артилерійську установку.

Сили оборони вразили південніше Донецька ворожу систему ППО «панцир»

Сили оборони вразили південніше Донецька ворожу систему ППО «панцир»

Підрозділ Shadow вистежив ворожий зенітний ракетно-гарматний комплекс завдяки розвідувальному безпілотнику Shark, а ракетники вразили його ракетами HIMARS.

Біля Тиси спіймали школяра, яка вів ухилянтів на переправу

Біля Тиси спіймали школяра, яка вів ухилянтів на переправу

Прикордонники затримали чотирьох чоловіків у супроводі 14-річного підлітка, який вів чоловіків до Тиси для незаконного перетину кордону. 

Дронарі загнали окупантів в корівник і там змішали з кізяками

Дронарі загнали окупантів в корівник і там змішали з кізяками

Відзначилися бійці 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

DevOps engineer

від 55000 до 130000 грн

Ужгород

68 ОЄБр ім. Олекси Довбуша

Радіотелефоніст, військовослужбовець

від 20000 до 120000 грн

Херсон

126 ОБр Сил ТрО

Аеророзвідник / оператор fpv дрона

від 30000 до 120000 грн

Івано-Франківськ, Івано-Франківська область

Водій-електрик відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів (коптерного типу)

від 21000 до 121000 грн

Краматорськ

106 окремий батальйон ТрО 109 окремої бригади Тро ЗСУ

Номер обслуги, військовослужбовець

від 20000 до 120000 грн

Дніпро, Дніпропетровська область

Старший бойовий медик роти

від 21000 до 21000 грн

Київ

168 окремий батальйон 120 ОБр Cил ТрО