Зміни внесено до постанови Кабінету Міністрів № 560. Вони передбачають автоматичне продовження більшості відстрочок, пріоритет оформлення в цифровому форматі через…
Два роки від початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну. Про те, як функціонував у цей період Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки — у розмові з його очільником — Олександром Завітневичем.
За два роки широкомасштабної війни було проведено понад 120 засідань Комітету
— Які пріоритети були в ці два роки для Комітету, який Ви очолюєте?
— У законотворчій діяльності пріоритетним для Комітету стало посилення обороноздатності країни, ухвалення законів для потреб Сил безпеки і оборони. Важлива складова цього напряму — виведення власного ОПК на рівень максимального задоволення потреб фронту, насамперед це безпілотники, снаряди, РЕБ, засоби ППО.
Стратегія така — започатковувати нові виробництва та відновлювати ті потужності, які вже були в Україні, надавати рівнозначний пріоритет та підтримку як державним підприємствам, так і малому та середньому бізнесу. Великі сподівання покладаємо на залучення іноземних інвестицій, створення спільних підприємств.
Поряд із зазначеним основні зусилля було спрямовано на посилення соціальних гарантій захисників та захисниць України, членам їхніх родин, підвищення статусу військовослужбовців у суспільстві, підтримка тих, хто зазнав поранень і травм, потребує лікування та реабілітації, влаштування на роботу.
Загалом за два роки широкомасштабної війни було проведено понад 120 засідань Комітету, на яких розглянуто 406 питань, 164 законопроєкти. За результатами зазначеного, ВР України було ухвалено 61 закон України та 38 постанов.
Іншими пріоритетними напрямами стали постійні робочі поїздки членів Комітету на лінію фронту та міжпарламентські зв’язки.
— Наскільки ефективні такі поїздки та чи не призводять вони до втручання у справи військових?
— Такі поїздки використовуються не для того, щоб втручатися в дії командирів, давати їм якісь рекомендації чи впливати на рішення.
Вони потрібні насамперед для того, щоб краще розуміти ситуацію на лінії зіткнення, проблемні питання всіх категорій військовослужбовців, для уточнення поточних потреб військових підрозділів. Результати таких поїздок стають орієнтиром для законотворчої діяльності, більш конструктивної та змістовної комунікації з представниками керівництва МО та ЗС України.
Окрім цього, кожна така поїздка — це можливість зробити особистий внесок у посилення бойових спроможностей наших оборонців шляхом передачі їм дронів, автомобілів, іншого військового спорядження. Інформацію про обсяги та види такої допомоги читачі можуть знайти в соціальних мережах, оскільки кожен член Комітету постійно звітує про це публічно.
Іноземні колеги мають можливість переконатися на власні очі щодо наслідків ракетного терору рашистів
— А от щодо міжпарламентських зв’язків, яких змін зазнали вони?
— Ці зміни можна розглядати в контексті продовження відповіді на попереднє запитання.
Однією з оновлених форм таких зв’язків є періодичні спільні поїздки з іноземними колегами з подібних комітетів парламентарів країн НАТО на лінію фронту. Вони вважають за честь особисто відвідати наших захисників та захисниць, поспілкуватися з ними, отримати враження щодо тієї техніки та озброєння, які постачають партнери Україні.
Іноземні колеги отримують можливість переконатися на власні очі щодо наслідків ракетного терору рашистів, побачити справжнє обличчя «русского міра» та навіть спрогнозувати, який вигляд можуть мати європейські міста в найближчій перспективі, якщо не допомагати Україні у відсічі російському агресору.
Така форма зв’язків дозволяє нашим партнерам сприймати війну росії проти України не через комфорт кабінетів та затишку європейських міст, а відчути, якою ціною і в яких умовах протистояння з ворогом українці цей затишок забезпечують цивілізованому світу.
Нерідко за результатами таких поїздок ініціюються парламентські слухання в іноземних країнах, які, як правило, закінчуються позитивним вирішенням питань безпекової допомоги Україні.
Це також вкрай важливі заходи для посилення та утримання антипутінської коаліції у світі.
Щодо традиційних форм міжпарламентських зв’язків, то значно зросла їх інтенсивність. Географія такої діяльності визначена географією національних інтересів України щодо безпекової допомоги, створення антипутінської коаліції.
Все підпорядковано виконанню тих завдань, які визначено Президентом України в зовнішньополітичній сфері.
Загалом, кожна така зустріч — це донесення української точки зору на події на лінії фронту, просування українських інтересів заради поглиблення військово-технічного співробітництва, спільного виробництва систем ППО, відповідних запчастин, вузлів, агрегатів, створення хабів для ремонту озброєння та артилерійських систем західного зразка, запуск підприємств з випуску ОВТ як для потреб України, так і в перспективі, можливо, для потреб країн НАТО.
Справедливість мобілізації визначатиметься справедливими механізмами її організації: про що йдеться?
— Законопроєкт про мобілізацію ось уже другий місяць тримає в напрузі українське суспільство. Всі говорять про те, що мобілізація має бути справедливою. Але різні частини українського суспільства розуміють її неоднаково. Як ви розумієте термін справедлива мобілізація?
— Для розуміння справедливості мобілізації пропоную визначитися з тим, що нас всіх об’єднує, коли ми про неї говоримо. Переконаний, що це — усвідомлення того, що перебування на лінії фронту повинно базуватися на ротаційній основі, і, по-друге, це законодавче визначення терміну перебування на передовій.
Далі, на мій погляд, справедливість мобілізації визначатиметься справедливими механізмами її організації та проведення.
По-перше, це об’єктивний та повноцінний облік усіх військовозобов’язаних, чітке визначення їхніх обов’язків щодо своєчасного надання у встановлений порядок даних про себе.
По-друге, це вручення повісток у всім зрозумілий спосіб, що виключає протиправні дії працівників ТЦК з використанням фізичного насилля. У цьому питанні також йдеться про сумлінне виконання військовозобов’язаними обов’язку із самостійної перевірки надходження повістки та підтвердження про її отримання.
По-третє, це забезпечення адресного використання військовозобов’язаних відповідно до потреб Сил оборони, військово-облікової спеціальності осіб, стану їхнього здоров’я тощо.
По-четверте, це мотивування військовозобов’язаних на підтримання відповідного рівня кваліфікації згідно з військово-професійною підготовкою або її підвищенням, а також покращення мотиваційного пакета для перебування мобілізованого військовозобов’язаного у війську протягом затребуваного державою терміну.
По-п’яте, це гарантування державою відповідного рівня та тривалості підготовки мобілізованих осіб. Як правило, вона відповідатиме військово-обліковій спеціальності, але в окремих випадках держава може перекваліфікувати осіб відповідно до потреб Сил оборони. Однак законодавчо повинно бути визначено терміни, зміст підготовки та той рівень кваліфікації, за яким мобілізований громадянин вважається підготовленим для виконання бойових завдань.
По-шосте, це надання права військовозобов’язаному самостійно керувати процесом своєї мобілізації на основі рекрутингу, тобто підписання контракту з МО України на визначений термін. У цьому випадку все те, про що говорилося вище, реалізується рішенням військовозобов’язаного, він матиме більші можливості вибору посад та місця служби.
Отже, справедлива мобілізація — це не про те, щоб усі обов’язково потрапили до окопів.
Якщо ж розглядати мобілізацію не тільки в контексті поповнення ЗС України, але як загальнодержавний захід, то тут дороговказом є позиція Президента Зеленського, який зазначив, що кожен громадянин визначеної вікової категорії повинен або воювати, або працювати на Перемогу.
Тобто йдеться про загальнодержавний баланс на основі вивіреного, раціонального підходу до розподілу найвищої цінності України — її громадян, зокрема працездатної її частини призовного віку, для забезпечення довгострокових потреб Сил оборони, ОПК, освіти, охорони здоров’я, сфер забезпечення життєдіяльності пересічних громадян.
Війна перейшла в технологічну фазу. Тому справедливим є твердження, що фронт та тил взаємозалежні, кожен з них потребує своєї стратегії та тактики використання ресурсів, у яких ми обмежені. Без перемог у тилу не буде перемог Сил оборони і навпаки.
Українці продемонстрували світу стандарти національного спротиву
— Україна послідовно добивається вступу до НАТО. Яка роль очолюваного Вами Комітету в цьому питанні?
— У частині, що належить до предметів відання та профілю Комітету, ми вживаємо всіх заходів, щоб ця мета була досягнута.
Насамперед це опрацювання відповідних законів.
Окрім цього, як я вже зазначав, на рівні міжпарламентської взаємодії ми постійно порушуємо питання членства України в НАТО, наводимо аргументи на користь того, що це найбільш ефективна безпекова гарантія як Україні та основа майбутньої архітектури безпеки в Європі та світі.
При цьому особливий наголос робимо на тому, що вступ України до Альянсу — це також якісне посилення НАТО. Адже ЗС України мають унікальний досвід протистояння рф, використання західної зброї, на основі якого вже переосмислюється низка стандартів НАТО в галузі збройної боротьби. Ба більше, українці продемонстрували світу стандарти національного спротиву.
— На нещодавній Мюнхенській конференції представники української делегації вчергове порушували питання щодо запрошення України до НАТО на ювілейному саміті цієї організації, який відбудеться влітку у Вашингтоні. Наскільки реалістичними є такі сподівання?
— Скажу так, все, що ми сьогодні маємо в галузі безпекової допомоги, і той рівень партнерства між Україною та НАТО також здавалися зовсім недавно нездійсненою мрією. У моєму розумінні кожен саміт містить потенційні можливості отримати таке запрошення.
Навіть коли цього не відбувається, рівень взаємодії НАТО та України ще більше поглиблюється, тобто Україна фактично отримує певні аспекти взаємодії, які доступні виключно членам Альянсу. Для прикладу, за результатами минулорічного саміту у Вільнюсі, країни НАТО прийняли пакет із трьох частин, щоб наблизити Україну до Альянсу, зокрема відмовилися від Плану дій щодо членства (ПДЧ).
Далі — створення Ради Україна-НАТО дало можливість Україні ухвалювати рішення на рівні союзників по Альянсу в цій Раді. Як один із результатів її роботи — 15 лютого після засідання Ради Україна-НАТО ухвалено рішення, що група країн-членів НАТО, що обʼєдналася в «коаліцію дронів», поставить Україні мільйон безпілотників, а в Польщі буде створений новий Спільний навчальний та аналітичний центр НАТО, де будуть готувати і українські, і натовські війська.
Ці приклади показують, що в нинішніх реаліях шлях України в НАТО не буде таким, як в інших членів з постсоціалістичного простору. Україна послідовна у своїх намірах, і навіть якщо це буде рух малими кроками, ми не звернемо з цього шляху. Знайти консенсус 30-ти країн-членів Альянсу на запрошення України до Альянсу не просто, але все змінюється, хай не так швидко, як нам хотілося б, але все одно змінюється на користь України.
Про загрозу світу з боку нинішньої росії, або Реалії
— Останнім часом з’являються тривожні сигнали того, що на Заході відчувається втома від війни. Поряд із заявами лідерів, провідних політиків НАТО, що слід готуватися до війни з рф, можна зустріти публікації представників експертного середовища, які вважають, що з москвою слід домовлятися на її умовах. Як Ви це можете прокоментувати?
— Коли ми говоримо про те, що Україна захищає Європу та весь світ від російської агресії, то це не просто якась там страшилка. Давайте на секунду представимо, що росії вдасться досягти цілей так званої СВО в Україні.
Невже хтось сподівається, що кремль зупинитися на цьому і не скористається можливістю використати загартовану бойовим досвідом більш, ніж мільйонну армію, з відповідним професійним ядром, збуджену перемогами та запахом можливої здобичі в європейських містах для агресивних планів.
Невже хтось думає, що москва, перевівши економіку на військові рейки, запустивши маховик військового виробництва, раптом, після «сво», все це зупинить і почне перековувати мечі на орала?
Це ж абсурд, орда вийде на кордони ЄС та НАТО і рушить далі. Але, на жаль, досі є скептики, які говорять, що москві не потрібні додаткові території, зважаючи на її розміри.
Та кремль і не приховує, що йому потрібні буферні зони на чолі своїх ставлеників, потрібні плантації для «русского міра», які поповнюватимуть імперію манкуртами.
Другий аспект. Коли ми говоримо про загрозу світу з боку нинішньої росії, то чомусь поза увагою залишається інший аспект. росія активно реанімує та посилює Північну Корею, Іран, у яких запобіжники застосування зброї, зокрема ядерної, — це стосовно Північної Кореї, на нульову рівні.
Так, сьогодні рф залежна від постачання певних номенклатур з Ірану та Північної Кореї, але ж відбувається й зворотний процес — технологічне посилення потужностей цих країн для реалізації військових програм.
На прикладі Хамасу, який зважився на агресію проти Ізраїлю, підживлюючись прикладом безкарності путіна, ми можемо спрогнозувати, який варіант розвитку подій може бути в регіонах розташування.
Тому, зупиняючи росію, ми також зупиняємо загрозу з боку Пхеньяна та Тегерана. Інакше, ці центри можуть бути підбурені масквою та розпочати агресію в регіонах розташування. А це вже реалії Третьої світової війни…
