Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Оксен Лісовий — міністр освіти і науки України, колишній військовослужбовець. В інтерв’ю «Армія ТБ» він розповів про службу у війську, удачу у боях та реформи в освіті.
«У мене сім’я дисидентів — батько вчений, 11 років у таборі відсидів»
Багатьом досі незрозуміло, як в момент, коли починається війна, очільник такої потужної структури, як Мала академія наук (МАН), ухвалює рішення йти на фронт. Однак в Оксена Лісового іншого рішення і не могло бути. Він вважає, коли приходить час, ти просто маєш взяти автомат в руки:
— Насправді війна для нашого народу почалася дуже давно. Ти народжуєшся, і вже через якийсь час усвідомлюєш, що ти вже у війні. У мене сім’я дисидентів — батько вчений, який 11 років у таборі відсидів…
Рішення готувати себе до бою стало очевидним ще 2014 року.
— Я був нуль з точки зору військової підготовки. Я не служив в армії, не був мілітарною людиною. Спортивною — так, фехтування і все інше. Згадую, як в серпні мені запропонували долучитися до тренувань, які проводила одна громадська організація на Червоному хуторі, на полігоні. Тактика, якраз базова загальновійськова підготовка, фактично — тактика малих груп. Чотири модулі я там пройшов, індивідуальний бойовий навик, «двійки», «четвірки» — це все за програмою підготовки спецпризначенців, — згадує він.
Минуло 8 років. Лісовий зазначає, що саме той вишкіл надав йому упевненості. А те, що воювати доведеться, він був переконаний на всі сто.
«Світ, яким ми його знали, припинив своє існування. Ми повинні це прийняти і почати будувати нове життя»
Перші години широкомасштабної війни. Ракетний обстріл. Сирени. Адреналін…
— Почалося… Було розуміння того, що ти перегортаєш сторінку свого минулого життя. Я одразу сестрі сказав, що світ, яким ми його знали, назавжди припинив своє існування. Ми повинні це одразу прийняти і почати будувати нове життя в новому світі…, — згадує Оксен Лісовий 24 лютого 2022 року.
До «партизанки» готувався у складі ДФТГ, яке зорганізувалося неподалік Києва. Тоді очікували танкового прориву в бік Трипільської ТЕЦ, тож організували оборону, накопували позиції, готувалися і чергували. Оксен каже, що очікував гіршого.
«Я готовий був воювати, був мотивований до війни»
Натомість ЗСУ створили диво. Коли росіян відкинули геть, у Лісового з’явився шанс знов повернутися до роботи в МАН. Але він не повернувся:
— Я готовий був воювати. Був мотивований до війни. Мій колега, який зразу пішов не в ДФТГ, як я, а мобілізувався, досі перебуває в Кропивницькому. Він не бачив фронту. І я розумів, що мене можуть відправити не туди, куди ти мотивований потрапити. І я боявся, що потраплю в тилову зону, тож моя праця тут, на своїй посаді, буде більш корисною.
Оксену Лісовому можна сказати пощастило… Він знайшов собі місце у 95 ОДШБр, у перші дні війни стояла реальна черга з охочих туди потрапити.
«Страх померти був…»
Вже у 20-х числах травня Оксен Лісовий був в Олександрівці, неподалік Слов’янська. Потім — переїзд в Іванівку, на другу лінію. Туди, згадує він, вже активно прилітало. Страх померти був, згадує чоловік.
Переважно, згадує Лісовий, тримали оборону. Лінія Довгеньке — Краснопілля — Долина. Потім і самі пішли штурмувати. Росіяни відповідали.
— Із важких спогадів — це вогневий вал у Долині. Там ми вже були впевнені, що звідти не вийдемо. Я особисто був у погребі сільської хати — такий неглибокий, з бетонним перекриттям, і трошки насипано зверху землі, може, а також з півтора метра будівельного сміття. Зрозуміло, що якщо прямий прильот, то там всі і залишаться. Але цей погріб вискакував із землі, він двигтів без зупину так, ніби це суцільний землетрус… Удар за ударом, — згадує Лісовий.
В соцмережі «завірусилася» фотографія, де він відпочиває, читаючи «Кобзаря», знайденого в розбитій школі
Саме в той час в українському сегменті в соцмережі «завірусилася» фотографія Оксена Лісового на війні. На фото він відпочиває, читаючи «Кобзаря», знайденого в розбитій школі. Твори Шевченка, каже, тоді здалися насправді надактуальними. Там є росія в усій красі — її манери, її спосіб дії, висвітлював її жорстокість та підлість.
— Протягом останніх 30 років, коли ми вже отримали інструменти для захисту своїх інтересів, власну державу, мені здається ми проявили дуже багато лояльності, доброзичливості, примирення різноманітного. З ким? З тими людьми, які на меті мали тільки одне — знищення нашої нації. І не тільки ось зараз, в останній період, а за весь період історії нашого спільного існування і нашого сусідства, — переконаний Оксен.
Перебуваючи на позиціях, він отримав пропозицію стати міністром освіти та науки. Сили і бажання очолити міністерство, каже, довелося шукати. Для себе він вирішив — воюватиме до певного «перелому». Коли наступ росіян призупинили — вирішив поговорити про це:
— Ми вийшли в Zoom, там було запрошено кілька людей ще з науки, з освіти, кілька активістів. Була пропозиція поговорити про розвиток освіти. В цілому це була просто розмова. Я в Zoom, у броні, мокрий. Якось дуже незв’язно, як мені здалося. І це дійсно, люди, які там були, кажуть, що це було жахливо. Але ми поговорили, і після того мені сказали, що гаразд, ми зв’яжемося. І ми буквально за 15 хвилин сідаємо на броню і прямуємо в ліс.
Незважаючи на таке враження, Лісового запросили таки до Києва. Нині він згадує, що загалом мав фаталістичний настрій — не здивувався б, якби після всіх співбесід довелося їхати назад.
«Саме на різницю вибору треба вказати дітям»
Та на позиції десантник «95-ки» так і не повернувся. Натомість — зайнявся реформами в освіті. А це трансформація триваліша і масштабніша, навіть якщо порівнювати з армійськими змінами.
— Фактично ми сьогодні в міністерстві маємо три процеси. Це підтримка функціонування системи. Друге — це виклики війни, це будівництво укриттів, це робота з внутрішньо переміщеними закладами і особами. Це розуміння того, що в нас за кордоном пів мільйона школярів тільки, не кажучи вже про студентів, дошкільників і так далі. У Харкові просто треба будувати підземні школи. Третє — це реформи, — перераховує колишній десантник.
Чи потребують освітні реформи мілітаризації? Оксен Лісовий каже, що не любить цього терміна. Сама лише мілітаризація не вирішить проблем. Перш за все, вважає міністр, треба зрозуміти, що сьогодні дитині дуже не «ок» з тією дійсністю, в якій вона живе.
Їй треба дати інструменти і допомогти навчитися всього того, що дасть відповіді на запитання — «що ти будеш робити, якщо раптом це трапиться з тобою?».
Вона повинна бути впевнена, що вміє надавати першу медичну допомогу, знає, як діяти в екстремальній ситуації, вміє себе захистити, володіє зброєю. А ще треба, щоб молодь розуміла, чому захищати свою батьківщину вигідно:
— Тому що свобода — це умова, в якій ти найефективніше можеш самореалізуватися. Тому що своя країна — це інструмент для захисту своїх, свого набору цінностей, які роблять твоє життя комфортним, вигідним, прогнозованим, вільним, класним. І тут, розумієте, чому мене дуже напружує діюча виховна парадигма іноді. Ми дуже багато говоримо фраз, які ми не доносимо до глибинного розуміння молодої людини.
Ми говоримо «любіть Україну», але питання в тому — нащо? Нині молодь прагматична. Для чого мені це робити? Треба чіткі відповіді, переконаний Лісовий. Чому мати свою державу вигідніше, ніж не мати? Чому будувати свою країну вигідніше, ніж приїхати у збудовану кимось? Чому від цього процесу ти отримуєш більше задоволення, ніж від процесу споживання плодів праці інших націй? Саме на різницю вибору треба вказати дітям. І тоді дати їм інструменти для захисту…
