У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
російські окупанти досі не можуть оговтатися від втрати рідкісних літаків А-50 та Іл-22М11 в небі над Азовським морем, про знищення яких вчора повідомили Збройні Сили України. На третій день після успішної української операції російські пропагандисти досі генерують різні версії і пояснення такої невдачі, применшуючи роль ЗСУ або списуючи все на «дружній вогонь».
Знаний дослідник військової історії, техніки та озброєння, доктор історичних наук, професор Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук в розмові з АрміяInform розповідає про унікальність цієї операції, логіку росіян і описує варіанти ураження ворожих літаків ввечері 14 січня над Азовом.
— Андрію Івановичу, але до того, як перейти до з’ясування обставин збиття російського «АВАКСУ», хотілося б почути деякі цікаві і до того ж — маловідомі історичні аспекти створення і модернізації А-50.
— Літак А-50 народився, як і великий український поет (закреслено) письменник Антов Чехов, «в тіхом украінском городкє Таганрог», а конкретно — на місцевому авіазаводі, Таганрозькому авіаційному науково-технічному комплексі ім. Г. Бєрієва.
Основою для нього став військово-транспортний літак Іл-76. На фюзеляжі А-50 встановили великий дископодібний обтічник антени РЛС, а в колишній вантажній кабіні — відповідне обладнання і робочі місця для операторів.
Машина вийшла немаленька — заввишки майже 15 м. Повністю заправлений літак важить 190 тонн. Він може перебувати в повітрі понад дев’ять годин.
— Але протягом процесу створення цього літаючого радару весь час його супроводжувала якась тяганина…
- Випробування А-50 почались у 1978 р., з 1985 р. такі літаки надійшли в експлуатацію, але на озброєння їх офіційно взяли тільки 1989 р.
Вважається, що виготовили близько трьох десятків А-50, але в строю донедавна лишалось тільки дев’ять — три в базовому варіанті і шість модернізованих А-50У. Останній варіант, який з’явився у 2011 р., відрізняється покращеними характеристиками радару з виявлення низьковисотних і малопомітних цілей, а також оновленими засобами зв’язку.
— У змаганні за оборонні замовлення на зовнішніх ринках росіяни намагалися пропхати на експорт і аналоги А-50. І як їм це вдавалося?
- Дійсно, А-50 намагались експортувати. Індія у 2003 р. замовила три літаки А-50ЕІ, але… без радарів. Натомість індуси встановили на них сучасніші РЛС ізраїльського виробництва. Замінені були двигуни, зроблена низка інших удосконалень.
Індійський варіант виявився настільки вдалішим від базової моделі, що коли козломорді взялись за створення заміни для А-50 — літака А-100 — то основою для цього послужив саме А-50ЕІ (з заміною ізраїльського радару на новий російський).
Щоправда, створення А-100 йде, як мокре горить: перший політ прототипу відбувся у 2017 р., а перше включення РЛС у повітрі — тільки 10 лютого 2022 р.
— І все-таки давайте перейдемо до головного питання нашої розмови: хто ж поцілив по тим літаючим командним пунктам — «свої» чи «чужі», говорячи мовою розпізнавання повітряних суден у військовій авіації і ППО?
— Від початку широкомасштабного вторгнення запорєбрікові А-50 і А-50У систематично нишпорили в повітряному просторі, створюючи чималі незручності для наших Повітряних сил.
Спроби дістати ці неприємні цілі робились і раніше — пам’ятаєте атаку дрона на А-50 на білоруському аеродромі Мачуліщі? Тоді літак отримав тільки невеликі ушкодження. Зараз же — перетворився на об’єкт для дайвінгу в Азовському морі.
— То ж чим таки вдалось збити А-50 борт RF-50601?
— Офіційної інформації з цього приводу не оприлюднено. Спробуємо проаналізувати деякі версії. Перш за все, треба відзначити: літаки ДРЛВіУ є одними з найскладніших цілей як для протиповітряної оборони, так і для винищувальної авіації.
Дальність дії РЛС дозволяє такій машині не входити в зону ураження наземної ППО і робить вкрай ризикованими спроби ворожих винищувачів наблизитись на дальність пуску ракет.
Але є один нюанс… Свого часу в СРСР створили ЗРК С-200, одним зі штатних завдань якого і визначалась боротьба проти літаків ДРЛВіУ. В Україні такі ЗРК зняли з озброєння ще у 2013 р., але на складах вони, ймовірно, залишились.
Понад те, досі вони служать у наших партнерів — Польщі й Болгарії… Використання С-200 Силами оборони України вже фіксувалось — щоправда, в балістичному варіанті, для обстрілу наземних цілей.
С-200 — комплекс дуже громіздкий, практично стаціонарний. Одна ракета в заправленому стані важить понад сім тонн. Підтягти його до лінії фронту, та ще й зробити це непомітно — завдання нетривіальне.
Але дальність пуску ракети цього ЗРК сягає 200-250 км (залежно від варіанту), тобто, дістати ціль над Азовським морем він цілком може.
На користь цього припущення говорить і фото перетвореної в мереживо хвостової частини Іл-22М11, зроблене після приземлення — саме такі пошкодження дає підрив бойової частини ракети комплексу С-200, начиненої 37 тисячами(!) маленьких металевих кульок.
— А інші варіанти ви не допускаєте?
— Чому ж. Інша опція — ЗРК «Patriot». Щоправда, дальність пуску тут менша, і теж залежить від типу ракет (максимально — 160 км). Використання винищувальної авіації — майже фантастичне припущення. Хіба що ми вже маємо F-16, та ще й з далекобійними ракетами AIM-120D.
— Але росіяни навіть визнавши ураження свого літаючого радару заявляють … про російський слід.
— Козломорді, звичайно, будуть педалювати версію «френдлі файр» — це для них більш прийнятно, ніж визнати, що «нєсбіваємий» А-50 став здобиччю Сил оборони України.
Теоретично можливо, можна навіть припустити такий сценарій: імітація атаки на Кримський міст (наприклад, із застосуванням ракет-пасток MALD), після чого збуджена ППО цього об’єкту починає лупити у все, що рухається.
Та все ж підкреслю: НМСД, найбільш ймовірна версія — це робота наших ЗРК. Складна, ризикована і добре спланована операція, яка мала успіх.
