Вони мали виконувати завдання. Саме тому імперія в усі часи споювала своїх підданих — для того, щоб наповнити скарбницю. Саме тому армію цілеспрямовано…
Юрій Коваленко народився на Сумщині, навчався у Києві, працював у Глухові, їздив волонтером на Донбас і воював на Луганщині, де загинув цього року. В дитинстві мріяв стати археологом, в дорослому віці організовував пошукові місії, а після 50 років — вступив до лав ЗСУ. АрміяInform розповідає історію українського військовика, який присвятив життя вивченню історії рідного краю і обороні країни від російських окупантів.
Вчився на електрика, але став істориком
22 березня 1966 року у селі Некрасове, що на Сумщині, неподалік колишньої резиденції українських гетьманів — міста Глухова — народився учасник російсько-української війни Юрій Коваленко.
Шлях у науку звичайного сільського хлопця був довгим, але цікавим. Він добре закінчив Некрасівську восьмирічну школу, а у 9-10 клас їздив разом до Глухівської школи № 2. Контролювати активного підлітка було важко, він захопився гітарою і музикою, звісно, почав прогулювати уроки, у табелі з’явились трійки.
Замість навчання на історичному факультеті, про яке думав раніше, пішов до профтехучилища. Так першим фахом, здобутим Юрієм, став фах електрика. Потім закінчив Глухівський національний педуніверситет, де вивчав дошкільну педагогіку і психологію.
Юрій Олександрович Коваленко (22 березня 1966 — 14 березня 2023) — історик, археолог, засновник музею археології при Національному заповіднику «Глухів», де він працював завідувачем науково-дослідного відділу останні 22 роки. Кандидат історичних наук, автор понад 70 наукових робіт. Був керівником археологічної практики для студентів Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. Відомий в Україні як пошуковець, волонтер місії «Чорний тюльпан» у рамках проєкту «Евакуація-200». Музикант.
Фах історика, археолога та музеєзнавця він здобув у зрілому віці після навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Проте, ще до вступу на історичний факультет, Юрій мав величезний досвід археолога-практика та визнання у науковому середовищі.
У одному зі свої інтерв’ю він зізнався, що з дитинства мріяв стати археологом. «Стати археологом — це велика мрія мого дитинства. Я був просто схиблений на ній. У мене було шикарне дитинство сільського розбишаки: коні, рибалка, озеро, бійки. Але знаєте, куди мене тягло? На смітники. Бо там можна було такі розкопки зробити! Збирав різні черепки, тягнув додому у кишенях різні скарби. Мати бурчала, але нічого не викидала. Була вчителькою історії», — розповідав Юрій.
Одні люди мріють — і нічого не роблять для здійснення своєї мрії. Юрій же якось просто поїхав до Києва і записався на сезон до Подільської експедиції. Це був 1987 рік, він повернувся з армії і активно шукав своє місце у житті.
Місія «Чорний тюльпан»
У 1988 році Юрій Коваленко почав цікавитись пошуковою діяльністю, доєднався до групи місцевих ентузіастів, які розкопували місця боїв часів Другої світової війни, виявляли невідомі військові поховання.
Варто зауважити, що у радянські часи рух пошуковців був по суті антисовєтським. За показним пафосом радянський режим приховував правду про події Другої світової. Під час пошукових робіт громадськість дізнавалася приховану істину, яка часто йшла всупереч з радянською ідеологією.
У 1992 році було офіційно зареєстровано глухівський пошуковий загін «Обеліск», рік потому командиром загону обрали Юрія Коваленка. Вже у 1994 році в Глухові ним була організована масштабна Всеукраїнська вахта пам’яті. Тоді був розкопаний табір військовополонених часів Другої світової війни, вдалось виявити понад півтори тисячі решток військових та цивільних.
1 жовтня 1994 року в урочищі Борок відбулось урочисте перепоховання загиблих на новоствореному меморіалі. В Україні це був перший захід такого розмаху. Глухівські пошуковці активно працювали вдома, брали участь у розкопках колег з інших областей, згодом «Обеліск» увійшов до Всеукраїнського об’єднання «Спілка «Народна пам’ять».
Юрій Коваленко мав серед пошуковців псевдо «Професор», бо відзначався знаннями і науковим підходом до справи. За роки став експертом зі зброї, саперної справи, військової амуніції різних армій. Був фахівцем з ексгумації. Під час російсько-української війни цей досвід став йому у пригоді.
Улюблена справа
У Глухові державний історико-культурний заповідник було створено в 1994 році, проте функціонувати він почав з 1998 року. Юрій Коваленко був серед його творців і очолив науково-дослідний відділ.
Сам постійно виїжджав на польові розвідки, під його керівництвом та за його ініціативи на Глухівщині проводились археологічні дослідження. Заповідник отримав статус національного.
З 2005 року науковець долучився до постійної археологічної експедиції Чернігівського національного університету, яка досліджувала руїни Батурина за підтримки канадських вчених. Знахідки археологів допомогли встановити масштаби трагедії 1708 року, коли гетьманську столицю знищили московські війська під командуванням князя олександра меншикова.
Вдалось реконструювати зовнішній вигляд Батуринської фортеці, гетьманського будинку, замкової церкви. Він керував дослідженнями руїн Цитаделі Батуринської фортеці, розкопками заміської резиденції гетьмана Івана Мазепи на Гончарівці, разом з іншими вченими досліджував садибу генерального писаря Пилипа Орлика.
-
- Музей археології при Національному заповіднику «Глухів»
Юрій був ініціатором та автором концепції Музею археології при Національному заповіднику «Глухів». Віднайдені в Глухові та довкола нього речові пам’ятки стали основою колекції музею.
Урочисте відкриття музею відбулось 6 листопада 2008 року в день святкування 300-річчя проголошення міста столицею гетьманської і Лівобережної України. У 2013 році він наповнив експонатами концептуальну виставку заповідника у Київських воротах, присвячену Другій світовій війні.
-
- Виставка, присвячена Другій світовій війні
А вже у кінці 2014 року він був ініціатором відкриття у Глухові унікальної виставки — «Чорні тюльпани Донбасу». У залі розміщувались речі, які Юрій Коваленко як волонтер гуманітарної місії вивозив на собі з уже окупованих територій. З-під Іловайська, Савур-Могили, Дебальцевого.
Серед них був Державний Прапор України, яким хтось з місцевих мешканців обмотав хрест на місці стихійної могили десантників 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Коли тіла були ексгумовані, Юрій вирішив, що прапор там не залишить. Щоб його не знайшли сепаратисти, сховав стяг під одягом.
-
- Виставка — «Чорні тюльпани Донбасу»
На жаль, через широкомасштабну агресію російської федерації проти України Глухівські музейники були змушені евакуювати експозиції музеїв. Проте вони вірять, що після нашої перемоги експонати повернуться на свої законні місця у вітринах музейних залів. І всі охочі знову зможуть на власні очі побачити історію України та древнього Глухова, історію, яку відкривав зі своїми колегами Юрій Коваленко.
Служба
Перше знайомство з армією Юрія Коваленка відбулось у 80-х роках, тоді він два роки відслужив у радянському війську на території Польщі. Він часто розповідав дружині, що саме там почув слово «окупант» на адресу радянських військ. Так прямо в обличчя говорили молодим солдатам поляки, так тихенько про совєти говорили литовці і латиші, з якими подружився Юрій.
І коли повернувся додому, почав цікавитись, хто такі «бандерівці» і проти кого вони боролись, шукати повстанські пісні. Із власною піснею-думою про долю України і її катів московських у 1991 році Юрій поїхав на фестиваль «Червона рута», а потім взяв участь у гастрольному турі лауреатів. Співав ці ще тоді крамольні пісні у Донецьку та Луганську, де переповнені зали аплодували стоячи.
Згодом, на зорі Незалежності України у 1992 році, він вступає на службу до лав Збройних Сил України, 7 років служить у структурі морально-психологічного забезпечення. Отримує звання прапорщика. Кожної вільної хвилини — він на розкопках, у розвідках, в експедиціях.
За п’ятнадцять років по тому, уже бувши відомим археологом і маючи вагомі наукові здобутки, весною 2014 року він прибув до військового комісаріату, аби повернутись на службу до лав ЗС України.
Ніхто не знав, що робити з добровольцем, медична комісія запідозрила проблеми з серцем та відправила його проходити додаткові медичні обстеження. Проте так склалось, що прямо з обласного кардіоцентру він вирушив на схід України у складі гуманітарної місії «Чорний тюльпан».
У ті часи до евакуації тіл загиблих Українських героїв з тимчасово окупованих територій сепаратисти допускали тільки цивільних осіб. У вересні 2014 року на окуповану частину Донбасу прибула перша група волонтерів із місії «Чорний тюльпан», в її складі був завідувач наукового відділу національного заповідника «Глухів» Юрій Коваленко.
У інтерв’ю Sumy.Today Юрій розповідав: «Шляхом довгих і важких домовленостей з ворожою стороною туди погодилися пустити цивільну групу. Зголосилась наша Всеукраїнська громадська організація «Спілка „Народна пам’ять“. Бо тільки у пошуковців був хоч якийсь досвід роботи з останками. Це були тільки добровольці. Багато брали на роботі відгули, відпустки. Нам відразу сказали, що ніяких гарантій безпеки ніхто не дає. Це була все ще гаряча фаза бойових дій».
Волонтери потрапляли під обстріли, натрапляли на мінні поля та заміновані тіла загиблих. Виконувати місію було важко фізично і морально, що не могло не позначитись на здоров’ї пошуковців.
Юрій Коваленко пам’ятав кожного загиблого воїна, якого він повернув додому. Міг розповісти детально про місце, де знайшли полеглого, обставини загибелі, як встановили особу. За можливості усе фотографував, робив схеми. За його плечима було дев’ять пошукових місії та півтори сотні повернутих тіл наших захисників, чия остання дорога додому була дуже важкою…
Під час інтерв’ю кореспонденту АрміяInform Юрій Олександрович так розповів про своє перше відрядження: «Ніхто з нас не знав, куди поїдемо. Знали лише, що це район Савур-Могили й Іловайська. Коли перетнули лінію зіткнення, було відчуття, наче потрапили у фільм жахів. Навколо від трупного смороду не було чим дихати. Рештки тіл — наче кіношні ляльки. Спалена техніка. Ми ходили, і в голові не вкладалось, що все це насправді. За кілька днів ми адаптувалися…»
Початок російсько-української війни
Знаючи імперські традиції наших ворогів, історик Юрій Коваленко передбачав, що росія не зупиниться на Кримі та Донбасі, а вибере момент і все-таки почне велику війну. Він весь час відчував потребу бути серед тих, хто стоїть за Україну. Постійно готувався фізично: бігав, підтягувався, розвивав витривалість. Навіть боявся не встигнути побути в армії через вік — йому вже було 54.
Бувши самодостатньою людиною, попри поважний вік, гідну заробітну плату та родину, Юрій Коваленко в грудні 2020 року кидає цивільне життя і вступає на службу до лав Збройних Сил України. Він не міг вчинити інакше.
Проте також він не полишав свою наукову роботу. У травні 2021 року Юрій Олександрович здобув науковий ступінь — кандидата історичних наук, захистивши під час відпустки дисертацію на тему «Історична топографія Глухова доби Середньовіччя та ранньомодерного часу», над якою працював усе своє наукове життя.
Його передбачення щодо широкомасштабної агресії російської федерації збулось 24 лютого 2022 року. Початок великої війни він зустрів зі зброєю у руках, перший бій прийняв під рідним Глуховом уже о п’ятій ранку.
Юрій зі своїми побратимами з 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського захищав Сумщину, Чернігівщину та Київщину. Брав участь в обороні Києва під Броварами. Потім воював з російськими загарбниками на сході України.
Історику було особливо важко дивитися на те, як російські варвари руйнують українські історичні пам’ятки. Якось він став свідком того, як горіла стара дерев’яна церква. Згодом у розмові з директором Національного заповідника «Глухів» Іриною Мошик він сказав: «Ти уявляєш, я нічого не міг зробити. Вона горить, а я її врятувати не можу».
-
- Прощання з Юрієм Коваленком
Загинув штаб-сержант Юрій Коваленко 14 березня 2023 року на позиціях поблизу села Кузьмине Кремінської міської громади Сєвєродонецького району Луганської області.
На честь Юрія Олександровича Коваленка перейменовано вулицю в Глухові, на якій він жив зі своєю родиною. Нещодавно Науково-дослідний інститут українознавства започаткував премію його імені. Її у новому 2024 році отримають найкращі молоді науковці, які досліджують унікальність України у всіх її проявах.
Фото з сімейного архіву Юрія Коваленка та Національного заповідника «Глухів»
