Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Уранці кожен українець прокидається й читає ранкове зведення від Генерального штабу Збройних Сил України та пишається досягненнями наших захисників за добу. Немає кращого задоволення, коли ми всі бачимо нові збиті ворожі «пташки». Тарас — один із мисливців на російські літаки й вертольоти, він командир відділення та за сумісництвом головний сержант взводу зенітно-ракетної батареї окремої гірсько-штурмової «Едельвейс». За час широкомасштабного вторгнення зенітник знищив два літаки противника Су-25, один вертоліт Ка-52 «Алігатор» та один — Мі-28.
Ексклюзивно для кореспондентки АрміяInform Тарас розповів про всі найцікавіші бойові виходи та про те, як саме він полює за російськими «пташками».
— Мій бойовий шлях від початку широкомасштабного вторгнення розпочався на Житомирщині. Там я став першим, хто збив ворожий Ка-52 «Алігатор». Емоції тоді просто бурлили зсередини та переповнювали. Ми виїхали на «полювання» й бачили, як два гелікоптери противника в парі працюють по селу. Тоді я працював з ПЗРК «Перун». Ми з побратимом взяли дві ракети й очікували. Коли я почув, що гелікоптери наближаються, то відразу стояв і чекав. Ракета мого «Перуна» дуже швидко навелася й вилетіла. Потім одразу «Алігатора» противника повело в бік і він впав на територію, де базувалися окупанти. Одразу почав підійматися величезний стовп диму, а наші аеророзвідники підтвердили збиття, — щасливо згадує Тарас.
На Житомирщині охоронцю неба також вдалося збити вертоліт Мі-28, після чого бригада Тараса вирушила боронити Донеччину.
— Перший свій Су-25 я знищив під Соледаром. Тоді ми з побратимом полювали за ним два тижні. На війні ніколи не можна недооцінювати противника. За той період «полювання» ворог дуже хитро намагався діяти, адже літав прямо під сонцем. Жоден ПЗРК не може наводитися на сонце, тому що воно засвічує й ракета просто не долетить та впаде. Моє завдання було просто вичекати момент, коли все ж таки пілот ворожого Су-25 схибить, а я в цю мить здійсню постріл. Як раз рівно через два тижні так і трапилося. Тоді я просто кричав хвилин п’ять «вау!» та не міг зупинитися, — з гордістю згадує зенітник.
Батарея Тараса працює з доволі різними переносними зенітно-ракетними комплексами. Особисто йому вдалося виходити на «полювання» з ПЗРК «Ігла», «Ігла-1», «Стугна» та його улюбленцем — «Перуном».
— З ПЗРК працювати нескладно, головне правильно обслуговувати ракету, стежити, щоб вона не перемерзла або намокла. Також її треба обережно опускати, ніде не вдаряти й усе буде добре. Якщо порівнювати всі види озброєння, з якими мені доводилося працювати, то «Ігла» — це найпростіший ПЗРК. «Перун» складніший, адже там є окремий блок керування, на якому можна виставити тип цілі, погодні умови та багато інших нюансів.
Крім цього, захисник неба Тарас навчався працювати з ПЗРК «Містраль», але не встиг його випробувати у бою, адже дістав друге поранення.
— Після лікування та повернення я знову працюю зі своїм рідним «Перуном». Під час моїх полювань завжди варто стежити за секторами в небі, вивчати противника та аналізувати його дії. Найголовніше — дочекатися моменту, коли рашист схибить та залетить прямісінько в зону ураження мого ПЗРК.
Тарас мав бойовий досвід ще у 2015-2017 роках, коли воював штурмовиком у складі бригади «Азов».
— Якщо порівнювати війну тоді й зараз, то це діаметрально різні речі. Зараз коли ти сидиш на бойовій позиції, то часом здається, що по тобі не прилітає тільки ядерна зброя. До 2022 року, все ж таки то був більше локальний конфлікт, не було такого застосування авіації, артилерії та ракет. Зараз картина зовсім інша й це дуже важка війна. Звичайно, ніхто не має сумнівів, що ми переможемо, але й варто не забувати, якою ціною нам усім дається Перемога, — наголосив захисник.
Фото автора
