Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
6 грудня згадуємо річницю початку славнозвісного Першого Зимового походу Армії Української Народної Республіки, який тривав тилами білих та червоних російських окупантів під час суворої зими 1919–1920 років. Тоді виснажена важкими боями й епідемією тифу, а також нестачею зброї, набоїв, продовольства й одягу українська армія виявила надзвичайну рішучість і звитягу, не лише засвідчивши готовність продовжувати боротьбу, а й здобувши численні перемоги над ворогом.
Запорукою звитяг зими 1919–1920 років став високий бойовий дух українських військових і незмінна підтримка своєї армії українським народом, засвідчені багатьма учасниками та свідками подій. АрміяInform пропонує добірку цитат з їхніх спогадів.
Панас Феденко про ухвалену перед Зимовим походом Декларацію уряду УНР
Вранці 4 грудня мені та міністрові праці Осипові Безпалкові доручено скласти Деклярацію уряду УНР до війська і народу України.
«Вояки Української Армії і ввесь народ України! Нехай ваша віра в нашу народну справу не захитається ні на мить! Тяжкий момент, який переживає наш Рідний Край, вимагає від нас великої самопожертви. Але ніщо в світі не дається без боротьби».
читайте також:
В поході мені доводилося чути високу оцінку Деклярації вояцтвом УНР: мовляв, «бере за серце». Зваживши всі за і проти в тодішній ситуації, ми думали, що ніяк не можна було впадати в безнадійність і казати: «Пускайся, куме, на дно, не трать сили». Ми відчували, що «є ще порох у порохівницях, і не гнуться козаки»…
Василь Совенко про відновлення боєздатності армії попри скрутні обставини
Одержавши наказ, армія, вийшовши з-під обстрілу ворожих сил, на 7 грудня була вже цілком готовою до походу. Це були надзвичайно тяжкі дні. Колосальна праця по реорганізації армії була проведена так швидко і так успішно, що не хотілося вірити в те, що ця армія, маючи в собі таку силу і організованість, могла колись, а то не так давно було, відступати так неорганізовано від нікчемного ворога, але ж так трапилось.
Козачество, побачивши, що їх провідники при них і щиро турбуються про їх долю, допомагало в праці, напружуючи останні свої сили. Сознаніє того, що йдемо в центр рідної України на допомогу повставшому проти ворогів селянству, підвищило настрій в армії настілько, що як старшина, так і козаки того тілько і чекали, як би скорійше до маршу, аби скорійше з’єднатися з повстанцями і спільними силами помститися за всі ті знущання, які творилися ворогами над нашим народом.
Михайло Омелянович-Павленко про незборимий дух українських воїнів
Я вдивлявся у виснажені безупинними боями й походами обличчя старшин і козацтва, я уважно прислухався до окремих голосів, чи нема де ознак страху або незадоволення, — ні, все ті ж ясні, привітні обличчя, повні довірря та відданости; навіть не чути було даремних запитань. Та й нащо запитання? Всі знали: йдемо вглиб України.
Пізніше я ділився своїми вражіннями з командирами дивізій, і всі вони ствердили мої спостереження; думається мені, що одностайність і патріотизм командового складу передався й далі в козацтво та всіх сполучив ще міцніше, наперекір долі й людській зненависти, в одну монолітну скелю.
Юрій Дараган про єдність української армії з народом
…навіть вороги наші ствердили, що під час зимового походу народ був з нами — тисячі найяскравіших доказів могли б це ілюструвати; певно похід цей міг відбутися не лише при співчуттю до свого війська широких народних мас, а і активній допомозі більш свідомих його елементів.
Спитайте кождого з учасників походу, що властиво причинилося його доброму перебігу; чимало буде сказано, але всі ствердять одно, що нарід був з нами; через те саме лицарі Залізного Хреста числять роковини не лише своїм святом, а і святом цілого Українського Народу.
Ісаак Мазепа про значення Першого Зимового походу
Згадуючи тепер про цю багату на події добу, я можу без перебільшення сказати, що Зимовий похід був достойним продовженням героїчної боротьби 1919 року. В цьому його історичне значіння. Це була боротьба разом з народом і за народ. Боротьба власними силами й за власну ціль.
Відважний крок, на який пішли уряд і командування, був правильно обчислений і скінчився повним успіхом. Похід тривав 5 місяців. За цей час армія ні разу не схилила національного прапора. Зберегла себе морально і фізично. Населення годувало й зодягало армію, постачало їй все потрібне і всіма способами допомагало, бо бачило в ній свою армію, яка боролась за інтереси народні. Недаром один з представників денікінської армії якийсь полковник Попов у своєму листі до команди нашої армії в цей час писав: «У нас є те, чого вам бракує — зброя, але ви маєте те, чого у нас немає — довір’я населення».
Армія Зимового походу дала приклад високого героїзму своїх вояків, що не знали ні труднощів, ні перешкод. Не вважаючи на всі несприятливі умови, тверда, незломна віра в свою справу, ентузіязм і запал окриляли всіх на дальшу боротьбу.
