Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Мріяв підкорити найвищу вершину світу, але поліг у бою за Україну.
Олексій народився 22 грудня 2000 року в місті Івано-Франківськ. Закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. У грудні 2021 року був прийнятий на роботу електромонтером до АТ «Прикарпаттяобленерго». Згодом був переведений на посаду інженера в службі діагностики.
Олексій дуже любив тварин, ніколи не міг пройти повз тих, хто потребував допомоги чи турботи. Його добре серце відчували не лише люди, а й чотирилапі друзі. Він умів співчувати, підтримувати та дарувати тепло тим, хто був поруч.
Завдяки своїй відкритості та щирості завжди мав багато друзів. Легко знаходив спільну мову з людьми, умів вислухати, підтримати, розвеселити. А ще його цінували за чесність, надійність і вміння залишатися собою в будь-якій ситуації.
Олексій завжди був впевненим у своїх рішеннях. Якщо ставив перед собою мету, то наполегливо йшов до неї, незважаючи на труднощі. У ньому з дитячих років відчувалася внутрішня сила, характер справжнього чоловіка.
З дитинства захоплювався спортом. Спочатку займався тхеквондо, а згодом — змішаними єдиноборствами та кікбоксингом. Брав участь у змаганнях, а тренування не полишав навіть під час служби в армії. Книжки любив.
«Він був людиною розумною і сором’язливою, простим і спокійним, мужнім і щирим, люблячим сином своїх батьків та своєї держави. Любив свою спортивну родину, з якою займався змішаними єдиноборствами (ММА). З перших днів служби прагнув бути там, де найважче, — у розвідці, щоб у ближньому бою нищити ворога. Для побратимів був наставником і кращим другом», — розповіла пані Оксана, мати Героя.
Але найбільше Олексій любив походи в гори. Однією з його заповітних мрій було підкорення найвищої вершини світу — Евересту. Кожен похід у гори дарував йому відчуття свободи, сили та справжнього життя. Він захоплювався величчю гірських вершин і мріяв одного дня піднятися туди, де небо зустрічається із землею.
«Олексій був людиною з великої літери: відповідальний, цілеспрямований, світлий, чесний. Він не вагався, коли настав його час, і став до боротьби за свободу, за життя, за Україну. Позивний „Еверест“ — він справді був висотою. Таким, яким ми його запам’ятаємо назавжди», — згадують випускника у виші.
26 лютого 2024 року Олексій добровільно став до лав 3-ї окремої штурмової бригади. Служив розвідником. Позивний «Еверест» символізував його характер — незламний та цілеспрямований. Він завжди йшов уперед, долаючи найскладніші випробування.
«За час служби з „Еверестом“ ми стали не тільки бойовими побратимами, а й справжніми друзями. Він був тим, до кого я завжди можу прийти з проханням про допомогу, і знав, що він мені не відмовить (навіть якщо не дуже хоче це робити). Він був відважним воїном, який ішов виконувати завдання без жодного сумніву. Я назавжди запам’ятаю наші чайні церемонії в посадці, шашлики по неділях і каву перед сном. Я пишаюсь тим, що можу називатись його другом», — згадує про Олексія побратим на позивний «Весна».
24-річний Олексій Семків загинув 4 серпня 2025 року у стрілецькому бою поблизу села Греківка Сватівського району Луганської області.
«Ти наш ясний янгол у небі. Частинка мого серденька назавжди завмерла з твоїм. Ти завжди залишишся моїм маленьким Олексійком (хоч ти не любив, як тебе так називали), хоч на свій вік ти був занадто дорослим, мужнім, сміливим мужчиною», — написала сестра Уляна.
Поховали захисника на території меморіального комплексу «Дем’янів Лаз» в Івано-Франківську.
У нього залишилися батько Юрій, мати Оксана та сестра Уляна.
За особисту мужність, самовідданість, вірність військовій присязі та незламність у боротьбі за незалежність України був посмертно нагороджений:
орденом «За мужність» III ступеня;
відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Залізний Хрест»;
відзнакою «За честь і звитягу».
Вічна пам’ять і слава Герою!
Джерела: Суспільне, Платформа памʼяті «Меморіал», Прикарпаття обленерго, Меморіал Незбутні
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
