Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
105 років тому, 1 грудня 1918 року, у Фастові представники Директорії Української Народної Республіки й уповноважені особи Західно-Української Народної Республіки підписали Передвступний договір про об’єднання двох тогочасних українських держав. Угода заклала основу для майбутнього укладення Акту Злуки, а також дала УНР і ЗУНР змогу налагодити взаємну підтримку й запланувати взаємовигідний обмін необхідними товарами.
Перші контакти між представниками Української Національної Ради й Українським Національним Союзом, що готував антигетьманське повстання, було налагоджено вже у жовтні. 1 грудня 1918 року, кола влада гетьмана Павла Скоропадського доживала останні тижні, ідея об’єднання УНР і ЗУНР отримала новий імпульс.
У Фастові ЗУНР заявила «непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою» і доєднатися «з усею своєю територією й населенням, як складова частина державної цілості, в Українську Народню Республіку». УНР, зі свого боку, засвідчили готовність «прийняти всю територію й населення Західно-Української Народньої Республіки, як складову частину державної цілости, в Українську Народню Республіку».
Не маючи великої певности удержати своїми силами владу в Галичині, а крім того, піддаючись натискові широких народніх мас, що прагнули повного об’єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулись до Директорії з пропозицією об’єднання двох Республік в одну українську державу. Директорія охоче прийняла пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас (які особливо настоювали проти нехіті буржуазних галицьких політиків до об’єднання), що український народ по обидва боки Збруча має бути навіки однині злитий в одне ціле й разом боротись за свою долю, яка б вона далі не була. Остаточне вирішення цієї згоди мало статися по взяттю Київа, — писав Володимир Винниченко у тритомнику «Відродження нації». (Винниченко Володимир. Відродження нації. Ч. ІІІ. Київ; Відень, 1920. С. 154).
Передвступний договір підписали уповноважені особи Директорії УНР Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Панас Андрієвський та Федір Швець з одного боку й урядові делегати Ради державних секретарів ЗУНР Дмитро Левицький і Лонгин Цегельський з другого. Згідно з умовами документа, найближчим часом ЗУНР мала припинити існувати як окрема держава та увійти до складу УНР на засадах автономії.
Також у ході переговорів було досягнуто домовленостей про взаємну підтримку обох українських держав та налагодження товарообміну між ними. Зокрема виявлені істориком Олегом Павлишиним архівні документи свідчать про готовність Української Народної Республіки підтримати ЗУНР коштами та продовольством. Сума грошової допомоги мала становити 6 мільйонів карбованців та 500 тисяч австрійських корон, а продовольче постачання становило 150 тис. пудів збіжжя.
У плані товарообміну УНР передавала Західно-Українській Народній Республіці 100 тисяч пудів цукру та 5 вагонів тютюну, отримуючи натомість 35 вагонів залізничних мастил, 5 вагонів бензину та 1 тисячу вагонів керосину. Обмін товарами мав відбуватись у Підволочиську. Взаємовигідний товарообмін підсилював національне прагнення двох частин розділеного українського народу до возз’єднання, засвідчуючи економічну вигоду перебування українських земель у складі майбутньої з’єдиненої держави.
Не знаю, хто підписав перше — ми, Галичани, чи Директорія. Досить, що було це 1 грудня 1918 року коло полудня, в історичному Хвастові, як між Галичиною й Україною станула перша умова про злуку. … Окремо мали ми того дня ще одну конференцію тільки з Винниченком і Макаренком, щоб обговорити з ними фінансову скруту галицької влади і армії. Не знаю вже, хто з Галичан при Директорії, (Січових стрільців) звернув нашу увагу, що в руках Директорії находиться 10 міліонів австрійських крон у банкнотах. … Ми запропонували Директорії, щоб вони дали ці гроші галицькій владі на війну з Поляками, — писав у спогадах «Від леґенд до правди» Лонгин Цегельський. (Цегельський Лонгин. Від леґенд до правди. Спомини про події в Україні звязані з Першим Листопадом 1918 р. Нью-Йорк; Филаделфія, 1960. С. 145).
Понад місяць зміст Передвступного договору тримали у таємниці й оприлюднили аж 3 січня 1919 року на засіданні доповненого складу Української Національної Ради в Станиславові, перед обговоренням ухвали про Злуку УНР і ЗУНР. Тоді вищий законодавчий і представницький орган Західно-Української Народної Республіки ухвалив проєкт договору про об’єднання із Наддніпрянською Україною — «торжественно з’єдиненнє з нинішнім днем Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну, одноцільну суверенну Народню Республіку».
Того ж дня було підтверджено Передвступний договір від 1 грудня 1918 року і прийнято рішення «негайно розпочати переговори з Київським Правительством для сфіналізування договору про злуку». Відтоді укладання Акту Злуки УНР та ЗУНР остаточно перейшло в русло практичної реалізації та стало питанням найближчого часу.
22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві відбулося урочисте проголошення Акту Злуки. Лонгин Цегельський зачитав ухвалу Ради ЗУНР, а член Директорії Федір Швець виголосив «Універсал Соборності» Директорії: «Однині во єдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка. Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будовати нероздільну, самостійну Українську Державу на благо і щастя її трудового люду».
