Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Про їх роботу знають небагато — її не афішують для широкого загалу. Проте саме на них покладене завдання завчасно попередити про повітряний напад. Відтак, за кожною збитою ворожою ракетою, літаком, гелікоптером чи БПЛА стоїть пильність і професіоналізм воїнів радіотехнічних військ Повітряних Сил Збройних Сил України. Як результат, це сотні тисяч врятованих життів та збережена інфраструктура. Серед тих, хто з перших днів широкомасштабного вторгнення виявляє, відстежує та супроводжує повітряні цілі та передає розвідувальну і бойову інформацію підрозділам зенітних ракетних військ, авіаційним підрозділам для їх знищення є офіцер радіотехнічної бригади імені Богдана Хмельницького Повітряного командування «Південь» Артем. Нині завдяки йому та його побратимам вдалося не лише зберегти радіолокаційне поле над півднем нашої держави, а й зробити його чи не найкращим в Україні. Звісно, передувала цьому нелегка, кропітка, а іноді титанічна робота воїнів-локаторників бригади.
Вибір професії та чому справжні воїни Присягу складають тільки раз
Шлях Артема у війську почався ще задовго до війни.
— Щодо вибору майбутньої професії я ніколи не мав сумніву, бо народився та виріс в родині військовослужбовців. Дитинство провів з батьком на аеродромі, де він проходив службу. Тож з 9-го класу готувався до вступу саме у військовий виш, — пригадує офіцер. — Коли прийшов у військо молодим лейтенантом, то зрозумів, що нас готували дуже добре. Здобутих знань вистачило, щоб одразу включитися в роботу. Однак зупинятися в нашій справі не можна, тому весь час навчався: опановував суміжні спеціальності, новітню техніку, яка інтегрувалася в ЗСУ, зокрема цивільні та закордонні системи зв’язку, системи управління. Потроху почала з’являтися вітчизняна техніка, яка зараз стоїть на озброєнні. Тобто модернізація інколи високими темпами, а іноді у темпі равлика, але впевнено рухалася вперед. І ми, відповідно, разом з нею.
За роки служби Артем пригадує, що був момент, коли він обдумував можливість звільнитися. То були важкі часи для всіх військовослужбовців…
— 2013 рік та початок 2014-го виявилися доволі складними: тривало скорочення війська, відчувалася економічна криза, яка сильно вдарила по грошовому забезпеченню, багато людей планувало закінчити службу, бо не вистачало коштів, щоб прогодувати родини. У той час я винаймав житло і мусив дбати про дружину та маленьку дитину, тож теж задумувався про звільнення, тим більше закінчувався контракт. Але коли почалися події в Криму, то зрозумів — залишуся, ПРИСЯГА НА ВІРНІСТЬ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДОВІ для військового — це не просто слова. Та й як можна кинути свою країну, коли ти їй потрібен, тим більше якщо сам обрав шлях військового? — пояснює Артем.
Крім того, за приклад для чоловіка був і його батько, який свого часу при розпаді радянського союзу відмовився від можливості виїхати до батьків, які на той час жили в росії, бо не міг порушити слів Присяги, яку справжні воїни складають лише раз. Підтримала рішення офіцера і дружина. І навіть сама підписала контракт. До цього, маючи медичну освіту, вона 10 років була працівником ЗСУ. Нині ж жінка обіймає посаду у військовому шпиталі.
«З початку війни у 2014 році модель нашої армії змінилася, поступово змінювалися і ми»
З 2014-го особовий склад радіотехнічної бригади імені Богдана Хмельницького постійно входив до складу угруповань Антитерористичної операції, а потім й до сил та засобів Операції об’єднаних сил. Вони вели повітряну розвідку, надавали розвідувальну та бойову інформацію підрозділам зенітних ракетних військ, авіації, пунктам управління. Артем також особисто брав участь у відновленні певної техніки та її модернізації, виїжджав до підрозділів, щоб проконтролювати й проаналізувати виконання ними поставлених завдань. Крім того, попри бойову роботу, постійно тривали навчання.
— З початку війни у 2014 році модель нашої армії змінилася. Маленькими кроками поступово змінювалися і ми: переходили на новітні зразки, переозброювалися, отримували новітні радіолокаційні станції виявлення повітряних цілей, системи зв’язку. Змінювалася і система підготовки молодих офіцерів, впроваджували новітні системи, які були розроблені вже в Україні — це автоматизовані системи управління, системи збору обробки радіолокаційної інформації та оповіщення про повітряну обстановку. Потроху використовувалися дослідні зразки, проводилася їх дослідна експлуатація, держава стала виділяти нам більше коштів. Так і підійшли до 2022 року, — продовжує розповідь Артем.
«Ми іноді не розуміли — який день тижня, навіть час доби назвати не могли»
Перший день широкомасштабного вторгнення офіцер зустрів на командному пункті в складі бойової обслуги. Як він говорить, 24 лютого для нього почалося ще раніше, коли за наказом керівництва почалось переміщення підрозділів, висування техніки і все це без втрати радіолокаційного поля.
— Ще 23 лютого в повітрі ніби дзвін стояв, було відчуття, наче наближається шарова блискавка, яка має ось-ось десь розрядитися. І ми були готові до того. Ворог це теж розумів, тому коли перші ракети перетнули наш кордон — вони летіли по позиціях радіотехнічних військ, щоб осліпити наші засоби ураження. Але завдяки заздалегідь виконаному маневру їм не вдалося досягти поставленої мети. Ми змогли втримати навалу і дати відсіч окупантам, а також зберегти техніку і, що куди важливіше, людей, — говорить офіцер.
Перші години були для нього найважчими. Хоча до цього військові радіотехнічної бригади регулярно програвали безліч можливих сценаріїв ворожого нападу на навчаннях і тренуваннях. Зокрема, прораховували усі моменти аналітичним і практичним способом, виїжджаючи на позиції та розгортаючи радіолокаційні станції, засоби зв’язку, організовуючи канали управління, видачі радіолокаційної інформації. Тобто в цілому готові до подібного розвитку подій. Але, попри все, ніхто не скасовував людський фактор — у кожного воїна були рідні та близькі, переживання за яких не полишали. Ось і Артем зміг до кінця зібратися лише тоді, коли подзвонила донька і повідомила, що вона у безпеці. Тоді, все, мов рукою зняло. Верх взяв холодний розум і залізний спокій.
— Не пам’ятаю скільки діб тоді ми не їли і не спали, весь час були на ногах — виявляли цілі, виконували завдання за призначенням. Згодом були відрядження до підрозділів, які пробивалися і виїжджали з технікою з окупованих територій. Треба було організовувати на нових місцях систему управління, видачу радіолокаційної інформації, захист підрозділів. Завдань було багато. Працювали на автоматі. Іноді не розуміли — який день тижня, ми і час доби назвати не могли, бо по декілька днів не виходили з командного пункту. Однак, все це недарма. На початок широкомасштабного вторгнення у нас склався потужний колектив, який зміг навіть у такій напруженій обстановці впевнено виконувати всі заходи, — з гордістю говорить офіцер.
Воїнами радіотехнічної бригади імені Богдана Хмельницького виявлено та супроводжено близько 120 тисяч ворожих повітряних цілей
З того часу воїнами радіотехнічної бригади імені Богдана Хмельницького Повітряного командування «Південь» виявлено та супроводжено близько сто двадцяти тисяч ворожих повітряних цілей, які завдяки вмілим діям українських захисників у більшості випадків не досягають своїх цілей.
Як розповідає Артем, підкріплює майстерність наших воїнів і сучасне озброєння та техніка. Наразі радіотехнічна бригада забезпечена системами іноземного виробництва, особовий склад їх добре освоїв та адаптував під виконання своїх завдань і нині успішно використовує для моніторингу інформації про повітряну обстановку над Україною та навколо неї.
— Ми впровадили величезну кількість систем, які видають інформацію про повітряні цілі підрозділам, що їх вражають в режимі онлайн. Але як гарному господарю завжди потрібно більше, щоб господарювати ще краще, так і нам треба ще більше сучасних радіолокаційних станцій, засобів ураження для підрозділів зенітних ракетних військ, авіації, щоб працювати ще ефективніше. Адже ворог також постійно вдосконалюється. Він вивчає наші слабкі місця, змінює тактику, маршрути, використовуючи величезну кількість дронів, які випробовують нашу систему протиповітряної оборони. Крім того, противник застосовує сучасні засоби радіоелектронної боротьби, радіолокаційної розвідки, щоб дізнатися, де ми знаходимося, який тип станцій використовуємо. Але ми маневруємо, освоюємо нову тактику, як-то кажуть, на колесах і вчимося працювати на випередження, щоб у цій шаховій партії бути на крок попереду. Так, ворог сильний, але ми все ж розумніші, — говорить Артем.
Радіолокаційне поле над півднем нашої держави зараз є чи не найкращим в Україні
Найбільшим досягненням свого підрозділу Артем вважає те, що йому та його побратимам вдалося зберегти радіолокаційне поле над півднем нашої держави, яке зараз є чи не найкращим в Україні. За його словами, це напрацювання всього колективу, титанічні зусилля кожного, хто сьогодні є очима і оголеними нервами системи протиповітряної оборони держави. А ще офіцер неабияк пишається тими колективами, які вийшли з окупованих територій і нині успішно виконують завдання.
— Вони залишилися, вони не втрачені, а в строю і завжди готові давати відсіч агресору. І це попри те, що більшість людей втратили власні домівки. Але вони готові боротися до останнього рашиста на нашій землі. У кожного з них своя мотивація: у когось це мрія повернутися до рідного Криму, у когось — можливість знову займатися виноробством на своїй землі, яку не будуть зрошувати ворожі снаряди, хтось просто хоче повернутися до дітей живим. Так, різна мотивація, але мета одна — вигнати нечисть з України і зробити все, щоб якнайшвидше наблизити Перемогу. Тому ми і готові виконувати завдання за будь-яких погодних умов, долати усі труднощі, бо нам є за що боротися, — запевняє офіцер.
Щодо самого Артема, окрім бажання забезпечити своїм рідним і близьким безпеку, ще однією причиною, яка ніколи не дає йому опускати рук, є злість. Військовий впевнений, що ворог мусить поплатитися за скоєні ним злочини, за смерть, біль і сльози, які він приніс у мирну і квітучу країну, зазіхнувши на її свободу.
— У нас в підрозділі є стела пам’яті з іменами та фото загиблих побратимів. Я знав кожного з них особисто, бо служу в частині останні 12 років. Щоразу, коли прохожу повз, то згадую кожного полеглого героя, і обіцяю і їм, і собі, що завжди пам’ятатиму, якою ціною ми виборюємо наше майбутнє, — каже військовий.
OMNI VIDENS: ми все бачимо, пам’ятайте про це!
Сьогодні, у День відзначення військовослужбовців та працівників радіотехнічних військ Повітряних Сил Збройних Сил України, Артем вкотре подякував побратимам за їх титанічну працю і за зусилля, які вони прикладають для досягнення нашої мети — перемоги над загарбниками.
— У командувача Повітряних Сил є футболка з написом: «Українське небо захищають боги». Я цілком згоден з цією фразою, бо іноді ці воїни роблять такі речі, які не під силу звичайним людям. Гасло на нарукавному знаку нашої бригади латиною OMNI VIDENS, це означає, що ми все бачимо, пам’ятайте про це! Слава радіотехнічним військам Повітряних Сил Збройних Сил України!
Слава Україні!
