Він чітко усвідомлював характер та наслідки своїх дій, скерованих на підрив боєздатності частин та підрозділів Сил оборони України. Суд засудив громадянина України до 5 років…
Почавши 105 років тому антигетьманське повстання, наприкінці листопада 1918 року Директорія Української Народної Республіки вдалася до заходу мобілізації, який започаткував процес формування регулярної Армії УНР. Це стало тим рішучим кроком на шляху створення національних збройних сил України як незалежної держави, якого виразно бракувало під час попередніх подій від лютого — березня 1917 до середини листопада 1918 року.
Розпочавши 14 листопада 1918 року збройний виступ проти гетьмана Павла Скоропадського, вже 25 листопада Директорія УНР видала наказ про створення Армії Української Народної Республіки для оборони держави та захисту народу. Наказом передбачалось, що армію слід буде поповнювати шляхом мобілізації колишніх військових та прийому добровольців і призову новобранців, який планували оголосити окремо.
Скласти армію Української Народної Республіки для оборони Української Народної Самостійної Республіки і захисту всього трудового народу України. Обов’язок кожного вояка захищати всіх, хто живе на Україні, від якої б то не було кривди і несправедливости, та доглядати за тим, аби ніщо не робилося всупереч наказам Директорії і не порушено ладу на Україні. (З Наказу Армії Української Народної Республіки. Ставка, 25 листопада 1918 року).
Це був рішучий крок, який засвідчив завершення тривалої еволюції поглядів українських соціалістично орієнтованих політиків, витоки якої сягають лютого — березня 1917 року. Довший час упродовж тривалого періоду революційного романтизму весни — осені 1917 року більшість політиків Української Центральної Ради не приділяли належної уваги формуванню регулярних національних збройних сил, плануючи обмежитись створенням добровільної народної міліції. Українізація війська в той час відбувалась у межах російської армії і спроби створення українських збройних формувань лишались поодинокими.
Агресія більшовицької росії проти проголошеної Третім Універсалом Української Народної Республіки змусила Центральну Раду наприкінці 1917 — на початку 1918 року зняти рожеві окуляри і спробувати хоч якось сформувати боєздатні війська, спроможні протистояти ворожій навалі. Утім, діям політиків в умовах катастрофічного цейтноту бракувало єдності та системності, що дозволило більшовикам стрімко дійти до Києва і захопити українську столицю. Врятувати тоді молоду українську державу від цілковитої поразки змогла лише допомога з боку Німеччини та Австро-Угорщини, війська яких спільно з українськими збройними формуваннями вигнали більшовиків за межі України.
Гіркий досвід не минув даремно, заходи зі створення українських національних збройних сил навесні 1918 року дещо активізувалися. Однак тепер їм на заваді ставали німці, не надто зацікавлені в існуванні потужної української армії. Після гетьманського перевороту впродовж травня — листопада 1918 року Павло Скоропадський також докладав зусиль до формування боєздатних військових частин, однак створити повноцінні українські національні збройні сили йому так і не вдалось.
Почасти це сталось через позицію німецьких союзників, почасти внаслідок обраної ним соціально-економічної політики, яку переважна більшість українського селянства сприймала негативно, почасти з огляду на опору на проросійськи орієнтованих військових, які розглядали гетьманський режим як тимчасове явище і засіб для боротьби з більшовиками з метою відновлення єдиної російської держави.
§ 4. У тих районах, де мобілізація оголошена, підлягають їй всі громадяне Української Народньої Республіки. § 5. Із охочих людей в армію приймати лише тих, що визнають Самостійне Українську Народню Республіку. § 6. Ніхто із охочих людей, які вписалися в Армію Української Народньої Республіки не має права покидати її по своїй волі. Прохання про увільнення можна подавати не раніш, як прослуживши два місяці. (З Наказу Армії Української Народної Республіки. Ставка, 25 листопада 1918 року).
Шлях до створення повноцінної дієвої регулярної української армії відкрило антигетьманське повстання, яке стало можливим завдяки виведенню з території України німецьких військ після поразки Німеччини у Першій світовій війні. Соціальні мотиви у тих, хто підтримав виступ проти гетьмана, тісно поєдналися з національними. Повернення усунутих гетьманом від влади політиків Центральної Ради з їхньою лівою соціалістичною риторикою привернуло на їхній бік широкі маси українського селянства. Одночасно орієнтація Директорії на відродження незалежної від росії Української Народної Республіки приваблювала прибічників творення суверенної української держави.
Завдяки цьому в другій половині листопада нарешті склались сприятливі умови для створення регулярної української армії. Потребу в наявності дієвих збройних сил для захисту Української Народної Республіки добре зрозуміли політики, яких готовий був підтримати український народ. Це робило загальну мобілізацію до лав Армії УНР по всій території України можливою не тільки для проголошення, але й для практичної реалізації. За таких умов 27 листопада 1918 року Директорія іменем Української Народної Республіки видала наказ про мобілізацію до лав Армії УНР.
Згідно з наказом про мобілізацію, до армії мали негайно, впродовж 24 годин, з’явитись всі чоловіки віком від 20 до 35 років, які раніше вже перебували на військовій службі та пройшли відповідний військовий вишкіл. Також мобілізувались офіцери віком до 43 років. Організувати роботу призовних комісій на місцях повинні були коменданти, комісари та військові начальники. Залучивши до складу комісій представників місцевої влади, лікарів та військових, вони мали не лише провести набір, але й забезпечити харчування та постачання мобілізованих, а також місця для їхнього проживання у казармах та великих будівлях громадського призначення.
Одночасно передбачалось, що мобілізовані мусять прибувати до війська із запасом харчів на сім днів, добре вдягнутими і взутими, за змоги — у військовий однострій. Ті, хто мав зброю та власних верхових військових коней і необхідну для них збрую (окремо згадувались «кульба (сідла)», повинні були прибути до війська оружно і конно. Посильно сприяти забезпеченню війська всім необхідним мали селяни — їх закликали посилати в пункти мобілізації одного воза на трьох людей з їжею і фуражем для коней на сім днів.
Всім громадянам, що перейшли військову муштру у всіх родах зброї і у фльоті, здатним носити зброю, від 20 до 35 років включно, а старшинам до 43 років, негайно стати в ряди армії Української Народної Республіки для захисту здобутків революції та боротьби з гетьманом і гетьманським поміщицьким правительством, для здобуття землі і вільних прав трудящому народові та для того, щоб забезпечити республіканський лад і демократичні порядки в Українській Народній Республіці, для того комкорам, комендантам та військовим начальникам негайно оголосити мобілізацію на всій території України. (З Наказу Директорії про мобілізацію до лав армії УНР, 27 листопада 1918 року).
Ухвалений Директорією наказ про мобілізацію мав забезпечити створення регулярних військових частин, більш чисельних та дисциплінованих, ніж колишні напівдобровольчі загони. Він заклав підґрунтя для формування регулярних українських збройних сил — Армії УНР, яка уславила себе в наступні роки боротьби за українську державу.
Водночас слід зауважити, що мобілізацією кінця листопада 1918 року Директорія не планувала створювати численне регулярне військо, призначене для захисту від зовнішніх ворогів, одразу. У прикінцевому тринадцятому пункті наказу зазначалось: «Ця мобілізація тимчасова і не на довгий строк, щоб закріпити демократичний лад і підготувати нову українську армію по черговому призову». Тобто завданням мобілізованих було сприяти закріпленню Директорії при владі, а вже потому мало відбутись формування нової української армії.
У найближчі місяці повторна агресія проти України з боку більшовицької росії внесла в ці початкові плани українських політиків стрімкі й радикальні корективи.
