Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Однією з найбільш поширених бойових броньованих машин, які використовуються в російсько-українській війні, причому обома сторонами, є багатоцільовий гусеничний плавучий тягач МТ-ЛБ. Він був спроєктований і випускався на Харківському тракторному заводі. Крім того, випуск за ліцензією був налагоджений в Болгарії та Польщі. На озброєння МТ-ЛБ надійшов у 1964 році. Базовий його варіант застосовувався як тягач 100-мм протитанкових гармат МТ-12. Але МТ-ЛБ став базою для десятків машин. Простота і надійність конструкції, її гнучкість сприяють тому, що тягач і досі, через шість десятиліть після своєї появи, активно використовується у боях. При цьому МТ-ЛБ часто зазнає переробок у заводських, або й польових умовах, спрямованих на посилення озброєння. В російсько-українській війні кількість варіантів таких модернізацій вже обчислюється десятками. Про історію їх створення кореспонденту АрміяInform розповів дослідник військової історії, техніки та озброєння, доктор історичних наук, професор Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук.
— Андрію Івановичу, на скільки вдалою була сама ідея модернізації багатоцільових гусеничних плавучих тягачів у нові види бойових машин?
— На початку нашої розмови хочу наголосити на одному з аспектів застосування МТ-ЛБ в Силах оборони України: використанні його як бронетранспортера і бойової машини піхоти. Власне, таке застосування не було передбачене конструкцією МТ-ЛБ: з огляду на його призначення як тягача, він має надто слабке бронювання і озброєння (один 7,62-мм кулемет в башті ТКБ-01. — Авт.).
Однак ще за радянських часів, з огляду на добру прохідність, цей тягач, точніше, його всюдихідний варіант МТ-ЛБВ, використовувався як БТР в мотострілецьких частинах, дислокованих в Арктиці та на Кавказі. Подальшого розвитку концепція застосування МТ-ЛБ для перевезення моторизованої піхоти набула вже після розпаду срср. Відповідні варіанти модернізації розроблялись в різних країнах, зокрема і в Україні.
— Тож, що слугувало підґрунтям для початку таких робіт?
— Від 1991 до 2014 років Збройні Сили України постійно скорочувались. Військо не мало потреби у нових БМП. Водночас підприємства військової промисловості усіляко намагались знайти замовлення, вийти на нові ринки — бо замовлення від Міністерства оборони України були мізерними. Відносно швидким і дешевим способом розширення спектра експортної продукції стала модернізація вже наявних зразків військової техніки.
— Чому, на Вашу думку, вибір пав саме на МТ-ЛБ?
— Тягач МТ-ЛБ з огляду на свої характеристики і поширеність у світі був добрим кандидатом для переобладнання. На початку 2000 років Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. Морозова запропонувало проєкт «ерзац-БМП» на його базі. Машина, названа МТ-ЛБР6 «Мангуст-2», отримала достатньо просту одномісну башту, встановлену в центральній частині корпусу, з винесеною установкою озброєння.
Це не був бойовий модуль у класичному розумінні, а саме башта — на кшталт тієї, що встановлюється на БМП «Мардер». На її даху встановлені 30-мм автоматична гармата ЗТМ-1 (аналог 2А72, боєкомплект 150 снарядів) і 7,62-мм кулемет КТ-7,62 (аналог ПКТ, боєкомплект 2 тис. набоїв). Перед ними —шість 81-мм димових гранатометів системи 902Б «Туча». Захищеність корпусу посилена встановленням рознесеного бронювання. Ходова частина частково закрита протикумулятивними екранами. Штатну башту ТКБ-01 демонтували.
— А якими були основні тактико-технічні характеристики цієї бойової машини?
— МТ-ЛБР6 вміщає 10 осіб — трьох членів екіпажу і сім десантників. Маса порівняно з базовою машиною зросла на дві тонни — з 9,7 до 11,7 т. Тому для збереження динамічних характеристик замість двигуна ЯМЗ-238В потужністю 240 к.с. встановлений його варіант ЯМЗ-238Н-1 (300 к.с.).
Прототип МТ-ЛБР6 виготовили на Харківському тракторному заводі. Заводські випробування його завершились у грудні 2002 року, однак покупців на такий достатньо примітивний варіант не знайшлось. На другий екземпляр, названий МТ-ЛБР7, встановили бойовий модуль «Штурм», але й на нього замовлень не надійшло.
Більш успішним виявився варіант МТ-ЛБМШ з бойовим модулем КБА-105 «Шквал». Модуль цей мав значно ширший набір озброєння: 30-мм гармата ЗТМ-1 (боєкомплект 500 снарядів), 7,62-мм кулемет ПКТ (2000 набоїв), 30-мм автоматичний гранатомет АГ-17 (87 гранат) і дві пускові установки ПТРК «Бар’єр». Модуль обладнаний оптико-телевізійним комплексом ОТП-20 «Циклоп-1» з інтегрованою системою управління ПТКР та стабілізатором озброєння СВУ-500 «Карусель». Місткість МТ-ЛБМШ не змінилась порівняно з МТ-ЛБМР6 — вона становить десять осіб (включаючи трьох членів екіпажу. — Авт.).
Маса машини після встановлення модуля «Шквал» зросла до 12,5 тонни, тож довелось знову збільшити потужність силової установки. На МТ-ЛБМШ встановили двигун ЯМЗ-238Б, який розвиває потужність 330 (за іншими даними — 360) к.с.
— У підсумку, чи вдалося досягти конструкторам і виробникам бажаних результатів і у яких саме напрямках?
— Спроби створити на базі МТ-ЛБ бойову машину піхоти були не надто вдалими. Якщо комплекс озброєння у варіанті МТ-ЛБМШ більш-менш відповідав сучасним вимогам, то захищеність (попри екранування бортів) була недостатньою. До того ж командир бойової машини, робоче місце якого знаходилось праворуч від водія, не мав жодних оглядових пристроїв, крім звичайних перископів. Внаслідок цього ситуаційна обізнаність командира була вкрай недостатньою, і він фактично не міг керувати боєм. Та, попри це, МТ-ЛБМШ таки вдалось продати.
Прототип МТ-ЛБМШ з’явився, ймовірно, у 2006 році (хоч не виключено — дещо раніше. — Авт.). На фото фігурує машина з практично стандартним корпусом МТ-ЛБ, на якому встановлений модуль «Шквал». А от серійні машини, які постачались до М’янми, вже мають додаткове рознесене бронювання бортів і екрани, які прикривають ходову частину — за взірцем МТ-ЛБР6. За офіційним даними, М’янма отримала 26 МТ-ЛБМШ — 10 у 2007 році і 16 у 2009 році. Низка коментаторів стверджувала, що реально відвантажили значно більше таких машин, однак ані українська, ані м’янмарська сторона цього не підтверджують.
— Андрію Івановичу, ви розповіли про перебіг перетворень, які МТ-ЛБ зазнавали у період до розв’язаних росією терористичних актів на Сході України і в Криму. А які задуми реалізовувалися в цьому напрямку після подій, що розпочалися у 2014 році?
— Початок російської агресії у 2014 році призвів до мобілізації в Україні та формування цілої низки добровольчих частин. Для усіх них потрібне було озброєння і військова техніка. Стандартних взірців БТР і БМП часто не вистачало, тож доводилось вдаватися до імпровізацій, зокрема і шляхом переробки стандартних тягачів МТ-ЛБ.
У перші місяці Антитерористичної операції такі переробки були продуктом ініціативи знизу — їх виготовляли безпосередньо у частинах, часто за допомогою волонтерів. Головними цілями, яких намагались досягти під час переробки, були посилення вогневої потужності та підвищення захищеності. Здебільшого це були одиничні екземпляри, але часом траплялись навіть невеликі серії.
Скажімо, полк патрульної служби поліції особливого призначення «Дніпро-1» використовував щонайменше три екземпляри — гібриди МТ-ЛБ і БРДМ-2. При переобладнанні над десантним відділенням МТ-ЛБ встановили верхню частину корпусу БРДМ-2 (розвернуту задом наперед) разом з баштою, в якій встановлене штатне озброєння — 14,5-мм кулемет КПВТ і 7,62-мм ПКТ. При цьому башта ТКБ-01 в передній правій частині корпусу була збережена. Тобто у підсумку вийшла двобаштова машина з баштами, розташованими у двох ярусах. Захищеність посилили за рахунок встановлення решітчатих протикумулятивних екранів по периметру корпусу. Подальша доля цих цікавих машин невідома, але одна з них (вже без протикумулятивних екранів) потрапила на відео, зняте після початку російського широкомасштабного вторгнення.
-
- Гібриди МТ-ЛБ і БРДМ-2 з полку «Дніпро-1». 2015 р. Фото: oneparatrooper
-
- Процес монтажу верхньої частини корпусу БРДМ-2 на МТ-ЛБ. Фото: shushpanzer
— Що особливого Ви помітили при дослідженні таких кустарних новацій?
Допрацьовані МТ-ЛБ полку «Дніпро-1» відзначались достатньо продуманою конструкцією і високою якістю виготовлення. Здебільшого ж такі переробки були досить примітивними і кустарними. Як приклад можна навести МТ-ЛБ батальйону територіальної оборони «Київська Русь», допрацьований восени 2014 р. На даху його десантного відділення встановили два 14,5-мм кулемети КПВТ на досить примітивній тумбовій установці. Ззаду і з боків цю установку захистили вертикальними конструкціями-сендвічами з кількох аркушів сталі (ймовірно, звичайної, а не броньової). Периметр корпусу захищений решітчастими екранами. Башта ТКБ-01 збережена.
-
- МТ-ЛБ з імпровізованою спареною установкою кулеметів КПВТ. Батальйон «Київська Русь», осінь 2014 р. Фото: autoconsulting
-
- Деталі кулеметної установки і її захисту на МТ-ЛБ батальйону «Київська Русь». Фото: warwall
Більш продуманою була переробка МТ-ЛБ, здійснена в окремому батальйоні спеціального призначення Національної гвардії України «Азов». На цій машині в кормовій частині десантного відділення встановили башту (ймовірно, від БТР-70 або БРДМ-2) з кулеметами КПВТ і ПКТ. Решітчасті протикумулятивні екрани встановлені не тільки в передній частині корпусу і по бортах, але й по периметру башти. Крім того, захист посилений і додатковими накладними аркушами броні (вони захищають, зокрема, кормові дверцята десантного відділення).
