За даними Київського міжнародного інституту соціології близько 77 відсотків громадських організацій допомагають Збройним Силам України. Вони передають на передову безпілотники й автівки, плетуть маскувальні сітки, організовують тренувальні центри з такмеду, забезпечують юридичний супровід військових, надають психологічну підтримку тощо.
Більшість переорієнтували свою діяльність у 2014 році чи зародилися під час Революції Гідності. А деякі виникли у відповідь на широкомасштабне російське вторгнення, як-от ГО Betatactic, засновником і керівником якої є Михайло Слюсаренко. З діяльністю організації ознайомився кореспондент АрміяInform.
Михайло народився в сім’ї військового моряка — батько був капітаном 1-го рангу. Тому й не дивно, що в сім’ї панував культ усього, що було пов’язано з військовою службою. Втім, хлопець попри свою зацікавленість зброєю та військовою історією шляхом батька не пішов — приваблювало бажання мати власну справу. Хоча за першої ж нагоди відвідував стрільбище, щоб удосконалити навички володіння зброєю. І, як виявилось із часом, недарма.
З початком широкомасштабного рашистського вторгнення Михайло Слюсаренко мобілізації не підлягав. Та все ж навідався до територіального районного центру комплектування та соціальної підтримки з пропозицією долучитись у ролі інструктора до тренувань бійців добровольчих формувань територіальної громади й підрозділу, який готувався до відправлення в район бойових дій. Керівник районного ЦК та СП погодився.
— На початку компанію мені склав давнішній приятель — колишній спецпризначенець, з яким ми чимало часу проводили в тренувальних центрах та на стрільбищах, — розповідає Михайло. — І далі я вже самостійно два тижні займався зі зведеним піхотним підрозділом. Не пройшло багато часу, як колишні мої учні телефонували з різних бригад та напрямків бойових дій і дякували. Деякі з них згодом потрапили на підготовку до Британії. Розповідали, що без азів тактичної підготовки, яку вони отримали на наших тренуваннях, їм було б набагато складніше. Слова подяки хлопців конкретно надихали.
Згодом Слюсаренко з начальником районного ТЦК та СП отримали в міської влади дозвіл на облаштування в одному із закинутих кар’єрів невеличкого навчального центру. А також знайшли землерийну техніку з фахівцями для облаштування «ландшафтного дизайну», щоб здобувачі військових знань і навичок відчули полігонний «комфорт».
— Наступним кроком було оформлення нашого легального існування, — продовжує мій співрозмовник. — Не могли ж ми бути «людьми з вулиці». Тому ми створили громадську організацію Betatactic, підписали меморандум із представниками ЗСУ та розписали невеличку концепцію нашого польового табору, за якою маємо тренувати як військовослужбовців і тих, хто готується до підписання контракту, так і людей цивільних за індивідуальною інтенсивною програмою. Наше завдання — підвищувати рівень військовослужбовців і надати базову підготовку звичайним громадянам.
Полігон має три великі майданчики й житлову зону з наметів. Ділянка для виконання вогневих вправ розрахована на ведення стрільби з 50, 100, 200, 420, 1200 метрів. Навчають у таборі і снайперської справи. Легко тут не буває нікому, адже тренування відбуваються за будь-якої погоди. Сучасний снайпер повинен уміти не лише влучно стріляти, а й мати такі базові навички, як правильний вибір позиції для ведення вогню, маскування та бути психологічно підготовленим. На полігоні є можливість відпрацьовувати завдання тактичної підготовки у складі пар, бойових груп і бій в обмеженому просторі — Close Quarters Battle.
— Особливу увагу на кожному занятті та тренуванні приділяємо безпеці поводження зі зброєю, — наголошує Михайло Слюсаренко. — А також відпрацюванню пересування розвідувальних груп, тренуванню з мінно-саперної справи й тактичної медицини.
До речі, до проведення занять у таборі Михайло залучив і дружину Ольгу. Вона веде розділ військової медіації й навчає критичного мислення, відновлення порушених емоційних функцій, пояснює на прикладах, як нормалізувати власний емоційний стан і зміцнити психологічний імунітет.
Спілкуючись із Михайлом, не міг втриматись, щоб не запитати: на які ж кошти існує проєкт Betatactic? Адже тренування в таборі тривають від трьох днів до двох тижнів залежно від курсу програми й базової підготовки тих, хто прибув на навчання. До того ж у таборі — триразове якісне (за відгуками) харчування. Плюс чималий перелік витратних речей, як-от фарби, пиломатеріали, цвяхи, пальне тощо.
— Військовослужбовці тренуються або відновлюють втрачені навички виключно безоплатно, — наголошує Слюсаренко. — Щодо цивільних осіб, які проходять у нас курс виживання в умовах бойових дій, то ми їх тренуємо за донат на підтримку й розвиток нашого табору. Адже ми мусимо платити за електроенергію, водопостачання, інтернет та інші послуги. Крім того, наша команда виконує ще й волонтерські функції щодо пошуку меценатів проєкту допомоги ЗСУ. Ба більше, на добровільних засадах нам допомагають у господарських справах навіть пенсіонери. Ось така в них патріотична позиція.
За словами Михайла, інструктори табору з великою увагою ставляться до відгуків з війська колишніх підопічних, які воюють на фронті, а деякі стали командирами підрозділів. Вони телефонують або пишуть у месенджерах і рекомендують, що змінити в навчальних планах, на що звернути більше уваги під час тренувань. А ще радять жорсткіше й суворіше ставитися до тих, хто навчається в таборі — «в майбутньому їм легше буде на нулі».
— Боєць з позивним «Кум» після підготовки в нашому таборі служив у саперному підрозділі, — наводить приклад Слюсаренко. — Потім воював у складі розвідувальної групи, брав участь у боях під Соледаром, Бахмутом, Тоненьким. На жаль, був поранений, дістав черепно-мозкову травму й нині не в змозі в повному обсязі виконувати бойові завдання. Але його величезний фронтовий досвід, бажання бути корисним згодилися в нашому таборі. І він з успіхом працює інструктором з молодими хлопцями, навчає їх тонкощів бойової роботи. Є випадки, коли після поранення й лікування в госпіталі хлопці приїжджають до нас на тренування, аби відновитись перед поверненням у свою військову частину.
Коли знайомишся з діяльністю ось таких громадських організацій, як Betatactic мимоволі, ставиш собі запитання: на чому тримається ентузіазм і енергія цих небайдужих людей? На силі духу? Є таке. На безмежній любові до рідної землі (вибачте за пафос)? Беззаперечно. А ще на вірі в перемогу. Адже навіщо тоді все це?
ГО Betatactic за рік підготувала для фронту близько 2300 бійців і навчила виживати в умовах війни 752 цивільних осіб. Комусь ці сухі цифри здадуться невеликими. Але за ними криються велика праця інструкторів і збережені життя наших захисників. Та, мабуть, ніхто так не оцінить діяльність громадських активістів, як хлопці, які пройшли навчання в таборі.
— Ми були на військовому полігоні, в наближених до бойових умовах (хоча так порівнювати недоречно, оскільки бойові умови набагато гірші), — ділиться враженнями Роман Аврамов. — Спали в наметі, грілись за допомогою буржуйки, ходили в наряди, їли страви польової кухні, якщо встигали. Можна довго перераховувати, але неможливо передати ту атмосферу. Всі дні ідуть тренування, злагодження, стрільби, безліч корисних речей, які допоможуть виконати завдання і, найголовніше, вижити.
Оборона, штурм, пересування, робота в будівлі, авто, розтяжки, мінування й дуже-дуже багато всього. На фінальному завданні був навчальний «бойовий» вихід у повному екіпі, який тривав майже чотири години, але відчуття було, що пройшло набагато більше. Ліс, поле, кущі, багнюка, дороги, зачистки будинків — і все це лежачи, бігаючи, стрибаючи й багато інших цікавих рухів, адже ми пересувалися замінованими місцинами (так, навчальними, але адреналін допомагав сприймати це інакше) та під постійними звуками вибухів і пострілів. В підсумку, виснажені та ледь рухаючись, ми зрозуміли купу зроблених своїх помилок.
Колега Романа на псевдо «Поганий Волонтер» висловився дещо стисло:
— Це реальний полігон, куди ти їдеш на три дні. Ніяких тобі помитись після тренувань. Спиш у наметі. Раз на годину кидаєш дрова в піч, щоб не замерзнути. Миєшся сухим душем. Ходиш у наряд і регулярно отримуєш від сержанта. І це ще в умовах «п’яти зірок», як порівняти з тим, де наші захисники й захисниці. Годують дуже смачно.
Після першого заїзду я не міг встати з ліжка два дні. Тут ти точно зрозумієш, що таке падати тричі на хвилину на коліно, постійно ходити на напівзігнутих і плюхатися обличчям у землю, коли додолу падає граната (навчальна, але це все, що в таборі з навчального). Поводження зі зброєю, стрільби, робота в парі й у малій тактичній групі, розвідка, наступ, саперна справа й багато іншого. Багато з цього вас в армії можуть не встигнути навчити, зважаючи на ситуацію.
Додати до цих вражень про Betatactic просто нічого.
Фото з архіву ГО Betatactic
