Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Любов Плаксюк — офіцер ЗС України, яка нині воює на великих 152-мм та 155-мм самохідних артилерійських установках «Гіацинт» і «Краб». За безпощадне знищення піхоти окупантів командир дивізіону назвав її «кровожерливою». Кореспонденту АрміяInform вона розповіла про те, як зустріла велику війну на Луганщині, про перші найтяжчі дні, коли її підрозділ у важких боях не втратив жодної артустановки, перетворивши на брухт десятки російських танків, БМП, БТР, іншої техніки.
«Я хотіла одразу йти на бойову посаду»
— Родом я з дуже маленького села Володимирівка, що на Житомирщині, — розповідає Любов Плаксюк. — Я там народилась, виросла, закінчила школу. Я вступила до Житомирського державного університету імені Івана Франка. Здобула диплом учителя історії і права. Викладала в сільській школі. Але почалась війна. У 2014 році багато моїх знайомих пішли служити. Подумала, а чому б і не спробувати? Також пішла до військкомату.
Спочатку запропонували посаду кухаря. Проте жінка відчувала, що впорається і на бойовій посаді.
Доленосною стала зустріч із командиром окремого батальйону «Черкаси», який і запропонував посаду після проходження підготовки в навчальному центрі. Поки Любов Плаксюк навчалася у Полтаві на зв’язківця, батальйон «Черкаси» включили до артилерійської бригади.
— По факту я прийшла в артилерійську бригаду — у «свій» батальйон, який тоді став уже лінійним, а не окремим. Саме цей збіг і відіграв згодом дуже важливу роль у моїй подальшій військовій кар’єрі, — каже Любов.
На одному з бойових виїздів Любов відмінно виконала всі завдання й це помітили командири
Спочатку Любов служила за спеціальністю зв’язківця. Попри вищу освіту, з офіцерською кар’єрою відразу не склалося: «Пішла по сержантській стезі. Згодом стала командиром відділення — спочатку снайперського, згодом гранатометного. У 2018 році я поїхала у відрядження із самохідним артилерійським дивізіоном 2С5. Ви знаєте, „Гіацинти“ мене зачепили найбільше. Коли я вперше проїхалася на цій машині, ніби відчула її. Я зрозуміла, що хочу залишитись саме в цьому дивізіоні».
У вільний від роботи час Любов Плаксюк вивчала артилерійські бусолі, топографію, опановувала пристрій управління вогнем.
— Я тоді розпочала розраховувати свої перші бойові завдання. Допоміг один із сержантів, який тоді виконував обов’язки старшого офіцера батареї. У нього був за плечима чималий досвід. Він мені потрошки передавав суть професії, книжечки потрібні підкидав. Я намагалася не просто вивчати теорію, а й практику: постійно просилася на бойові завдання, — згадує Любов.
На одному з бойових виїздів вона на відмінно виконала завдання навідника, швидше за всіх робила розрахунки, і це помітили командири. Невдовзі їй запропонували посаду командира артилерійського взводу. З артилеристкою співбесіду як із кандидатом на командну посаду проводив особисто начальник Генерального штабу Збройних Сил України. І Любов Плаксюк пройшла «добір» — і за своїми фаховими знаннями, і за морально-психологічним станом.
Співбесіду з кандидатом на командну посаду проводив особисто начальник Генерального штабу Збройних Сил України. Так Любов Плаксюк пройшла «добір».
Широкомасштабне вторгнення рф зустріла, виконуючи обов’язки комбата
— Невдовзі мене привітали з отриманням першого офіцерського звання, — усміхається Любов.
І вже після року служби командиром взводу управління її призначили тимчасово виконувати обов’язки командира батареї. Широкомасштабне вторгнення росії зустріла на цій посаді.
— Район зосередження батареї тоді був у селі Денежникове (село в районі Щастя Луганської області. — Авт.). 24 лютого я зустріла на командно-спостережному пункті, — згадує Любов. — Батарея стояла за мною на відстані в 4,5 км і відразу була піднята по тривозі. Ми взялися за виконання вогневих завдань. Спочатку вони не дуже відрізнялися від тих, які ми передавали з КСП перед вторгненням.
Перший удар підрозділ під її командуванням витримав. Втрат не було. Потім почалися переміщення підрозділів, перекидання на потрібні напрямки.
З прибуттям польських САУ Krab бойова служба вийшла на новий потужний виток
Наприкінці березня 2022 року було узгоджено рішення про озброєння бригади польськими 155-мм САУ Krab.
— Нас вивели, ми свою техніку здали на склад, і вже у квітні люди поїхали на навчання. Я повернулася до керівництва своїм взводом управління, — згадує той період війни Любов Плаксюк. — Проте моя робота залишилася незмінною, лише додали розвідників, яких я тут навчала, поки наші обслуги гармат і командири проходили навчання за кордоном.
За словами Любові, їхні артилеристи були першими на подібних закордонних навчаннях і відразу здивували іноземних інструкторів своєю здатністю ремонтувати гармати в польових умовах без допомоги спеціальних технічних служб.
Українці використовували «Крабів» по повній, тож командиру взводу управління роботи вистачало.
— Я артилерійський розвідник, я та людина, яка перебуває разом з піхотою, — розповідає Любов. — На нових передових позиціях одразу підшукую місце для основного та запасного спостережного пунктів, де тільки є можливість — на даху, на цокольному поверсі тощо. І для цього потрібно мати не тільки теоретичні знання, а й практичні навички. Часом ти лише за спалахом можеш розуміти, що вийшло й куди воно приблизно прилетить. І ти маєш по звуку орієнтуватися: це 80, 62 чи 120 мм. Розуміти, яка саме артилерія працює — самохідна чи причіпна. Визначати, що це 122-мм чи 152-мм гармата, «Тюльпан» виходить або працює «Піон». І для цього потрібна практика.
Побратими знають, що потрібно стежити за її реакцією, щоби знати, як діяти
Любов визначає координати цілі навіть на слух
Одного разу вона зуміла вирахувати ворожу вогневу позицію по звуку. Це було на СП біля села Крива Лука під Лиманом, коли був густий туман серед білих крейдяних пагорбів і видимості — нуль.
— Нас почали сильно «крити», як тільки ми заїхали на позицію. Тоді я знесла їхню «еспешку», яка їм дуже подобалася. Така в мене була «мишоловка» для них, — розповідає Любов. — Тільки помічала рух, надсилала туди кілька снарядів. Вони на мене після цього дуже образилися й навіть почали по рації щодня «вітатися». Але одного дня був сильний туман, як молоко — 20 метрів перед собою нічого не було видно, але вони зуміли непогано пристрілятися. І я зрозуміла: якщо я їх зараз не заткну, вони мені «еспешку» просто розберуть, бо лягає вже за кілька метрів, землю добре трусить і дзинчать уламки. А зі мною все-таки ще шість хлопців, яких треба додому живими повернути. Ну і плюс командирська машина. Тож я відкриваю свій планшет і отак на звук беру директивний і даю командиру дивізіону, прошу, щоб він кинув мінімум два снаряди туди, куди скажу. Він їх кидає і ворог замовкає. Комдив дивиться засічку AN/TPQ (станція розвідки) і виявляється, що я помилилась у координатах усього на 125 м. Командир дивізіону каже: «По чому ти брала координати? Не розумію. Ти ж їх вирахувати точно не могла».
Скільки ж було здивування в артилеристів, коли Любов розповіла їм, що визначила координати цілі на слух!
Але це, звичайно, виняток, а не правило. За словами Любові, сьогодні артилерія використовує весь спектр сучасних технологій — від станцій розвідки до безпілотних літальних апаратів, причому активно обмінюється інформацією з усіма сусідніми підрозділами.
— Я постійно співпрацюю з піхотою, тому що її я завжди прикриваю. Вони мають бути впевнені в моїй роботі, — говорить Любов. — Коли ти їм кидаєш на підтримку хоча б два-три снаряди, в них з’являється друге дихання. Так, пару снарядів швидким вогнем, і вони вже відчувають, що їх прикриває артилерія. Це дійсно їм дає такі крила, що вони часом кажуть: «Ми готові молитися на цю артилерію». А ще, наші сусіди вже знають, що в мене вдача «кровожерлива», безжальна, часом навіть по темпу нашої стрільби розуміють, коли я вираховую російську артилерію, міномети чи, скажімо, танчик.
Про результати її роботи часом можна дізнатися, прослуховуючи радіоперехоплення противника. Якось вона разом із підрозділом однієї з наших бригад «ганяла» ворожу піхоту під Кремінною:
«Там ціла рота пішла на штурм позицій сусідів, і в їхніх артилеристів щось там не дуже виходило, — згадує Любов. — Я взяла на себе розрахунки, а потім почала так валити їхню піхоту, що мало їм не здалося: в який би бік вони не бігли, я туди довертала гармату, і поки вони добігали, я накривала саме те місце. Інші артилеристи не вірили, що я коректури розраховую в голові… Вже ввечері нам скинули радіоперехоплення, виявилося, що з роти противника повернулося тільки десять чоловік».
Р.S. На жаль, бої для старшого лейтенанта Любові Плаксюк не пройшли безслідно. Управління артилерією «на нулі» принесли з собою і численні контузії, і травмування, після яких вона навіть не завжди зверталася до лікаря: «Коли ти на лінії виконуєш якусь роботу, біль не відчувається». Нині офіцер проходить реабілітацію в місці постійної дислокації бригади, спілкується із сином, якому вже виповнилося 10 років, розглядає пропозицію очолити артилерію однієї з бригад…
Фото: з архіву Любові Плаксюк
